WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Східногалицька проблема як об’єкт міжнародної політики (1919 – вересень 1920 рр.) - Реферат

Східногалицька проблема як об’єкт міжнародної політики (1919 – вересень 1920 рр.) - Реферат

Чималу критику на Заході викликали й "українські проекти" Ю.Пілсудського. Польський посол у Лондоні повідомляв Міністерству закордонних справ Польщі, що англійський уряд вважає ідею федерації "або замаскованою анексією, або утопією"39. Початок війни проти більшовицької Росії й перші успіхи польської армії укріпили міжнародний престиж Польщі, однак усе ще не забезпечили підтримки анексіоністських планів Бельведеру. Так англійська газета "Manchester Gardіan" у травні 1920 р. писала: "Польська армія пройшла вже територію, населену непольським населенням, удвічі більшу, ніж територія самої Польщі. Чи думає польський уряд утримати цю територію?"40. Інша англійська газета "Times" у номері від 1 травня 1920 р. зазначала: "Ми сподіваємося, однак, що поляки не будуть засліплені своїм блискучим воєнним успіхом. Великі завдання стоять перед ними в межах їх власних кордонів"41.

Впливала на європейську опінію також інформація про справжню політику польської адміністрації на українських землях. Так 5 травня 1920 р. в інформаційному листку українського прес-бюро у Відні зазначалося: "Польські війська, які зібрані в Галичині для боротьби з совітською Росією, влаштовують криваві погроми, грабують українське і жидівське населення. По українських селах поляки оточують церкви. Населення гониться на примусові роботи"42. Фінська газета "Uusisuomi" повідомляла про антипольські повстання на Волині й Поділлі та про їх придушення польською армією43.

Польський уряд змушений був рахуватися з позицією західних країн, однак не мав наміру через це відмовлятися від своїх територіальних планів та намагався переконати світову громадськість у відсутності будь-яких "анексіоністських зазіхань" зі свого боку44. 7 травня 1920 р. польське посольство у Вашингтоні повідомляло Міністерство закордонних справ Польщі: "Найближчим часом розпочнеться кампанія на тему про польський імперіалізм. Просимо щоденної інформації про Україну, підкреслюючи [нашу] повну нейтральність щодо внутрішніх справ України"45.

На середину липня 1920 р. східногалицьке питання обговорювалося на конференції у Спа. Успішний контрнаступ радянського війська влітку 1920 р. і його просування на польській території підірвав міжнародний престиж Польщі. Так чеський представник у Лондоні Веверка повідомляв, що Форейн Офіс "офіційно не приховує свого негативного ставлення до поляків"46.

Дискусії навколо східногалицької проблеми на конференції у Спа ще раз засвідчили гостроту суперечностей в європейському політичному середовищі щодо її врегулювання. Противником польської політики у Східній Галичині виступив на конференції Д.Ллойд-Джордж, який назвав цю політику "ще однією помилкою"47. Підтвердження цьому знаходимо у доповіді С.Патеки Міністерству закордонних справ Польщі від 6 липня 1920 р.: "Ллойд-Джордж двічі повертався до питання про Східну Галичину, стверджуючи, що наша політика щодо населення носить імперіалістичний характер". Сам англійський прем'єр згодом згадував: "Галицька проблема завдавала нам безкінечної неприємності. Але винуватцями цього постійного неспокою були не більшовики, а польська агресія". Д.Ллойд-Джордж ставив на конференції питання про плебісцит у Східній Галичині48.

З приводу тогочасної політики Великобританії у східногалицькому питанні часопис "Український Прапор" зазначав: "Англія веде політику супроти Польщі і в справі Східної Галичини"49. Не змінили позицію західних держав і постійні запевнювання польської делегації, що українське населення краю нібито прихильно та навіть із симпатією сприйняло встановлення польської влади. Виступаючи на конференції в Спа, С.Ґрабський був змушений визнати: "Ні Київ, ні кордони 1772 р. не можуть бути висунуті як мета нації"50.

Проте, з іншого боку, уряди західних держав не поспішали визнавати суверенітет Східної Галичини. Це промовисто засвідчили вимоги, які Найвища Рада Антанти поставила перед польським урядом: Польща повинна була відступити за лінію, накреслену Найвищою Радою Антанти у грудні 1919 р., з тим, щоб більшовики зупинилися за 20 км на схід від цієї лінії; у Лондоні мала відбутися конференція за участю представників Польщі, Литви, Фінляндії, Латвії і Східної Галичини для укладення миру між Росією й цими державами51. На вимогу польських делегатів представників Східної Галичини вирішили запросити на Лондонську конференцію тільки "для викладу своїх умов"52.

Під тиском представників Антанти 10 липня 1920 р. польський прем'єр підписав договір, за яким уряд Польщі прийняв висунуті союзниками умови: він погодився з східною лінією кордону, визначеною декларацією Найвищої Ради Антанти від 8 грудня 1919 р., та зобов'язався прийняти будь-яке рішення Антанти щодо майбутнього статусу Східної Галичини. У договорі про Східну Галичину говорилося як про невизначену міжнародну проблему, спеціальне обговорення якої переносилося на Лондонську конференцію за участю галицьких представників. Аналізуючи рішення конференції у Спа, О.Марітчак стверджував: "У Спа признано Східну Галичину окремою державно-правною одиницею"53.

11 липня 1920 р. міністр закордонних справ Великобританії в запрошенні уряду радянської Росії взяти участь у Лондонській конференції чітко окреслив східні кордони Польщі, які відповідали ухвалі Найвищої Ради від 8 грудня1919 р. та проходили по лінії: Гродно – Валівка – Немирів – Брест-Литовськ – Дорочуськ – Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів і далі на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля до Карпат. Ці кордони пізніше отримали назву "лінія Керзона".

Природно, що польські політики украй негативно зустріли вимоги Найвищої Ради Антанти. Звітуючи про поїздку в Спа, С.Ґрабський зазначав: "Польща не може відмовитися ні від Львова, ні від Вільна"54. Та одночасно він зауважував, що запропоновані Найвищою Радою Антанти умови не є для Польщі аж надто трагічними, оскільки в них не йдеться про відступ у Галичині далі тієї лінії, яку займатимуть польські війська на момент перемир'я. Таким чином, Східна Галичина у будь-якому випадку залишиться в межах Польщі.

Однак країни Антанти відстоювали рішення конференції у Спа. 26 липня 1920 р. неофіційний орган Міністерства закордонних справ Англії тижневик "The new Europe" писав, що Східна Галичина "за етнічним складом... не є польською територією", а "її майбутнє залишається відкритим питанням"55. Про загострення протиріч навколо східногалицької проблеми повідомляв польський посол у Парижі М.Замойський міністру закордонних справ Польщі Є.Сапєзі. Він зазначав, що належність Східної Галичини "до Польщі поставлена на міжнародній арені під сумнів... Я переконаний, що в цьому питанні ми змушені будемо рахуватися з необхідністю переглянути нашу українську політику"56.

Оскільки конференція в Спа не врегулювала східногалицької проблеми, цілком закономірним було опублікування 15 липня 1920 р. ноти уряду ЗУНР до Найвищої Ради Антанти. У цьому документі відзначалося, що поляки "показали себе сповні неспосібними до виконування наданого їм тимчасового мандату у Східній Галичині". Тому уряд ЗУНР закликав Найвищу Раду Антанти визнати державну самостійність Східної Галичини, оскільки західноукраїнський уряд "не зрікся права на своє самовизначення"57. Фактично з цього часу уряд ЗУНР офіційно висунув концепцію самостійності Східної Галичини як основи соборної незалежної України.

Хоча остаточне вирішення проблеми Східної Галичини переносилося на майбутнє, рішення конференції у Спа зміцнили спрямованість зовнішньополітичного курсу західноукраїнського уряду на відстоювання східногалицької державності. У цей час було підготовлено й опубліковано брошури "Економічні основи галицької державности" й "Основи самостійности галицької державности", в яких стверджувалося, що "Східна Галичина має всі дані, щоби стати самостійною і нейтральною державою"58.

Невдача на конференції в Спа спонукала уряд Польщі шукати інші шляхи для реалізації анексіоністських планів, зокрема на переговорах з радянською Росією. З цього приводу в огляді Міністерства закордонних справ УНР зазначалося: "На початок переговорів про розмир, а слідом за тим на переговори про мир з совітською Росією вплинули негативні висліди переговорів польського президента міністрів Ґрабського з представниками Антанти на конференції в Спа і невідрадне становище, в якому внаслідок цього опинилася Польща"59.

Loading...

 
 

Цікаве