WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Шкільництво у таборах полонених та інтернованих вояків-українців в Європі (1914-1923 рр.) - Реферат

Шкільництво у таборах полонених та інтернованих вояків-українців в Європі (1914-1923 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Шкільництво у таборах полонених та інтернованих вояків-українців в Європі (1914-1923 рр.)

Розвиток свiтової цивiлiзацiї завжди супроводжувався вiйнами та збройними зiткненнями рiзних народiв, одним з наслiдкiв яких було захоплення у полон воякiв зi складу армiй протиборчих сторiн. Особливого драматизму проблема полонених набула пiд час Першої свiтової вiйни, коли зростання чисельностi армiй європейських держав призвело до збільшення кiлькостi воякiв, якi потрапляли в полон i, як правило, утримувалися в спецiальних концентрацiйних таборах. Водночас, тотальнiсть ведення бойових дiй європейськими державами у Першiй свiтовiй вiйнi призвела до появи нової категорiї осiб з числа воякiв i цивiльних осiб, якi перебували на територiї противника - т.зв. iнтернованих (вiд латинського internus - внутрiшнiй), якi пiдлягали роззброєнню та примусовiй iзоляцiї у таборах лише через свою етнiчну або державну приналежнiсть до ворогуючої країни[1].

З самого початку Першої свiтової вiйни українськi землi стали ареною воєнних дій мiж армiями держав Почвiрного союзу та Росiйської iмперiї. Надзвичайно важливе значення для України мала й та обставина, що до складу росiйської та австро-угорської армiй було мобiлiзовано сотнi тисяч українцiв, якi були змушенi воювати за iнтереси двох найбiльших iмперiй Європи. Вiйськовi невдачi царської армiї у 1914-1915 рр. поставили уряди Нiмеччини та Австро-Угорщини перед необхiднiстю створення таборів для iзоляцiї та тимчасового утримання сотень тисяч полонених. Значну частину з їх числа становили мешканцi українських губернiй Росiйської iмперiї, якi у переважнiй бiльшостi були українцями за походженням.

Використовуючи об'єктивну зацiкавленiсть провiдних держав Почвiрного союзу в послабленнi вiйськової могутностi Росiйської iмперiї, СВУ зумiв отримати значнi фiнансовi кошти для проведення широкої видавничої та агiтацiйно-пропагандистської кампанiї в Європi, а крiм того здiйснити у кiнцi 1914-1915 рр. українiзацiю кiлькох таборiв (Фрайштадт, Раштат, Вецляр i Зальцведель) полонених зі складу царської армії. У початкiв культурно-освiтньої та нацiонально-патріотичної роботи серед полонених українцiв у таборах Нiмеччини та Австро-Угорщини стояли високоідейна й патрiотично налаштована українська iнтелiгенцiя переважно з Галичини i Буковини (В.Сiмович, Р.Домбчевський, В.Пачовський, О.Безпалко, С. і Р. Смаль-Стоцькі, О.Терлецький та iн.), загартована в суспiльно-полiтичнiй роботi, з великим педагогiчним стажем. Всi вони увійшли до складу просвiтнiх вiддiлiв СВУ, головною функцією яких стало налагодження освітньої та нацiонально-патрiотичної роботи у середовищі полонених українців. Заходами цих вiддiлiв до кінця 1915 р. у таборах була створена цiла низка товариств та гурткiв (просвiтнiх, культурно-мистецьких, видавничих, кооперативних та iн.), які згуртували у своєму складі значну кількість полонених українців[2].

Особливо актуальною справою для полонених було створення початкових шкіл, бо переважна більшість таборян не вміла читати й писати. Тому з самого початку СВУ подбав і про надходження книжок до табiрних бiблiотек; про шкiльнi пiдручники й прилади, географiчнi карти, дiапозитиви, театральнi костюми й декорацiї, музичнi iнструменти. Крім того, СВУ поширив свою дiяльнiсть i на багатонацiональнi табори полонених царської армiї, якi стали своєрiдним джерелом для поповнення свiдомими українцями згадуваних таборiв. З цією метою Союз активно розповсюджував у таборах українськi книжки, органiзовував школи грамоти та бiблiотеки, засновував народнi хори i театри, влаштовував рiзнi курси та виклади тощо.

Метою цих заходiв було морально пiдготовити загал полонених українцiв до активної участi у національно-визвольнiй боротьбi, виховати серед полонених людей, здiбних до самостiйної громадської i культурної діяльності, а також пiдняти загальний культурний рiвень широкої маси полонених українцiв шляхом навчання їх грамоті та поширення вiдомостей з української iсторiї, географiї, лiтератури. Аналогiчнi заходи у таборах вiйськовополонених росiйської армiї проводилися Союзом i у 1917 р., причому його спiвробiтники значно активiзували свою дiяльнiсть у цьому напрямку. У кiнцi 1916 - на початку 1917 рр. в українiзованих таборах було проведено органiзацiйну реформу, після чого до самостiйного ведення полонених українців перейшли численнi культурно-просвiтнi, видавничi та економiчнi органiзацiї у таборах; які брали активну участь у благодiйницькiй дiяльностi, пiдтримуючи, зокрема, своїми коштами українське шкiльництво на окупованих волинських землях.

Спiльнi зусилля членiв СВУ, табiрних просвiтнiх вiддiлiв i активу з числа полонених при всебiчному сприяннi вiйськових й неурядових установ Центральних держав спричинилися до того, що у свiдомостi полонених українцiв вiдбулися кардинальнi змiни, якi уможливили появу в їх середовищi справжнiх патрiотiв, готових зi зброєю взяти участь у збройній боротьбі за волю та незалежність своєї Батькiвщини.

Лiквiдацiя царату в Росiї, капiтуляцiя країн Почвiрного союзу та розпад Австро-Угорської iмперiї восени 1918 р. призвели до кардинальних суспiльно-полiтичних зрушень у Центральнiй та Схiднiй Європi та уможливили здобуття незалежностi для цiлої низки країн, до числа яких належала й Україна. У цей час захист прав полонених та інтернованих вояків-українцiв та опiкування їх потребами перебрали на себе українські дипломатичнi представництва та вiйськово-санiтарнi мiсiї, що були акредитовані у кількох європейських країнах. Їх дiяльнiсть уможливила здiйснити репатрiацiю десяткiв тисяч полонених, а також у значнiй мiрi полiпшити умови перебування українців, які продовжували залишатися у таборах різних країн Європи. Як і раніше — в центрі уваги українських репатріаційних місій було налагодження роботи різних просвітницьких осередків, в яких полонені мали можливість підвищити рівень своєї освіти, набутої під час полону в школах грамоти. Разом iз тим, мiсiї надавали вiйськовикам необхiдну лiкарську та гуманiтарну допомогу, утримуючи для цього цiлу низку спецiальних приймально-розподiльчих пунктiв (станиць), в яких також діяли різні освітні курси.

Збройне протистояння у 1919 р. мiж ЗУНР i Польською державою обумовило подальше зростання як кiлькостi полонених та iнтернованих воякiв-україцiв, так i збiльшення числа самих таборiв на теренах останньої. Особливо складними були умови утримання полонених галичан у таборі Тухоля. Незважаючи на труднощi табiрного iснування (погане харчування, нестача води, брак санiтарної опiки тощо), полоненi старшини УГА заснували тут цiлу низку культурно-освiтнiх гурткiв, дiяльнiсть яких координувалася їх загальнотабiрним представництвом i слугувала ефективним засобом гуртування полонених. Ще одним з наслiдкiв невдалої для галичан кампанiї 1919 р. стало те, що деякi частини УГА були вiдтятi вiд її основних сил та пiд тиском польських вiйськ вiдступили на Закарпаття (на той час - територiя Чехословаччини), пiсля чого були роззброєнi та iнтернованi у таборі Нiмецьке Яблонне.

Loading...

 
 

Цікаве