WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Семен Палій - Реферат

Семен Палій - Реферат

Реферат

на тему:

Семен Палій

Семе́н Палі́й (справжнє ім'я — Гурко Семен Пилипович); народився 1640-і роки — помер між 24 січня і 13 травня 1710) — полковник білоцерківський (фастівський), керівник національно-визвольної боротьби українського народу проти польської влади у Правобережній Україні в кінці XVII-го на початку XVIII століть. За даними канадського історика Н. Полонської-Василенко, справжнє прізвище Семена Палія — Паливода.

Біографія

Народився у Борзні (тепер Чернігівська область) в козацькій родині. Вчився у Києво-Могилянській Колегії.

Під час визвольних боїв українського народу його батько Пилип (на прізвисько Гурко) записався козаком Ніжинського полку. Є відомості, що ще 1692 року у Борзні проживала старенька мати Палія, а також брат Федір. Його рідну сестру забрали у ясир і вже у татарському полоні вона змушена була вийти заміж за турецького мурзу. Отримав прізвисько "Палій" під час перебування на Запорозькій Січі (куди перебрався наприкінці 70-х років після смерті першої дружини).

У 1660-х роках перебував на Запоріжжі, де відзначився військовими та організаторськими здібностями. На початку 1680-х років кілька полків на чолі з Семеном Палієм перейшли на малозаселену територію півдня Київщини. Опорним пунктом Семен Палій обрав місто Фастів.

У 1683 загін козаків, очолюваний Палієм, брав участь у розгромі турків під Віднем. У1684—1685 роках при сприянні Палія були засновані Фастівський, Богуславський та віддалені Брацлавський і Корсунський полки.

У 1680—1690-их роках вів спільно з лівобережними козаками боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства. Основним завданням, яке ставив перед собою Семен Палій, стало визволення Правобережної України з-під польської влади і приєднання її до Гетьманщини.

В кінці 1680-х рр. боротьба проти польської шляхти, яку очолював Палій та його сподвижники Самійло Самусь, 3ахар Іскра, Андрій Абазин велася на значній території. Козацькі війська, під керівництвом Семена Палія визволили Богуслав, Корсунь, Лисянку та інші міста.

Ще у 1688 році С. Палій вперше звертається до московського уряду з проханням об'єднати Правобережну і Лівобережну Україну в єдиній гетьманській державі під зверхністю царя. Однак, зважаючи на укладений між Польщею і Москвою в 1686 році "вічний мир", його ініціатива не була підтримана. 21 квітня 1690 року С.Палій звернувся з листом до Івана Мазепи, де повідомляв лівобережного гетьмана про вдалу битву з татарами під Білою Церквою, а також просив його посприяти в тому, щоб "через милість вашу у пресвітлих монархів..., аби прийнятий був". Отримавши відмову, з огляду на небажання царського Уряду порушувати московсько-польську угоду, правобережний полковник вирішив запевнити короля Яна III у своєму підданстві.

Завдяки таким заходам правобережного полковника, взаємини між ним і королівською владою, незважаючи на періодичні сутички з місцевою польською шляхтою, були досить стабільними. У червні 1692 року до Фастова прибула делегація київського стольника Кшиштофа Ласки, якому Палій також повідомив про свою прихильність до монарха Речі Посполитої. Саме тому, після 1692 року польські військові частини на Правобережній Україні діяли вже не так енергійно. Хоча вони і витіснили палієвих козаків з Полісся, але планований наступ на Фастів не відбувся.

Повстання Палія1702-1704 років.

В 1699 році польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацтва на підпольській Україні. 1702 р. представники української шляхти, козаків, міщан та духівництва ухвалили на нараді у Фастові підняти антипольське повстання. У червні того ж року воно розпочалося збройними виступами на Поділлі та Брацлавщині й невдовзі охопило Київщину і Волинь.

Очолив повсталих білоцерківський полковник Семен Палій разом з Самійлом Самусем та Захаром Іскрою. Восени повстанці захопили Білу Церкву, Немирів, Бердичів, Бар та інші міста. 1703 р. польські війська, здолавши опір українських повстанців, установили контроль над Поділлям та Брацлавщиною, але Київщина залишалася під владою повстанців. 1704 р. гетьман Іван Мазепа з українським військом перейшов на Правобережжя і встановив контроль над Київщиною та сусідніми територіями.

Причина повстання

Після Карловицького договору 1699 року, за яким Туреччина відмовилася від Поділля на користь Польщі, польський уряд вирішив знищити козацтво на Правобережжі. 1699 року польський сейм ухвалив відібрати у козаків усі землі й ліквідувати козацтво як окремий стан. Козаки подали протест, але сейм його відкинув. Новий польський король Август II (1696 – 1733 рр.) після річного вагання надіслав вимогу сейму розпустити козаків, а землю передати шляхті і виїхати з краю. На Правобережжя посунула шляхта з військовими загонами.[1]

Початкові успіхи повстання

У відповідь на це 1702 року Палій і Самусь організували повстання. Виданий ними універсал закликав населення до рішучої боротьби з загарбниками, вигнання їх з української землі. На їх заклик, відгукнулися не лише козаки, а й селяни. Бої розгорнулися насамперед у Брацлавськуму і Подільському воєводствах, а потім перекинулися на Волинь і решту Поділля, сягнувши й Галичини. Селянські загони з'явилися в околицях Золочева і Соколя. У жовтні 1702 року Самусь під Бердичевом розгромив кількатисячне польське військо на чолі з хмільницьким старостою Я. Потоцьким і полковником Д. Рущицом. Полковник Абазин здобув Вінницю, Бар, Дунаївці, а під Меджибожем розгромив півторатисячний загін польських військ київського воєводи. Палій після тривалої облоги здобув фортецю Білу Церкву і переніс туди свій осідок.

Польський контрнаступ

Польська шляхта мобілізувала всі сили, і на початку 1703 року з Волині, Литви, Галичини сюди рушили війська, всього понад 30 тисяч вояків з 50 гарматами. Вони зненацька захопили козацькі частини, що розбрелися на зимові квартири, і завдали їм дошкульних ударів. До того ж поляки спонукали виступити кількатисячну татарську орду на українські зсмлі з півдня і водночас звернулися за допомогою до російського царя.

Закінчення повстання

2 березня 1704 року Петро І спеціальним листом закликав Палія негайно передати Білу Церкву полякам і капітулювати, інакше його змусять виконати вказівку російські війська. Самусь як наказний гетьман передав 5 лютого 1704 року булаву Мазепі. Палій, навпаки, відкинув вимогу царя і посилив боротьбу. Активізували діяльність партизанські загони на Волині, Поліссі і в Галичині. У травні 1704 року Мазепа з кількатисячною армією перейшов Дніпро. Палій передав йому Білу Церкву без бою, а сам перенісся у Немирів. Згодом непорозуміння між гетьманом і полковником Палієм призвело до арешту останнього і заслання його за наказом Петра І в Сибір. Після цього повстання практично завершилося.

В 1705 за наказом Петра І він був засланий до Сибіру, в Тобольськ. Після відкритого виступу Івана Мазепи проти московської влади у1709 Палія було повернуто з заслання і призначенно полковником Білоцерківського полку. Помер у січні 1710. Похований у Києво-Межигірському монастирі.

Брав участь в Полтавській битві 1709. Український народ зберіг память про Семена Палія в піснях та легендах. У Тараса Шевченко він також згадується у творах "Чернець" та "Швачка".

Джерела

  1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Семен_Палій . Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

  2. Дмитро Дорошенко Нарис історії України. — Т. 2, розділ 7.

  3. Олександер Оглоблин Гетьман Мазепа і Правобережна Україна // Гетьман Іван Мазепа та його доба. — Друге доповнене. — Нью-Йорк • Київ • Львів • Париж • Торонто: 2001.

Іван Нечуй-Левицький. Семен Палій. Герой Українського народа.

Юрий Михайлович Мушкетик. Семен Палий. "Молодая гвардия" Москва 1955

http://warhistory.ukrlife.org/4_08_4.html

Loading...

 
 

Цікаве