WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Раннє народовство та поширення етноніму “Україна” у Східній Галичині (1860-ті роки) - Реферат

Раннє народовство та поширення етноніму “Україна” у Східній Галичині (1860-ті роки) - Реферат

Особливу увагу народовські видання звернули на козацький період історії. Навіть внутрішня структура народовських громад була побудована за зразком козацького устрою. Народовці носили козацький одяг та зачіски, називали один одного "гетьманом", "осавулом", "козаком" тощо (залежно від становища у громаді). Нерідко громадівці користувалися при спілкуванні "козацькими" іменами, які придумували для себе. Членами громад, як і на Запорізькій Січі, були тільки особи чоловічої статі. "За цією немовби дитячою забавою", за влучним висловом історика О.Середи, приховувалася глибока, щира відданість громадівців українській ідеїxxxix. Галицька молодь уподібнювалася до історичних козаків, які мали славні традиції національно-визвольної боротьби, з метою продемонструвати свій непольський характер, визначити межі власної національної спільноти. "Политичні интереси сусідніхъ державъ довели насъ до того, що дві рідні часті одного народу ледве можуть зъ собою зноситись, – писала "Мета", – що коли одні приняли впять греко-руську віру, другиі унію исповідують; що вже різнимось теперъ и законами, въ соціяльнімъ биту, а маємъ тільки невеличку громаду людей, правдивихъ народолюбцівъ, котримъ приходитця боротись изъ апатиєю и егоізмомъ панівъ и темнотою простого люду..."xl.

Водночас перед галицькими народовцями на початку 1860-х років постала проблема визначення етноніму. У народовських виданнях вживалися різні назви етнічних українських земель: "руський", "малоруський", "південноруський", "український". Народовці усвідомлювали необхідність термінологічного розмежування українського і російського народів, які мали претензії до історичної назви "Русь". "Се фактъ, що єсть дві руськихъ народностей, т. є. два самостайні славянські народи, которі оба мають претенсію до историчнёі назви Русь, хочъ оба вони одинъ одного инакше називають, – підкреслював часопис "Мета". – Уживати сеі историчнёі назви такожъ у згляді политичнёму – ще має якийсь змислъ, бо такъ сіверний (росіяни. – І.Р.) якъ и южний народъ (українці. – І.Р.), зъ которихъ кождий лиш самъ себе руським називає, составляють нині – сіверний зовсімъ, а южний більшою частю – одну державу, котора називаєтця въ географичній номенклятурі панствомъ руськимъ". Щоправда, більш правильно "називати ёго таки панствомъ московськимъ, бо то єсть фактъ, що тамъ тільки московщина панує, а Русь тяжко робить". На думку часопису, було неправомірним вживання "историчнёі назви Русь у згляді єдинства народнёго такъ сіверного якъ и южного народу тоі ніби руськоі держави..."xli. Отже, "Мета" виразно обстоювала окремішність українського і російського народів, хоч питання їх назви для означення території, мови, літератури тощо вважала невирішеним.

Уже в першому номері "Мети" говорилося, що "по доброму називає Руський (росіянин. – І.Р.) Русина Українцем, а Русин Руського – Москалем, а коли один на одного лихий, тоді єсть ище для Українця прізвище: "Хахолъ", а для Москаля: "Кацапъ". Великоросъ, Сівернорусъ, Малоросъ и Южнорусъ – то названня офиціяльні и наукові, которі жаденъ зъ нихъ обохъ людівъ не то що не уживає, але навіть значення іхъ не знає". Народовський часопис усвідомлював необхідність вживання етноніму, який би виразно розмежував національний рух русинів-українців і москалів-росіян. Висувалося припущення, що назва "Русь" з часом "зовсім исчезне, а останетця тільки Московщина и Україна або навіть "Кацапия" и "Хахляндия"...". Врешті-решт, яку саме назву отримають етнічні українські землі в майбутньому, не було принципово важливим, основне – обстоювати самостійність рідного народу, соборницький підхід: "...Нехай буде народня назва нашого люду "Хахли", а нашого краю "Хахляндия", аби тільки ми собі й були те, що ми єсть на ділі, т. є. самостайнімъ людомъ, а не прищіпкою Ляхівъ або Москалівъ, якими насъ одні й другі зробити хотять"xlii. Водночас пропонувалося вживати слова "Русь", "руське" лише щодо українського народу, відомого під офіційною назвою "малорусинівъ", а "для означення великоруського народу єсть у насъ народні слова Московщина и московське...". "Народнє єдинство наддніпрянської Русі зъ нашою галицькою, – робила висновок "Мета", – то єсть те єдинство, за которе ми, а зъ нами всі щирі Русини, до посліднёго віддиху стояти будемо"xliii.

Народовські часописи неодноразово висловлювали солідарність з наддніпрянськими українцями, протест проти переслідування українства у Російській імперії, зокрема за Валуєвським циркуляром 1863 р. "Мета" опублікувала лист з Наддніпрянщини, в якому з болем говорилося про антиукраїнські репресії "на Святій Русі": "Скажіть, чи єсть де земля відъ Китая до Патагоніі, відъ новоі Голяндиі до Канади, де-бъ було переступленнємъ говорити своєю мовою, де-бъ бувъ запретъ писать книжки и учить дітей тимъ язикомъ, якимъ у семъі говорить 14,000,000 народа"xliv. Д.Танячкевич у програмній статті "Письмо до Громади" публічно заявив про підготовку народовцями петиції ("адреси") до австрійського уряду з проханням заступитися за підросійських українців, обстоював австрофільські настрої. "Попросімъ нашого ласкавого уряду, – писав він, – щобъ поспитався у Москви, за які-то провини вона так страшно на Вкраіні господарює, ...о зміну свого поступовання! Знаю, не відмовить намъ цеі ласки прихильний и милостивий намъ урядъ, ...ми найвірніший народъ Австриі..."xlv. Водночас автор закликав галицько-руську інтелігенцію вважати "велику працю Украіни за свою власну; приближімся до нашого люду, заберімся щиро до ёго освіти, до шкілъ народніхъ; не відлучаймося відъ Украіни въ литературі, приймімъ іхъ твори яко плідъ власного духа; уживаймо зъ ними одноі письменноі мови, котра вже тілько має за собою поваги..."xlvi. Народовці збирали підписи під петицією до віденського уряду з проханням заснувати у Львівському університеті кафедру української історії "въ рідній мові" та запросити як викладача М.Костомароваxlvii. "Ніхто зъ Москалівъ не оспорювавъ досі учену статтю нашого Костомарова ("Две русские народности" у березневому 1861 р. номері "Основи". – І.Р.), въ котрій той же доказує суттє двохъ руських народностей, – відзначалося у часописі "Мета", – т. є. руськоі и московськоі. Костомарова уважаємо ми яко заступника народнёго..."xlviii. Не дивно, що ввіз і поширення "Мети" на території Російської імперії були заборонені з грудня 1863 р., часопис звинувачено у пропаганді українського політичного сепаратизмуxlix.

Члени народовських громад займалися національною самоосвітою, використовували твори наддніпрянських письменників і вчених для вивчення української літературної мови, літератури, історії. О.Барвінський писав у спогадах, що крім Шевченкового "Кобзаря", якого знав майже напам'ять, уважно вивчав творчість Марка Вовчка, П.Куліша, І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, зміст журналу "Основа" і "робив собі виписки не тілько рідше уживаних слів, але й зворотів та гарних уступів в тих творах", навчився багато "україньских висловів"l. "Майже все, що чисто-руська письменность зъ першоі половини теперішнёго століття показати може, принадлежить, зъ малими виімками, одній Украіні"li, – зазначала "Мета". Видання з Наддніпрянщини користувалися великим попитом серед галицьких народовців, які через брак нових українських книг, до того ж дорогих і часто недоступних учнівській молоді, збирали кошти на купівлю книжкових видань, що зберігалися у громадській бібліотеці. Громадівці передплачували і розповсюджували народовську пресу, намагалися залучити до читання своїх часописів широкі кола громадськості, зокрема під час канікул, коли гімназисти їхали додому в села. За даними О.Терлецького, "Вечерниці" мали в кінці 1862 р. близько 900 передплатниківlii. Тираж "Мети" сягав 400-500 примірниківliii і розповсюджувався головним чином серед членів громад, нерідко навіть безкоштовно, коли учні не мали коштів на передплату. Громади ранніх народовців видавали власні рукописні часописи, що в деяких випадках виходили регулярноliv. "Справдішнім меценатом народовців", за влучним висловом Я.Гординського, був М.Димет, який підтримував народовську пресу матеріально, всіляко сприяв ознайомленню галицького суспільства з україномовною літературою, поширював видані за кордоном портрети національних діячів Т.Шевченка, П.Куліша та ін.lv Кошти на видавничу діяльність народовців надходили також з Наддніпрянщиниlvi.

Loading...

 
 

Цікаве