WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Берестейська унія: спроба відновлення єдності христової церкви - Реферат

Берестейська унія: спроба відновлення єдності христової церкви - Реферат

Складний шлях до Унії з Римом водночас із Київською митрополією проходила Закарпатська єпархія. Хоч християнство сюди прийшло із Заходу раніше, ніж до Києва, лише наприкінці XIV ст. Церква оформилася організаційно і входила до Перемиського єпископату, а 1490 р. склала єпархію і підпорядковувалася Константинопольському патріархату. Під впливом Української Церкви Ужгородський собор 1646 р. за участю 400 священиків (близько половини загальної кількості) вирішив прийняти Унію з Римом. Та лише 1721 р. до них приєдналася решта православного духовенства. Таким чином, на початку XVIII ст. Українська Греко-Католицька Церква об'єднувала усі єпархії західних земель і Правобережжя України.

"Якщо хрещення України назагал позитивно оцінюється істориками як подія, що започаткувала нову християнську еру в Київській Русі, – слушно зауважив владика Андрій Сапеляк, – то про Берестейську Унію маємо вже протягом чотирьох століть не тільки різні точки зору, але й відверту фальсифікацію". Більшість дослідників Церкви і вітчизняної історії вважають, що Берестейська Унія була після Хрещення 988 р. другою епохальною подією в історії України та українського християнства за позитивними наслідками, закономірним результатом об'єктивних процесів у ході історичного розвитку Церкви, у контексті процесу інтеграції східних і західних церковних традицій. Вона виникла на хвилі культурно-національного піднесення кінця XVI – першої половини XVII ст., у період, який Михайло Грушевський визначив як перше українське культурно-національне відродження. Варто зауважити, що цей процес співпав з епохою формування у Європі національних держав і церков (Німеччина, Чехія, Швейцарія та ін.), тобто, виникнення Берестейської Унії безумовно пов'язане із загальноєвропейським процесом і було закономірним результатом розвитку України – як інтегральної частини Європи.

"У контексті цього "панєвропейського покликання" України і слід розглядати Берестейську Унію, – наголошує І. Паславський. – Вже саме геополітичне положення України між Сходом і Заходом поклало на неї велику історичну місію: бути живим мостом між двома гілками європейської цивілізації – східною (візантійською) та західною (римською). Унійний акт 1596 р. найбільш адекватно відповідав внутрішньому змістові українського християнства і виводився з нього. Не зовнішні чинники на кшталт "польської інтриги", "єзуїтських підступів" чи "агресії Ватикану" привели до берестейського з'єднання Київської митрополії з Апостольським Престолом, а внутрішні закони розвитку українського християнства, зокрема його вічний поклик до примирення Сходу і Заходу в богочоловічій єдності Христової Церкви".

Високо оцінював Берестейську Унію митрополит Йосиф Сліпий, видатний історик Української Церкви. Вказуючи на велике значення для відродження і піднесення Української Церкви, він зауважував, що Унія стала ефективним засобом для формування українського народу як окремішньої нації: "Тільки єдність з Апостольським Престолом могла зберегти наш нарід від неминучого упадку". Адже переходячи у підпорядкування могутнього Риму, Україна віддалялася від Москви, захищалася від її експансії своєю вірою, водночас зберігала народ від спольщення.

Після восьмирічного перебування у радянських тюрмах і концтаборах, митрополит Йосиф Сліпий 1953 р. повернувся до Москви, йому запропонували допомогти встановити дипломатичні зв'язки між СРСР і Ватиканом. Митрополит погодився, але при умові реабілітації Української Греко-Католицької Церкви. У ході переговорів представники МВС, ймовірно, за дорученням Л. Берії попросили написати довідку з історії УГКЦ. Після арешту і розстрілу Берії Йосифа Сліпого вислали у Сибір, де він написав і передав до Москви працю "Погляд на догматичні і історичні основи Греко-Католицької Церкви в Радянському Союзі", яка нині зберігається в архіві СБУ у Києві. Автор цієї донедавна невідомої праці наголошує: історія Греко-Католицької Церкви починається від Берестейської Унії 1596 р. і нерозривно пов'язана з історією Вселенської Церкви. Він аргументовано відкидає твердження деяких істориків (зрозуміло й радянських), що ініціаторами і творцями Унії були польські королі і єзуїти. На його думку, Унія є закономірним результатом історичного розвитку Церкви, відновленим рухом давнього прагнення до церковної єдності Київської Церкви. Вона "не нищить національної відомості, але навпаки, її ще скріплює і піддержує впродовж століть і стає засобом проти польської агресії". Унія пробудила національну свідомість і врятувала український народ від загибелі. Цієї ж думки дотримується дрогобицький культуролог В.Іванишин, який зауважує, що Унія виникла через необхідність національного захисту. "Відстоювати національні інтереси народу, запобігати полонізації Українській Церкві допомагав східний обряд, – наголошує він, – від русифікації її захищало прилучення до Вселенської Церкви – католицизм. Тому історія Української Греко-Католицької Церкви – це боротьба за національну самобутність і національне відродження народу. Результат її діяльності – це збереження національної ідентичності і української духовності мільйонами українців на батьківщині і в діаспорі".

Як вже відзначалося, Берестейська Унія співпала з хвилею культурно-національного і суспільно-політичного пробудження українського народу на зламі XVI-XVII ст., що призвело до Національної революції середини XVII ст. Обставини не дозволяли тоді українцям разом з народами Європи зберегти власну національну державу. Але завдяки Берестейській Унії вони мали власну незалежну Церкву, яка стала носієм релігійно-національної свідомості й зберігала ідентичність народу. У пастирському листі до духовенства "Як будувати рідну хату?" митрополит Андрей Шептицький 1942 р. писав, "що ідеалом національного життя українського народу завжди була і є "наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина". "Український нарід через довгі століття належав до різних держав, був розділений різними культурами, – зауважував митрополит, – Бог дав йому землю, що лежить на пограниччі двох культур, майже собі ворожих: східної і західної... Через злуку із Вселенською Церквою і західною культурою ми зискали силу зберегти наш нарід і наші традиції від противників, що нам їх відбирали. Історія нашої Церкви від кінця XVI ст. є доказом цього, є нашим оправданням перед усіма закидами, які нам роблять".

Берестейська Унія своїми наслідками була успішною, бо "відповідала загальному інтеграційному процесу, інтересам українського народу", – відзначає сучасний історик Дмитро Степовик. Відтак противники Унії безпідставно звинувачують її у "зраді" Православної Церкви, маючи на увазі підмосковську Руську Православну Церкву, яка ніколи не була самостійною і відбивала імперську політику Москви, постійно намагаючись повністю підпорядкувати Українські Православну, Греко-Католицьку, пізніше Автокефальну Православну. Розуміючи невідворотність об'єднання Української Церкви із Західною в силу геополітичного положення України, історик М.Фурса відзначає: "Унія постала на розламі двох культур, двох Церков і реалізувалася завдяки тимчасових компромісів у політико-ідеологічних, релігійних, культурних інтересів та тенденцій боротьби за Україну. Самостійна Українська Церква була своєрідним мостом між Західною і Східною, водночас терпіла від протиріч між ними, знаходилася між молотом і ковадлом протистояння Візантії і Риму, Росії і Польщі".

Важливим наслідком Берестейської Унії став розквіт одного з найдавніших чернечих чинів – Чину св. Василія Великого в Україні, монастирі якого жили окремим життям, підлягали місцевим єпископам і відігравали невелику роль у суспільно-церковному житті краю. Після Унії Київський митрополит Йосиф Рутський об'єднав монастирі, унезалежнив їх від єпископів, поставив на чолі їх архимандрита, заснував новіціат, студії богослов'я і філософії. Тобто Чин зреформувався на західний зразок. Підпорядкувавши собі усі монастирі і провівши адміністративну реформу, митрополит Рутський визначив головним завданням Чину пропаганду ідей Унії, душпастирства шляхом місійної праці і просвітницької діяльності. Київському митрополиту сприяв Апостольський Престол, який ствердив усі проведені заходи. З дозволу Папи Павла V з 1615 р. при монастирях почали створювати школи і колегії для української молоді. Василіяни розгортали мережу друкарень, зокрема у Супраслі, Уневі, Угерцях, згодом у Почаєві, Львові, Жовкві. У середині XVIII ст. Конгрегація ЧСВВ в Україні об'єднувала 130 монастирів, близько 700 ченців-василіян. Поділ Польщі 1772 р. завдав Василіянському Чину важкого удару і порушив його структуру в Україні: монастирі, що залишалися на території, яка відійшла до Росії ліквідовано у 1839 р., їх було 190, за винятком Холмщини, де їх знищили через 25 років. Незважаючи на погіршення умов, Галицька провінція ЧСВВ продовжувала свою багатогранну діяльність до трагічного для неї 1939 р.

Loading...

 
 

Цікаве