WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Прикордонна торгівля між Річчю Посполитою і Московською державою (1618-1648 рр.) - Реферат

Прикордонна торгівля між Річчю Посполитою і Московською державою (1618-1648 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Прикордонна торгівля між Річчю Посполитою і Московською державою (1618-1648 рр.)

Митні пункти на Чернігово-Сіверщині та київському Задніпров'ї були створені лише після впровадження у 1643 р. нового податку – індукти, яка накладалася на імпортовані товари[1]. Це сеймове рішення далося непросто, зважаючи на спротив з боку шляхти. Принагідно слід зазначити, що на місцях збір цього податку бойкотувався як приватними особами, так і опосередковано представниками королівської адміністрації. Заснування митних комір та прикомірків мало на меті покінчити з бойкотом і, як наслідок, збільшити надходження до Коронного скарбу. На території Чернігівського воєводства митні пункти відкривалися у Чернігові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Батурині, Конотопі, Ромнах. Скарбовий писар Станіслав Ушинський протягом 7 – 30 квітня 1644 р. відкрив митні пункти у Ромнах, Конотопі, Ніжині й Батурині. Суколектор (помічник збирача податків) Василь Комонецький 25 квітня того ж року відкрив митну комору в Чернігові. 29 квітня та 1 травня він заснував митні комори у Лоєві та Любечі, що адміністративно належали до Київського воєводства[2]. Приблизно в той само час митні пункти були встановлені в населених пунктах київського Задніпров'я – Острі, Красному і Гадячі[3].

Реконструкція штатного складу й юрисдикційної належності створених митних пунктів з огляду на брак уведених до наукового обігу джерел має поки що гіпотетичний характер. Комори, створені на території Чернігово-Сіверщини, Стародубського повіту Смоленського воєводства і Любецького та Остерського староств Київського воєводства увійшли, правдоподібно, до Сіверського митного округу. Митні комори й прикомірки Задніпров'я були приєднані до Українського митного округу, який включав Київщину, Поділля, Волинь та, ймовірно, Підляшшя. Кожен округ очолювався адміністратором мит, який призначався королем і отримував в держання комори й прикомірки округу. Оскільки такі посади отримували особи, які, як правило, вже виконували функціональні обов'язки в Коронному скарбі, то особисто очолювати роботу митних округів вони не могли. Заступником адміністратора на місці був суколектор (доглядач комір і прикомірків). Кожна комора очолювалася також суколектором, при якому знаходився невеликий штат службовців, що складався з писаря і декількох збирачів мит (коморників).

Відомо, що суколектором комір і прикомірків Сіверського митного округу (суколектором) у 1644 р. був Василь Комонецький, а в середині 1645 – середині 1646 р. був Ян Задзикевич. Тоді ж комору в Новгороді-Сіверському очолював Ян Савицький. Обидва безуспішно домагалися сплати приїжджими купцями з Великого князівства Литовського та Московської держави індукти. Купці, як було встановлено, користувалися підтримкою новгород-сіверського старости Яна Пісочинського, що здатний був вдатися навіть до насильства щодо митників з метою виконання своїх гарантій перед купцями. Староста через свого слугу Андрія Пліховського називав індукту "ново видуманою шарпаниною" і обіцяв кожного, хто намагатиметься її зібрати у його маєтностях, "киями забити або втопити"[4]. Інший випадок, який засвідчує негативне відношення шляхти до нового мита, мав місце у Ніжині під час відкриття митної комори в Ніжині. За інформацією С. Ушинського, один з місцевих впливових шляхтичів – Ян Пянчинський – висловив незадоволення фактом відкриття комори, а інший шляхтич – Павло Шматович – агітував проти нововведення шляхту, що збиралася у місцевих корчмах[5].

Прибутки митних пунктів у Чернігівському воєводстві та на київському Задніпров'ї мали б бути не такими й малими. Так, лише за червень – липень 1646 р. сума митних зборів на Новгород-Сіверському ярмарку, за даними Яна Задзикевича, мала б скласти 5500 злотих[6].

Особливо від впровадження нового податку постраждали у регіоні московські купці. Право на його збирання відповідними посадовими особами часто призводило до зловживань. Це добре ілюструє скарга, подана брянськими торговими людьми Томилою Пенчуковим, Петром Говядіним з товаришами (всього більше 20 чол.) брянському воєводі Петрові Ромодановському. 6 липня 1644 р. вони з товарами вирушили на Стародубський ярмарок. Лише частково продавши там свої товари, брянські купці поїхали додому. Коли вони проїжджали через новгород-сіверське село Івантенки, дружина місцевого володільця Сковородки зі своїми селянами арештувала купців. Згодом з Погару під'їхав збирач індукти Ян Задзикевич і разом з Сквородчиною почав вимагати у купців сплати податків, незважаючи на наявність у них квитів стародубського підстарости Германського. Процедура фактично перетворилася на конфіскаційну акцію. Московських торгових людей чотири дні тримали без їжі. Зрештою всі товари були забрані насильно. Їх загальна вартість склала, на думку постраждалих, більше, ніж 1100 рублів[7]. П. Ромодановський щодо цього безчинства звернувся до новгород-сіверського підстарости Яна Мелешка-Пишковського. Оскільки збирання евекти й індукти не було в юрисдикції Я. Мелешка, то він писав до Василя Комонецького, який відповідав за їх збір у регіоні[8]. Останній лише у вересні 1644 р. зміг приїхати до Новгорода-Сіверського для розслідування справи. Перед ним Я. Задзикевич признався у взятті лише 400 талерів і трьох пар соболів; на більше не погоджувався і вимагав розгляду справи перед скарбовим судом[9]. Подальший перебіг справи невідомий, але, зважаючи на традиційно довготривалий розгляд справ у центральних судах Речі Посполитої, слід вважати, що задоволення всіх своїх вимог брянські купці так і не отримали.

Система митниць з московської сторони мала довшу метрику. Вже після Смутного часу існували митниці в Путивлі (тут вона була ще в литовські часи), Рильську, Севську, Брянську, Єльці, Курську та Воронежі. З розбудовою Білгородської засічної лінії з'явилися митниці у Білгороді (початок 1640-х рр.), Орлі та Осколі (початок 1650-х рр.)[10]. Митні плати бралися з українських купців і до заснування митниць. Цю функцію здійснювали відкупники і віддавали плати до так званої "съезжей избы" – резиденції місцевого воєводи. Хоча в окремих московських містах були часи й безмитної торгівлі. У Білгороді, наприклад, до середини 1635 р. митні плати за торгівлю товарами з задніпровських купців не бралися[11]. Не виключено, що подібна ситуація була характерна й для інших московських прикордонних міст. Так, у квітні 1637 р. путивльський воєвода Никифор Плещеєв інформував Посольський приказ, що купці з Польсько-Литовської держави не лише обминають сторожові застави на кордоні, але й всіляко уникають сплати митних поборів[12]. Втім однозначно стверджувати про це немає підстав, оскільки торгівля між прикордонними містами сусідніх держав перед Смоленською війною ледь животіла. Московські митниці побирали переважно так звані "явки" – плати з мешканців Речі Посполитої за відвідування своєї рідні в Путивлі чи інших прирубіжних містах. Один з таких мешканців – житель села Мутин Новгород-Сіверського повіту Андрій Мохольков, що сплатив "явку" путивльським митникам на початку лютого 1624 р., у місцевому кабаку заявив про бажання новгород-сіверського капітана Щасного Вишля дозволити купцям з Новгорода-Сіверського їздити з торгом до Путивля[13]. Звідси можна зробити висновок, що перед цим купців з цього міста (до речі, найближче розташованого до Путивля) у Путивлі взагалі не було.

Митниці у Московській державі очолювалися митними головами, які в досліджуваний період здебільшого обиралися земським миром – зборами міського посаду – з числа найбільш авторитетних купців. Існувала й інша практика – віддання казною права збору митних плат на відкуп. Загальний нагляд за діяльністю митниць здійснював воєвода. Безпосередній збір мита, а також проведення оцінки товару, догляду, обміру, зважування входило до обов'язків цілувальників, склад яких формувався вибірним шляхом так само, як і голова, терміном на один рік. Вони поділялися на ларешних, тобто тих що відали скринькою з грошима, та рядових. Всьому штату митниці ("таможенной избы") заборонялося займатися торгівлею. Діловодство на митниці вели дячки і піддячі, що отримували платню за рахунок канцелярських зборів[14]. У випадку, коли митний пункт здавався у відкуп, то відкупник, як правило, мав у держанні ще й місцевий кабак. Так, у 1645 р. митний пункт і кабак у Севську знаходилися у відкупі Василя Прокоф'єва. На нього скаржився ніжинський міщанин Ісай Єрмолов щодо побиття і незаконного вилучення 30 рублів. Як помічники В. Прокоф'єва виступають чюмаки[15]. Останні – це не співробітники митного пункту, а працівники кабака, що виявилися причетними до справи в силу підпорядкування відкупникові.

Loading...

 
 

Цікаве