WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Раннє народовство та поширення етноніму “Україна” у Східній Галичині (1860-ті роки) - Реферат

Раннє народовство та поширення етноніму “Україна” у Східній Галичині (1860-ті роки) - Реферат

Важливим напрямком діяльності громад стала організація культурно-масової роботи серед населення. Поступово в Галичині стало традиційним відзначення у березні пам'яті Т.Шевченка. Цікаво, що Т.Шевченко помилково був вказаний автором вірша "Ще не вмерла Україна" відомого українського етнографа, фольклориста і поета П.Чубинського, надрукованого на сторінках журналу "Мета" у грудні 1863 р. Західноукраїнський композитор та диригент М.Вербицький написав до нього музику, і незабаром ця пісня-вірш стала національним гімном українського народу. Вперше гімн виконано 10 березня 1865 р. на шевченківському вечорі у Перемишлі, зорганізованому народовцями. Хор заспівав "Ще не вмерла Україна" в другій частині програми вечора як вірш Т.Шевченка, на який написано музику ("завітній гимнъ Тараса")lvii. Вечір пам'яті Т.Шевченка у Перемишлі в березні 1865 р. закінчився промовою Будеволі (Д.Танячкевича) про соборність України. Т.Шевченко "кохавъ рідню Украіну..., – сказав доповідач. – Кохаймо и ми, цілимъ серцемъ, ту руіну славну! ...Не лякаймося признаватись, що ми одинъ народъ съ тою Украіною!"lviii. Отже, у діяльності народовців шевченківські вечори були засобом пропаганди ідей соборності етнічних українських земель, утвердження етноніму "Україна".

Багато уваги народовці приділяли організації театрального руху в Галичині. Народовські лідери взяли участь у створенні 1861 р. у Львові товариства "Руська бесіда", керівництво якої з дозволу влади почало збирати кошти серед української громадськості Галичини на потреби театруlix. Відзначаючи потребу створення народного театру, часопис "Мета" писав, що "театр причиняєтця до піднесення народнёго почуття и торує народній мові вхідъ у ті верстви обчества, которі нещасливимъ скуткомъ историі въ такій мірі відчужилися свому народові, що зъ звичаями покинули и народню мову", "руський театръ... станетця публічнёю школою... мови народнёі"lx. Урочисте відкриття Руського народного театру відбулося 29 березня 1864 р. у Львові виставою "Маруся" Г.Квітки-Основ'яненка. Уже до кінця 1864 р. театр (директор – О.Бачинський) з успіхом побував на гастролях у Коломиї, Станіславові, Чернівцях, Самборі. Оголошення про вистави на перших порах друкувалися "кулішівкою"lxi. У репертуарі західноукраїнського професійного театру переважали твори наддніпрянських драматургів: Г.Квітки-Основ'яненка, І.Котляревського, Т.Шевченка та ін. З творів галицьких авторів до репертуару увійшла лише драма Р.Моха "Опікунство", яка, за словами Є.Олесницького, "не довго могла вдержатися на сцені. Значить, театр був від початку український, а коли ціла Галичина... признавала його своїм, то чи ж треба було красшого доказу нашої національної єдности? Зі сцени повіяло відразу духом українським". Театральне мистецтво стало важливим засобом поширення ідеї соборності України серед народних мас. Відзначаючи великий вплив театру в підросійській Україні на розвиток галицького театрального мистецтва, І.Франко писав: "Бо не тільки репертуар українського театру в Галичині запозичений майже цілком (з незначними винятками) з України, ...українська музика разом з українською драматичною творчістю прийшла в Галичину і тут придбала собі прихильників, але також і з погляду гри галицькі артисти брали собі за зразок митців з України"lxii.

Громади ранніх народовців на початку 1860-х років не протиставляли себе старшому поколінню галицько-руських діячів, які обстоювали русофільські погляди. Контури русофільства у Галичині намітилися ще в 1848 р. Важливу роль в інституційному розвитку русофільської течії відіграла заснована Б.Дідицьким у 1861 р. газета "Слово" (виходила до 1887 р.). На перших порах часопис намагався виступати від імені всіх галицьких русинів, незалежно від їх політичної орієнтації. Так, з редакцією "Слова" співпрацювали народовці, на сторінках часопису нерідко друкувалися їхні праці. Публікації у газеті "Слово" сприяли утвердженню русинів як окремого самобутнього народу, мали проукраїнський характер. Часопис відгукнувся на смерть Т.Шевченка статтею, де говорилося, що "умолкла на вѣки тая щиро-руская грудь, що горячою любовію обнимаючи всю Украину, наспѣвала ей только чудных думъ, протерпѣла только горя и лихой доли"lxiii. Іншим разом відзначалося, що "народность руска е со всѣмъ розна отъ польской и россійской, хотя и мае съ ними денекотры сходства; ...она существуе и жіе собственнымъ житьемъ та слѣдственно мае право якъ кожда инша до слободного розвоя въ своемъ внутренномъ устройствѣ и въ своей словесности"lxiv. Показово, що майбутні опоненти народовців, навіть Б.Дідицький, на початку 1860-х років залюбки ходили у козацьких шапках. "Дідицький станув був у перших річниках "Слова" дуже рішучо в обороні українства", – писав К.Студинський. З ним навіть деякий час листувався П.Кулішlxv. За висловом В.Гнатюка, "Слово" не ставало "окунем до українського руху й почало поміщувати навіть твори деяких російських Українців" (П.Куліша, О.Кониського та ін.)lxvi.

Отже, між ідейними поглядами народовців ("м'яких") і русофілів ("твердих") спочатку не існувало чітких меж. Національна свідомість галицьких русинів, в основній масі населення, ще не сформувалася, основне було відмежуватися від поляків, а всі інші питання, у тому числі співвідношення "Галичина-Росія-Україна", відійшли на другий планlxvii. А.Вахнянин пізніше писав, що "Галицька Русь була під той час (на початку 60-х рр. – І.Р.) одноцільна. Ми не знали ще нїяких партий, нї котерий. Всюди віяла щирість і любов до свого"lxviii. "...Москвофільство на селі не прокидувалося, – згадував Є.Олесницький, – в 60-их рр. не було... москвофільства в тім розумінні, в якім воно розвинулося, себто як течії, що нехтує самостійність українського народу і що прямує до політичної та релігійної злуки з Москвою"lxix. У Галицькому крайовому сеймі, що функціонував з 1861 р., українська репрезентація ("Руський клуб") об'єднувала діячів різних політичних поглядів у національному таборі.

Русофільство у Галичині почало набирати сили після кульмінаційного 1848-го року на ґрунті зміцнення польських впливів, розчарування серед місцевої української інтелігенції, яка довгий час вірила у підтримку Габсбурзької династії і була вражена поступками Відня полякам. Зневірившись у своїх силах, не розуміючи потреби опертися на власний народ і сприяти входженню народної мови у літературу, частина української інтелігенції у боротьбі проти польського наступу почала орієнтуватися на мовно та історично споріднену могутню слов'янську державу Росіюlxx. Визначаючи себе "малорусинами", русофіли писали "язичієм", тобто мовою, близькою до церковно-слов'янської, і вважали, що Мала Русь повинна мати спільну з Великою Руссю літературну мову та високу культуру. Так, відомий громадський діяч о. М.Устиянович у 1848 р. був прихильником "простонародного слова", намагався "розвивати его всѣми дрбными моими силами въ чистомъ его духу", але з часом дійшов висновку, що "языкъ, котрымъ пише Москва, есть розвитый зъ чистого руского корене, же Украинскіи писатели зъ политическихъ причинъ нуждаются розличною правописію свй языкъ безъуспѣшно отлучити отъ письменного московского"lxxi. "Малоруська" самоідентифікація Б.Дідицького, М.Устияновича та їх ідейних прихильників поєднувалася з лояльністю до австрійського уряду, сприяла відмежуванню від польської нації, була фактором становлення національної свідомості в Галичиніlxxii. Однак поступово у русофільській течії посилювалися "об'єдинительські" настрої, що засвідчила публікація у газеті "Слово" програмної статті "Погляд в будучность" (8 серпня 1866 р.). Автор статті відверто заявив про етнічну, історичну, мовну, літературну та обрядову єдність Галицької Русі "со всем русским миром"lxxiii. Народовська преса критично реагувала на прояви у Галичині політичного москвофільства. "...Московська аgитація стремить до зправославлення и зруссификовання тимъ скоршого цілоі руськоі Галичини, – писала "Мета", – друге, що московській партиі нашій не залежить нічого на добру ні краю нашого, ні нашої держави..."lxxiv.

Loading...

 
 

Цікаве