WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Осип Безпалко: сторінки життя і громадської діяльності - Реферат

Осип Безпалко: сторінки життя і громадської діяльності - Реферат

Остаточний розкол між урядами УНР і ЗУНР (останній повернув свою попередню назву. – Авт.) відбувся в листопаді 1919 р. Є.Петрушевич та його уряд, перебуваючи у Відні, захищав галицьку справу дипломатичними методами і сподівався на міжнародне визнання західноукраїнської держави. У свою чергу, уряд УНР пішов на союз із Польщею. Польсько-українська декларація від 2 грудня 1919 р., по суті, проголошувала компетенцію польського уряду на розв'язання східногалицької проблеми. 22 квітня 1920 р. С.Петлюра підписав з Й.Пілсудським Варшавську конвенцію, за якою для порятунку УНР та організації спільного походу проти більшовиків було визнано права Польщі на Західну Україну. На початку 1920 р. територія Наддніпрянщини опинилася під більшовицькою владою.

О.Безпалко як член уряду УНР пропагував необхідність мирної угоди між Україною і Польщею для продовження національно-визвольної боротьби. "Хочемо порозуміння з Польщею, бо маємо в цьому спільний інтерес, – стверджував він у січні 1920 р. – Польська окупація на Україні не може, очевидно, з'єднати собі симпатій українського народу і може тільки скріпити небезпеку большевиків. Тільки Україна національна, Україна як независима держава може бути запорукою від большевизму"xc. На його думку, "взаємовідносини між урядом УНР і Польщею ще не з'ясовані. Декларація 2 грудня (1919 р. – Авт.) – це тільки епізод, бо Польща не дала досі ніякої відповіді. В своїй внутрішній політиці ми мусимо працювати в напрямі якнайширшої консолідації українських сил"xci. Очевидно, О.Безпалко сподівався, що польська сторона сприятиме справедливому вирішенню українського питання. На сторінках газети УСДП "Вперед" у Львові О.Безпалко пізніше виправдовував свою позицію тим, що "умов українсько-польської угоди я не знав. Знав лише, що Польща визнасть самостійність України, не говорячи про Східну Галичину"xcii.

О.Безпалко вважав основною для української державності небезпеку з боку більшовицької Росії. "Большевицьке військо приносило Україні потрійне насильство, – вважав він. – 1. Нищило її окрему державну самостійність. 2. Вводило на Україну форми правління і господарки зовсім не відповідаючі економічному станові нашого народу. 3. Самовільно розпоряджалося багатствами України". "Ми боремося проти большевиків ... тому, що вони стоять нам на дорозі до самостійного життя"xciii, – підсумував О.Безпалко. Водночас він сподівався на можливість порозуміння між урядом незалежної України та російськими більшовиками, підкреслював, що "в правлячих сферах совітської Росії" вже невдовзі візьме "верх думка, що на Україні большевицька влада не удержиться..., недалекий вже час, коли й Москва поставиться до України як до самостійної державної одиниці..."xciv. О.Безпалко разом з партійними товаришами В.Старосольським, Л.Ганкевичем, М.Ганкевичем та І.Квасницею взяв участь у конференції УСДРП 23-26 лютого 1920 р. у Варшаві, що прийняла резолюцію, в якій домагалася негайного визнання "суверенности українського народу" з боку радянської Росії. Делегати підтримали діяльність уряду УНР і визнали потребу "тіснішого об'єднання соціялістичних партій" різних народів, що боролися за національну державність після повалення російського царизмуxcv.

Квітнева 1920 р. Варшавська угода призвела до остаточного розриву взаємин між УСДП і УСДРП – двома "гілками" української соціал-демократії. Зневіра в політику С.Петлюри, поразка національно-визвольних змагань і перебування урядів УНР і ЗУНР в еміграції стали причиною поступової зміни політичного курсу УСДП. В умовах тотального польського наступу проти українства в Галичині, а з іншого боку, – наявності української державності (хоча й ілюзорної) в особі Української Соціалістичної Радянської Республіки та проведення більшовиками політики "українізації" галицька УСДП почала орієнтуватися у вирішенні українського питання на радянську владу. Конференція УСДП 3-4 липня 1920 р. у Львові прийняла політичну резолюцію, в якій засудила плани "тих націоналістичних і шовіністичних кругів, які бажають будувати Українську державу на взір теперішних капіталістично-імперіялістичних держав"xcvi. На відміну від УСДП, наддніпрянська УСДРП в еміграції закликала до продовження національно-визвольної боротьби проти більшовизму і вважала, що на Великій Україні встановлено окупаційний режим. За словами газети УСДРП "Соціялістична думка", галицькі соціал-демократи помилково вважали "роботу московських сектантів, які розбивають пролєтарські сили, відповідаючою інтересам робітництва"xcvii.

Постать О.Безпалка, західноукраїнського соціал-демократа, який підтримав ідейну платформу наддніпрянської УСДРП, знову опинилася в центрі міжпартійних суперечок. "Фактом є, що відносини між нами а ЦК є дуже напружені, – писав П.Буняк у листі до В.Старосольського 31 березня 1921 р. – Справа Безпалка, яку т. Мазепа дуже боронив, є майже завершенням нашого обосторонного напруження"xcviii. О.Безпалко як міністр праці увійшов до складу нового уряду УНР на чолі з В.Прокоповичем, сформованого у травні 1920 р.xcix Це було зроблено всупереч рішенню конференції УСДП 27-28 березня 1920 р. у Львові про необхідність розірвати "всяку політичну коаліцію і кооперацію з несоціялістичними елєментами"c. Інший представник УСДП в уряді І.Мазепи, заступник міністра закордонних справ В.Старосольський, вийшов з уряду 4 квітня 1920 р., ще до підписання Варшавської угодиci.

О.Безпалко був делегований ЦК УСДРП в Раду Республіки у Тарнові (Польща) – представницький орган УНР, що працював з лютого до серпня 1921 р.cii Головна управа УСДП у листі до Закордонної групи УСДРП 10 лютого 1921 р. заявляла, що О.Безпалко "бере участь в нарадах Ради Республіки в Тарнові без відома (УСДП. – Авт.) та без її мандату, а тим самим партія за його промови та його діяльність в Раді не бере ніякої відповідальности"ciii. По суті, це була констатація того факту, що зв'язки між О.Безпалком і УСДП розірвалися. Обстоюючи політичну лінію ЦК УСДРП, О.Безпалко писав у листі до В.Старосольського 15 жовтня 1920 р.: "...Ви мали нагоду добре переконатися, що політичне становище нашого ЦК відповідало все дійсному станови на Україні і дійсним потребам пролєтаріяту українського і всесвітнього. Як виглядають тепер ті товариші, що або збольшевичилися або клали ставку на большевизм?" "Ми ідемо далі своєю непохитною лінією, – робив висновок О.Безпалко, – і думаємо тим прислужити не лише нашому народови, але й загальному поступови на Україні"civ.

Отже, Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр. була періодом найбільш активної діяльності О.Безпалка, який став, без перебільшення, одним із лідерів української соціал-демократії та визвольних змагань українського народу. Будучи членом УСДП, О.Безпалко підтримував платформу ідейно близької наддніпрянської УСДРП і врешті-решт остаточно розійшовся з партією українських соціал-демократів Галичини, що на початку 1920-х років здійснила ліворадикальну еволюцію. Політична біографія О.Безпалка чітко відобразила напруженість у взаєминах між наддніпрянськими і галицькими лідерами в період Української революції.

Про подальшу діяльність О.Безпалка в еміграції відомо небагато. У кінці 1922 р. він разом з партійними товаришами І.Мазепою та О.Феденком виїхав до Чехо-Словаччини, де активно діяли українські емігрантські організаціїcv. Займався викладацькою діяльністю в Українській господарській академії у Подєбрадахcvi. Брав участь у соціал-демократичному русі, зокрема був присутній разом з Б.Мартосом і Б.Матюшенком від УСДРП 12 серпня 1922 р. на конференції виконкому ІІ Інтернаціоналу в Празіcvii. О.Безпалко, О.Бочковський, І.Мазепа, Б. і М. Матюшенки та В.Старосольський підписали декларацію УСДРП 21 травня 1923 р., що була приурочена до відкриття гамбурзького конгресу Соціалістичного робітничого інтернаціоналу. У декларації висловлювався протест проти "безоглядного економічного визиску та жорстокого національного терору, який проводить російське деспотичне правительство на Україні, в Грузії та в інших окупованих країнах...". На думку авторів декларації, конгрес "мусить осудити цю політику якнайгостріше". Крім того, було піддано критиці рішення Антанти від 14 березня 1923 р. щодо визнання польської окупації Східної Галичиниcviii.

О.Безпалко входив до Закордонної групи УСДРП під проводом І.Мазепи, П.Феденка та Б.Матюшенка, що прагнула чітко слідувати у своїй діяльності концепції демократичного соціалізму за зразком західноєвропейської соціал-демократіїcix. "В цілому теза про примат демократії у боротьбі не тільки за безпосередні, але й перспективні завдання українського робітничого класу була альфою і омегою політичної платформи, на якій стояли І.Мазепа та його сподвижники"cx, – стверджує вітчизняний дослідник В.Трощинський.

З часом О.Безпалко відійшов від активної політичної діяльності. Про причини цього довідуємося з листа до Миколи Ганкевича від 27 липня 1929 р. "Від якогось часу я мусів відійти від активної політики, бо еміграція не сприяє порозумінню і зближенню людей, а навпаки, – писав О.Безпалко. – Тому наступив між мною а Мазепою розрив... Я віддав ся цілком науковим дослідам літерат.[урного], істор.[ичного] і соц.[іологічного] характеру"cxi.

Loading...

 
 

Цікаве