WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → “Комуністичний” фактор українсько-єврейських взаємин у західній Україні (1935-1939 рр.) - Реферат

“Комуністичний” фактор українсько-єврейських взаємин у західній Україні (1935-1939 рр.) - Реферат

Реалізаторами постанов Комінтерну були, очевидно, й українці. З висновків, зафіксованих у згаданій ухвалі ЦК УНДО, відомо, що наступ комуністів здійснювався шляхом проникнення їх у легальні організації, які формувалися за національним принципом. Незважаючи на це, серед векторів антикомуністичної акції визначився антиєврейський. Це є наслідком, з одного боку, членства євреїв у КПЗУ, а з іншого – результатом вже усталеного стереотипу, який міцно пов'язав політичне лівацтво й інтернаціоналізм з єврейською нацією.

Засобами реалізації наступу проти політичного лівацтва стали передусім численні публікації у пресі, що розкривали іманентне єство комунізму, та продукування суголосної пропагандистської літератури. При цьому, визнаючи факт членства у комуністичній партії частини польської інтелігенції та сільської української молоді, суспільні наголоси розставлено у такий спосіб: "Назагал можемо ствердити, що головною в них (організаціях комуністів. – Авт.) людською силою є майже вся жидівська молодь по наших містах і містечках, яка є якщо не активним, то прихильним комунізмові елементом..."xix Звідси й висновки на кшталт: "Тільки сліпі можуть не бачити, куди і в чиїм інтересі веде московсько-жидівська КПЗУ"xx.

Більш радикальні ідеї презентували націоналістичні кола. Вони не лише протиставлялися комуністам з інонаціонального середовища, а й оголошували тих українців, які виявляли симпатії до лівих ідеалів, "наймитами жидівства"xxi. У цьому контексті показові виступи часопису "Аванград" проти радикальної партії. Для нього "Громадський голос" – "правовірний жидівський часопис жидівської партії, кермованої жидами з Амстердаму..."xxii.

Тенденції висвітлення єврейського фактору в житті українства під час проведення антикомуністичної акції мають здебільшого негативну оцінку. Проте в публікаціях часописів визначилося ніби два підходи: один – категоричний, безапеляційний, навіть кон'юнктурний, інший – відображав суспільні реалії. Другий з них був представлений у часописі "Нова доба". З одного боку, часопис вказував на анклави, у яких популяризується комуністична ідея ("Кермуючими й організаційними центрами комуністів є міста і містечка"), окреслював ідейно-політичні імпульси, що випромінюють міста і села: "З неукраїнських міських осередків ішла на села комуністична пропаганда; з українських – протиділаюче національне проміння". З іншого боку, часопис не вдавався до огульних обвинувачень, визначав об'єктивні передумови проникнення в українське середовище альтернативи національній ідеї. "Отже, – стверджувала "Нова доба", – брак національного освідомлення й господарські злидні є тим ґрунтом, на якому легко приймається й розростається специфічний (на думку часопису, не ідейний, а передусім приманливо-соціальний. – Авт.) волинський комунізм"xxiii.

Протягом 1936 р. час від часу звучать голоси націонал-лібералів, які розширюють "національну гаму" кривдників українства. Ундівська "Свобода" розмірковує над тим, "чи ж вони (росіянин Постишев і поляк Косіор. – Авт.) будуть журитися, що український нарід стогне в ярмі голодний і обдертий?.."xxiv Навесні наступного року С.Баран, даючи негативну оцінку ролі євреїв у суспільно-політичному житті радянської України, водночас піднімає питання про те, чи лише євреї завинили перед українством, і дає на нього відповідь: "Чи Сталіни й Антонови й Постишеви – це жиди? Чи ославлений д-р Загурський, австрійський воєнний суддя і виконавець всяких засудів – жид?!"xxv

Образ ворожого українству єврея-комуніста (як визискувача, одного з винуватців голодомору, нищення української культури) відображає найтиповіші обвинувачення з боку учасників антикомуністичної акції. Водночас поряд із пропагандистсько-публіцистичними методами, які визначали її організаційну стратегію, в акції визначилися й інші – перенесення опозиційних щодо євреїв настроїв у практичну площину. Цей дискурс пов'язаний з діяльністю ОУН.

Оскільки ОУН діяла конспіративними методами, визначити її тактику в період проведення антикомуністичної кампанії складно. Частково це питання висвітлюють матеріали слідчих органів Польщі. У травні 1935 р. вони, скажімо, оперують інформацією щодо підготовки крайовою екзекутивою ОУН розпорядження про розгортання боротьби з комуністами. При цьому, стверджується у службовому листуванні силових структур, члени організації мали сприяти виявленню поліцією комуністів як української, так і єврейської національностейxxvi. В іншому повідомленні (30 жовтня 1936 р.), що надійшло до Львівського воєводського управління із Станіслава, стверджується: "В змісті вказівок крайова екзекутива (ОУН. – Авт.) ділить євреїв на "євреїв" і "євреїв-комуністів". До перших наказується застосовувати тільки економічний бойкот, натомість щодо "євреїв-комуністів", то наказує боротися з ними з усією енергією, не відмовляючись від терору..."xxvii.

Слід зауважити, що обидва документи створені лише на підставі донесень інформаторів, які можуть бути і не достовірними. Проте інше джерело – матеріали судових засідань у справах членів ОУН – дає можливість, з одного боку, постулювати те, що вищенаведені розпорядження могли мати місце, а з другого, дозволяє застосувати принцип констатації.

На судовому засіданні 16 грудня 1937 р. у Рівному відзначалося, що "на одній із збірок провідників (очевидно, Костопільщини. – Авт.), що відбулася в другій половині липня 1936 р., вирішено, що жиди є шкідливі для української нації, треба їх позбутися, а найліпшим способом, який доведе до цього, буде палення жидівських домів, склепів і т.п. Речинець підпалів визначено на п'ятницю 24 липня 1936 р. на 21 годину. Дійсно, в означеній порі зі всіх сторін Костопільщини небосклін зажеврів від цілого ряду лун з пожеж..."xxviii. Про масштаб проведеної акції, що охопила містечко Костопіль, села Деражно, Берестовець, Ставок, Диксин, свідчить кількість жертв: просто неба опинилися понад 100 єврейських родинxxix. Привертає увагу те, що близько 25 підсудних членів ОУН заперечили організацію акції керівництвом та обґрунтували підпали "як один з відтинків боротьби з комунізмом"xxx.

Таким чином, методи реалізації антикомуністичної акції у Західній Україні диверсифікувалися: поряд із публіцистичним з'явився й інший – силовий. За висновками національного відділу МВС Польщі, антикомуністична акція призвела "...до ряду випадків активних власне антиєврейських виступів"xxxi.

Антикомуністична акція проілюструвала факт усталення в українській громадській думці образу єврея-комуніста як ворожого українству. Таке бачення мало вагомі наслідки. У західноукраїнському соціумі створився своєрідний суспільний феномен. Державницькі сили титульної нації ніби не помічали, що протягом першого міжвоєнного десятиліття комуністичні елементи в середовищі єврейського партійно-політичного представництва Західної України були маргінальні, а провідну роль відігравали центристи (партія "Загальних сіоністів"). Із кризою сіонізму на міжнародній арені суспільні домінанти в єврейському таборі дещо скоригувалися. Лише у середині 1930-х років на фоні зростання антисемітизму в Європі, ескалації міжнаціональних відносин у Польщі посилилися позиції Бунду. Проте і в той час він був лише однією з численних єврейських партій, що діяли в Західній Україні.

Ігнорування цим фактом, оперування узагальненим образом єврея-комуніста, який, до того ж, мав не західноукраїнське походження, а був принесений у цей регіон з Великої України, витворило делікатну ситуацію. Євреї Західної України стали заручниками відповідальності за дії тих одновірців, що опинилися на керівних посадах в партійних та державних органах радянської України і з якими західноукраїнська партійно-політична думка пов'язувала трагедію титульної нації 1930-х рр. Мова йде про політику колективної (загальнонаціональної) відповідальності, яку застосовано до євреїв.

Звичайно, немає підстав вважати, що серед євреїв Західної України не було прибічників крайньо лівих ідеалів. Вони були, як були і ті, хто вів боротьбу з поширенням комуністичної ідеології. Ворожими крайньолівим були не тільки сіоністи-ортодокси (партія "Мізрахі") чи центристи ("Загальні сіоністи"), а й лівоцентристи. Так, представник "Хітахдут-Поалей-Ціон" З.Герінг закликав однопартійців у Станіславі вести боротьбу з пропагандою комуністичних ідей серед єврейської молоді, стверджував, що єврей-комуніст є зрадником єврейського народуxxxii. Громадськість не оминало і те, що "соціалістичне" господарювання призвело до економічного знищення 2 млн. єврейських купців і ремісників (у середині 1930-х рр. 45 % безробітних у СРСР, за даними, З.Герінга були євреями). Привід для роздумів давали й реалії з інших сфер суспільного життя. Скажімо, кількість усіх єврейських періодичних видань, що виходили у той час в Росії, була меншою, ніж варшавських часописів "Гайнт" чи "Момент"xxxiii.

Loading...

 
 

Цікаве