WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Генеза деспотизму у московській державі за правління Івана IV - Реферат

Генеза деспотизму у московській державі за правління Івана IV - Реферат

Слід зауважити, що в сучасній російській історіографії прослідковуються спроби виправдати державницьку діяльність Івана IV. На думку науковців В.Н.Кожемякіна та А.І.Подберезкіна, ідеї "богообраності" російського царя та російської державності відіграли позитивну роль в історії Росії. Вони стимулювали в політичному аспекті "більш інтенсивне розгортання процесів національної консолідації"10.

Насаджування офіційною ідеологією ідей про "богообраність" царя, про його роль як найвищого оборонця православної віри сприяли формуванню наївного монархізму, і сприйняття його у будь-якій, навіть найжорстокішій і найоблудливішій формі. Того самого переконання, яке на протязі майбутніх століть російської історії неодноразово використовувалося московськими правителями (в різних модифікаціях та іпостасях) навіть у XX ст.

Можливо, що згодом і самі царі повірили у власну виключність. Яскравим прикладом цього може бути думка, висловлена одним із відомих російських істориків В.О. Ключевським: "Іван IV був першим з московських государів, який побачив і відчув у собі царя у біблійному розумінні, помазанника божого... і з цього часу його царственне "я" стало для нього предметом набожного поклоніння. Він сам для себе став святинею і у помислах своїх створив ціле богослів'я політичного самозахоплення у вигляді наукової теорії своєї царської влади"11.

Проте не виключено, що значний відбиток на діяльність Івана IV наклало намагання створити собі відповідний імідж. Як зауважував французький філософ Карл Ясперс (1883-1969), ідеологія "завжди викликає потребу в ілюзіях", політичні діячі, застосовуючи злочинні дії, виправдовують їх "вищими цілями нації, віри, майбутнього" лише "для маскування невтримної волі до влади" 12.

Отже, наведені факти засвідчують, що Іван IV надавав великого значення обґрунтуванню та зміцненню самодержавства, виявив себе не тільки як політик, й практик та ідеолог. Найбільш яскраво це відобразилося у його листуванні. Зокрема, у листах до А.М.Курбського Іван IV намагався підкріпити свої твердження концепціями "Сказания о князьях Владимирских" і теорії "третього Риму". Згідно з його поглядами царська династія походить від "візантійських імператорів", самодержавство утвердилося "божою волею" з давніх-давен, ще від великого князя Володимира, "просвітившого Руську землю хрещенням...". З тих часів "Руська земля тримається божим милосердям... нами своїми государями, а не суддями та воєводами" 13.

Полемізуючи з А.М.Курбським стосовно досвіду управління в інших країнах при допомозі розумних радників, московський цар наголошував, що там "... у них царі своїми царствами не володіють, а як їм скажуть їх піддані, так і керують. Руські ж самодержці з самого початку володіють своєю державою". Пораду А. М. Курбського прислуховуватися до думок найближчого оточення цар розглядав як замах на його владу: "Чи це проти розуму не хотіти бути під владою своїх рабів"14. Отже, Іван IV Грозний вважав усіх жителів держави незалежно від походження не вільними громадянами, а власними холопами – рабами .

Основний принцип самовладдя Іван IV формулював наступним чином: "І жалувати своїх холопів вольни, і страчувати вольни теж"15. Щодо застосування цього принципу на практиці цар був переконаний, що він справедливо "жалував" тих, хто служив йому вірно, і карав лише того, хто на це заслуговував: "Хочеш не боятись влади, роби добро, а якщо робиш зло, бійся, адже цар не даремно меч носить"16.

Ці слова Івана IV про "добро і зло" не мали нічого спільного з його свавіллям і політичним терором. На думку російського вченого А.Ю.Карпова, переломними під час правління російського царя були 1564-1565 рр. У цей час почалися беззмістовні та наджорстокі страти людей. Своїми масштабами вони і тепер вражають дослідників. Прагнення Івана IV отримати абсолютну, необмежену ні законами, ані моральними нормами владу над своїми підданими "реалізувалось в самій страшній і самій варварській формі". Головним чином гинули "найбільш талановиті, найбільш помітні люди – воєводи, дипломати, державні діячі, чиновники"17.Масове нищення людей, навіть цілих населених пунктів стало повсякденним явищем18. Ще М.Костомаров, заперечуючи окремим російським історикам (С.М.Соловйову, С.Ф.Платонову та іншим), писав: "Ставлять в заслугу Івану Васильовичу, що він утвердив монархічний початок, проте буде набагато точніше, пряміше і справедливіше сказати, що він утвердив засади деспотичного свавілля, рабського загального страху і терпіння. Його ідеал полягає саме в тому, щоб примху самовладного владики поставити понад усе: і загальноприйнятих моральних понять, і будь-яких людських відчуттів, і навіть віри, яку він сам сповідав"19.

Під цим кутом зору слід звернути увагу на вплив ідей "боговибраності" правителів Москви та виключності російського православ'я в християнському світі на розвиток культури Північно-Східної Русі. Створена московськими книжниками теорія спадковості Московською державою всесвітньої величі Візантійської імперії суттєво вплинула у XVI ст. на розвиток архітектури, живопису, освіти, фольклору.

Так, важливе місце у пропагуванні в тогочасному російському суспільстві ідей про месіанське призначення Москви та її самодержців відігравали збудовані упродовж XVI ст. культові споруди. Метою їх створення було відображення зростання політичної, могутності московських правителів на теренах Північно-Східної Русі і міжнародній арені, в ідейно-образній художній формі.

З цією метою, на думку академіка І. Грабаря, у Російській державі було споруджено цілий ряд архітектурних будівель. У 1505-1509 рр. італійський архітектор Алевіз відбудував Архангельський собор, який служив усипальницею для великих князів Московських. Алевіз одним із перших в художній архітектурній формі відобразив зміну політичної ролі Москви у системі міжнародних відносин у Східній Європі. Архангельський собор, за його задумом, надавав Москві нового статусу – "столиці всіх руських земель".

У 1554-1560 рр. російськими зодчими було побудовано храм Василя Блаженного. Головна мета його будівництва полягала в увіковічненні історичної перемоги росіян над Казанським ханством. Собор В. Блаженного було споруджено на Красній площі. Тут знаходився головний торгівельний ринок Москви, який відвідувала велика кількість людей. Споглядання на новий храм мало би викликати у населення Московської держави віру в особливу місію російського народу в християнському світі щодо захисту православної віри. Водночас собор В. Блаженного підкреслював військову могутність правителів Москви. Він постійно нагадував про підкорення колись грізного Казанського ханства, яке було одним зі спадкоємців Золотої Орди20.

Найбільш яскраво імперська ідеологія правлячих кіл Московської держави відобразилася у побудованому в 1568-1570 рр. Вологодському храмі. У будівництві цієї культової споруди безпосередню участь брав Іван IV. Вологодський собор споруджено в монументально-пишному архітектурному стилі і присвячено "премудрості Божій" – Софії. У цілому, храм мав стати правонаступником константинопольського собору святої Софії21.

Як зауважував І. Грабар, будівництво вищезазначених архітектурних споруд в художньо-мистецькій формі відображало ідеї, закладені в теорії "Москва – третій Рим", яка "отримала в той час широкого поширення" в Росії. Учений, також цілком слушно зазначав, що прославлення Москви та її особливої історичної ролі негативно позначилося на розвитку архітектури Московської держави. Офіціозна величність форм, грандіозність масштабів, жорсткі церковно-догматичні правила й вимоги будівництва перешкоджали поширенню у церковній архітектурі демократичних стилів. Одночасно майже повністю зникають місцеві архітектурні школи, які повністю витісняются загальноросійськими канонами архітектурного будівництва 22.

Loading...

 
 

Цікаве