WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська інтелігенція на початку ХХ ст. (1920-30 рр.) - Реферат

Українська інтелігенція на початку ХХ ст. (1920-30 рр.) - Реферат

висміює безхребетних лакиз, що їх породжував радянський лад. У романі Юрія Яновського "Чотири шаблі" з його яскравими описами селян-партизан проступає дух запорозьких козаків. Але непецрвершеним щодо популярності був Остап Вишня, дотепні гуморески якого читали мільйони.
Серед драматургів найвидатнішою постаттю був Микола Куліш. Три його най-
славетніші п'єси-"Народний Малахій" (1928 р.), "Мина Мазайло" (1929 р.) і
"Патетична соната" (1930 р.) - викликали сенсацію своєю модерністською фор-
мою й трагікомічним трактуванням нової радянської дійсності, російського шовініз-
му, "малоросійської" ментальності, анахронічного українського націоналізму, духов-
ної незрілості комуністів-доктринерів. Перші дві п'єси поставив у своєму славет-
ному театрі "Березіль" Лесь Курбас. Проте обурені партійні чиновники заборонили
ставити "Патетичну сонату" на Україні, хоч її із захопленням зустріли глядачі Ленін-
града й Москви. У новій тоді галузі - кінематографі - світової слави зажив Олек-
сандр Довженко. Його фільми "Звенигора" (1927 р.), "Арсенал" (1929 р.), "Земля"
(1930 р.) розповідають про вплив, що його справили на Україну революція та радян-
ська влада.
Лесь Курбас
Освіта й наука. Експеримент і новаторство поширилися також і в освіті. Поставивши метою збудувати новий соціально-економічний устрій, радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл і підходів у викладанні, що прискорили б розрив із "буржуазним минулим". Радянські педагоги обстоювали необхідність пов'язувати
освіту з прищепленням людині комуністичних цінностей та ідеології. Тому згодом у
шкодах було запроваджено програми, в яких особливе значення надавалося по-
єднанню праці й навчання, колективному навчанню й технічній освіті. Водночас до
другорядних було віднесено класичні та гуманітарні дисципліни й цілком заборо-
нено вивчення основ релігії. Здобували популярність теорії знаменитого педагога
Антона Макаренка, що вважав оточення вагомішим у розвитку дитини, ніж спад-
ковість.
Хоча цінність деяких із цих експериментів може бути поставлена під сумнів, але те, що урядові вдалося зробити освіту доступнішою, ніж будь-коли, було очевидним. Навчання у загальній семирічній школі, а також у професійно-технічних і середніх учбових закладах було безплатним, причому до нього широко заохочували дітей селян і робітників. Завдяки цьому вже між 1923 і 1925 рр. чисельність школярів на Україні підстрибнула з 1,4 млн до 2,1 млн. Відповідно рівень письменності у 1920-ті роки виріс із 24 до 57 %. Проте ще лишалися неписьменними мільйони дорослих і
понад 40 % дітей шкільного віку.
Олександр Довженко
Великих змін зазнала також вища освіта. Університети було реорганізовано в
численні інститути народної освіти (ІНО) медичного, фізичного, технічного, агро-
номічного, педагогічного профілю, які готували спеціалістів для керівництва робітни-
чою силою. Хоч за навчання в більшості цих інститутів треба було платити, дітей бідних робітників і селян, що становили більшість студентів інститутів, від оплати звільняли. З 30-40 тис. студентів, котрі навчалися в інститутах України наприкінці
1920-х років, близько 53 % складали українці, 20 % - росіяни і 22 % - євреї.
Українці переважно зосереджувалися в галузі агрономії та педагогіки, росіяни -
в управлінні й точних науках, а євреї - в медицині й торгівлі.
1920-ті роки стали періодом відродження науки й особливо українознавства,
який за масштабами можна порівняти з літературним ренесансом. Як ми вже бачили,
українські національні уряди, не зволікаючи, засновували наукові установи, частково з огляду на важливу роль, яку протягом XIX ст. відігравали у піднесенні української
національної свідомості гуманітарні науки. Прагнучи продемонструвати свою про-
гресивність, більшовики також сприяли розвиткові науки. У 1919 р. вони не лише ко-
оптували створену в Києві урядом Скоропадського Академію наук, а й навіть оголо-
сили її своїм дітищем. Протягом кількох наступних років Академія з її філіями (за
винятком університетів) збагатилася новими дослідницькими осередками. Вчені ді-
стали відносну свободу для проведення досліджень, публікації своїх поглядів і під-
тримання контактів із зарубіжними колегами, якщо їхні ідеї не являли відкритої за-
грози радянському ладові.
Михайло Грушевський Сергій Єфремов
Незважаючи на те, що більшість видатних учених України не належали до більшовиків, а деякі навіть відкрито підтримували український націоналізм, радянський уряд не мав іншого вибору, як сформувати з них серцевину Академії. З переходом у середині 1920-х років до політики українізації українські комуністи, що керували міністерством освіти, зробили спробу переконати багатьох провідних учених, які під час громадянської війни виїхали за кордон, повернутися на батьківщину. Завдяки цьому в 1924 р. повернувся до Києва патріарх української науки (і політичний опонент комуністів) Михайло Грушевський, який став новим членом Академії та розпочав систематичне дослідження української історії. Так само зробили й багато інших учених, які проживали за кордоном чи -в Західній Україні. Тому водночас із швидким зростанням престижу Академії вона лишалася твердинею "буржуазно-націоналістичних" тенденцій.
Першим президентом Академії став славетний вчений Володимир Вернадський. Однак своїм розвитком Академія значною мірою завдячувала й невтомним зусиллям її віце-президента Сергія Єфремова і вченого секретаря Агатангела Кримського. До 1924 р. в Академії налічувалося 37 нових членів і близько 400 членів-кореспондентів. Кількість її публікацій зросла з 32 у 1923 р. до 136 у 1929 р. Із трьох їїсекцій - історико-філологічної, фізико-математичної та суспільно-економічної - найдинамічнішою та найважливішою була перша секція, в якій провідна роль належала Грушевському. Вона складалася з десятків кафедр, комісій та комітетів, що займалися систематичним вивченням багатьох аспектівукраїнської історії, літератури та мови. Ця секція видавала часопис "Україна", що був справжнім рупором українознавчих студій, крім того, її члени друкували серії інших періодичних видань і сотні монографій. До видатних членів цієї секції, крім Грушевського, належали іс- торики Дмитро Багалій, Михайло Слабченко, Олександр Оглоблин і Йосип Гермайзе, літературознавці Сергій Єфремов та Володимир Перетц, етнограф Андрій Лобода, мистецтвознавець Олексій Новицький і сходознавець Агатангел Кримський.
У суспільно-економічній секції цінну працю з історії українського права написавМикола Василенко, першим дослідником економічної географії України став Костянтин Воблий. Хоча спочатку фізико-математична секція не грала такої важливої ролі, яку стала виконувати згодом, у ній також працювала низка видатних учених із світовими іменами. Серед них - математик Дмитро Граве, фізик Микола Крилов, хіміки Лев Писаржевський та Володимир Кістяківський. Академія була хоч і великим, проте не єдиним осередком науки на Україні. Два її члени - історики Багалій та Слабченко - заснували дослідницькі центри у Харкові та Одесі. Такі ж центри було відкрито й у менших містах, зокрема Полтаві, Чернігові та Дніпропетровську.
На противагу впливові на суспільні й гуманітарні науки багатьох немарксист-
ських учених у 1929 р. радянський уряд заснував у Харкові Інститут марксизму. Йо-
го мета полягала у підготовці фахівців із філософії, політекономії та історії, що мог-
ли б викладати свій предмет із марксистської точки зору та виступати ідеологічними
оборонцями режиму. Провідною постаттю в Інституті став галичанин Матвій Явор-
ський, який намагався по-марксистському витлумачити історію України й створив
школу українських істориків-марксистів.
Церковне життя
Православна церква слугувала опорою царського режиму на Україні. Після того як київський
Loading...

 
 

Цікаве