WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Раннє народовство та поширення етноніму “Україна” у Східній Галичині (1860-ті роки) - Реферат

Раннє народовство та поширення етноніму “Україна” у Східній Галичині (1860-ті роки) - Реферат

Народовський рух зберігав солідарність до 1867 р., коли, по суті, завершився його ранній етап. Це було пов'язано з розколом і кризою серед народовців, ознаками якої стали ідейні розходження навколо нової газети "Русь" (виходила з березня 1867 р.) і перехід на панславістські позиції провідного народовського публіциста К.Климковичаxc. Останній став співредактором панславістського органу "Славянская заря", що почав виходити в липні 1867 р. у Відні, хоч, правда, вже через рік повернувся до народовців. Видавці журналу закликали до створення під протекторатом Габсбургів "западно-славянскаго государства", об'єднувальним фактором і гарантом політичної самостійності якого мала стати російська моваxci. Кошти на видання свого політичного часопису "Русь" під редакцією Ф.Заревича народовці отримали від польського намісника А.Голуховського. Різкі антимосковські випади "Русі" не знайшли підтримки в галицько-українському суспільстві, яке найбільшою небезпекою все ж вважало поляків. "Русь" проіснувала менше року (до грудня 1867 р.), проти часопису виступила група народовців на чолі з Д.Танячкевичем. Водночас не підтримали газети східноукраїнські діячі, зокрема П.Куліш і М.Драгоманов. Наприкінці 1860-х років остаточно утвердився поділ національного руху в краї на дві орієнтації – українську (малоруську) і панруськуxcii. Засудивши ідейне спрямування "Русі", частина народовських діячів вирішила надати рухові більш консервативної форми, пішла на зближення з старорусинами на ґрунті спільного протистояння полонізаційним процесам. Нове покоління народовців (О.Партицький, А.Вахнянин, брати Володимир та Олександр Барвінські та ін.) у квітні 1867 р. налагодило випуск журналу "Правда", який до 1871 р. мав виключно літературний напрям. Водночас заснування в грудні 1868 р. товариства "Просвіта", яке у своїх виданнях аж до кінця ХІХ ст. користувалося етимологією, а в 1873 р. – Товариства ім. Шевченка, поклало початок активній діяльності народовців серед селянстваxciii.

Таким чином, народовський рух поширився у Східній Галичині на початку 1860-х років за зразком наддніпрянських гуртків-громад, обстоював національну окремішність розділеного між двома державами українського народу. Своєю діяльністю народовці утверджували належність галицьких русинів до самостійної української нації, всіляко сприяли об'єднанню населення Галичини і Наддніпрянщини в єдиний національний організм. Учасники народовських громад пропагували твори наддніпрянських письменників, наближали галицькі мовні норми до загальноукраїнських (вживанням кулішівки, фонетичного правопису), поширювали українську історичну свідомість у Галичині тощо. Ранні народовці у своїй пресі широко використовували етнонім "Україна", що вважався синонімом до слів "Русь", "Мала Русь", "русини". Крім галицьких народовців, ці назви вживали для самоозначення і старорусини з їх орієнтацією на єдиний панруський простір, однак обидва угруповання по-різному бачили відмінності між "малорусами" та "великорусами". Поступово народовці сформували власну політичну програму, що підтримала конституційну перебудову Австрійської імперії на федеративних засадах та українсько-польське порозуміння на ґрунті спільної для поляків та українців російської загрози. У цілому діяльність ранніх народовців була спрямована на перенесення Шевченківського національного ідеалу, елементів української ідентичності, які сформувалися до того часу на Наддніпрянщині, на галицький ґрунт.

 Українська нація формувалася на етнічних землях під владою Російської та Австрійської імперій у ХІХ – на початку ХХ ст. " ...На момент ліквідації Гетьманщини (1764) і Речі Посполитої (1772) та інтеграції західно- і східноукраїнських етнічних земель у склад (відповідно) Російської імперії й Австрійської монархії питання національної ідентичності місцевого населення залишилося ...нерозв'язаним, – стверджує Я.Грицак. – Відповідно до мовно-культурних спільних і відмінних рис націотворення могло розвиватися за такими сценаріями: витворення єдиної спільної східнослов'янської (російсько-українсько-білоруської) нації; перемога асиміляційних (російської чи польської) ідентичностей; утвердження окремих національних ідентичностей для кожної з більших етнічних груп (української, білоруської і російської) або поява певних змішаних ідентичностей (як-от спільна "руська" ідентичність для українців і білорусів)" (Див.: Грицак Я. "Яких-то князів були столиці в Києві?..": до конструювання історичної пам'яті галицьких українців у 1830-1930-ті роки // Україна модерна. – Львів, 2001. – Ч.6. – С.83). Характерно, що існування потенційної небезпеки розколу двох "гілок" українського руху визнавав М.Грушевський у статті "Галичина і Україна", написаній у 1906 р. "Що Україна росийська й Галичина, навіть як не старатися умисне про їх відокремленнє й розлуку, а тільки залишити всякі заходи до їх зближення, практиковані дотепер, та пустити їх іти кожду своєю дорогою, – пішли б усе далі й далі від себе, се річ зовсім ясна, – писав він. – І коли б так кожда пішла..., не дбаючи про се зближеннє, то за яких 20-30 літ ми мали б перед собою дві національности на одній етнографічній основі..." (Див.: Грушевський М. З біжучої хвилі. Статі й замітки на теми дня 1905-6 р. – К., 1907. – С.122, 123).

i Гординський Я. До історії культурного й політичного житя в Галичині у 60-тих рр. ХІХ в. // Збірник фільольогічної секції НТШ. Т.XVI. – Львів, 1917. Серію статей і чимало джерел до вивчення історії народовського руху видав К.Студинський.

ii Трусевич С.М. Суспільно-політичний рух у Східній Галичині в 50-70-х роках ХІХ ст. – К., 1978.

iii Мудрий М. Галицькі народовці в 60-х рр. ХІХ ст.: спроба модернізації української національної ідеї // Молода нація. – К., 1996. – Вип.3; Середа О. Національна свідомість і політична програма ранніх народовців у Східній Галичині (1861-1867) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип.34. – Львів, 1999; Його ж. Громади ранніх народовців у Східній Галичині (60-ті роки ХІХ століття) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Ювілейний збірник на пошану Феодосія Стеблія. – Вип.9. – Львів, 2001; Турій О. "Українська ідея" в Галичині в середині ХІХ століття // Україна модерна. – Львів, 1999. – Ч.2-3 та ін.

iv Янишин Б. Проблеми історії галицьких народовців останньої третини ХІХ ст. в сучасній історіографії // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип.ІІ – К., 2001. – С.5.

v Химка І.-П. Греко-Католицька Церква і національне відродження у Галичині 1772-1918 // Ковчег. Збірник статей з церковної історії. Число І. – Львів, 1993; Radzik R. Ideologia ruskiego ruchu narodowego w Galicji Wschodiej w latach 1848-1863 // Studia Historyczne. – Krakw, 1983. – R.XXVI. Zesz.4; Миллер А. "Украинский вопрос" в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХIХ в.). – СПб, 2000.

Див., наприклад: Сарбей В. "Національне відродження України" // Україна крізь віки. – К., 1999.Т.9. У науковий обіг це поняття ввели видатні представники вітчизняної історичної науки ХХ ст. М.Грушевський, Д.Багалій, Д.Дорошенко, І.Крип'якевич та ін., розуміючи під ним "комплекс подій і явищ кінця XVIII – початку ХХ ст., пов'язаних із поширенням масового національного самоусвідомлення, пожвавленням і піднесенням національного руху, розвитком усіх галузей культурного життя українців" (С.18).

vi Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. – К., 1999. – С.224.

vii Грицак Я. "Яких-то князів були столиці в Києві?..": до конструювання історичної пам'яті галицьких українців у 1830-1930-ті роки // Україна модерна. – Львів, 2001. – Ч.6. – С.77.

Loading...

 
 

Цікаве