WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливості мікропланувальної структури давніх могильників як "Поселень мертвих" та макропланувальних систем розміщення церков, хрестів і - Реферат

Особливості мікропланувальної структури давніх могильників як "Поселень мертвих" та макропланувальних систем розміщення церков, хрестів і - Реферат

Необхідно згадати і планіграфічну структуру курганних некрополів культури карпатських курганів (II – V ст. н.е.), в яких окремі дослідники, на нашу думку, безпідставно, вважають "передтечу" та "імпульс" в причинах появи ранньослов'янської курганної обрядовості. Очевидно, носії культури карпатських курганів в основному належали фракійсько-германському населенню (бастарни), яке входило, як і поліетнічне населення сусідньої черняхівської культури, до сфери впливів провінційно-римського світу. Планувальна структура курганних некрополів вищезазначеної культури, очевидно, мала традиції планувальної системи курганних могильників попереднього часу, які належали більш соціально-стратифікованим "державним" суспільствам ранньозалізного віку. Зокрема, на центральних ("царських") скіфських курганних некрополях нами простежено, що планіграфічним центром були окремі сімейно-родові "храми предків" (місцезнаходження душ померлих), які розміщувались за межами могильників. Саме відносно них, а не могил засновників роду – патронімії, або не тільки їх, і здійснювалась прив'язка всіх могил, що знаходились в системі прямих і перехресних променів-рядів, які формувались окремими сім'ями, тощо (рис. 3). Така система відповідала вищому соціальному та суспільно-ідеологічному рівню суспільства періоду існування перших великих протодержавних утворень. Тому на курганних некрополях культури карпатських курганів представлені дві планувальні структури побудовані відносно "храмів предків" або могил засновників роду (патронімії). Ранньослов'янському, общинному суспільству відповідала лише друга, простіша планувальна структура могильників.

В період формування Києво-руської держави, мала сім'я стає суспільно і економічно більш незалежною. Тому на могильниках зменшується ще донедавна визначальний патріархально-общинний зв'язок, який поступово змінюється соціально-сімейним. Особливо це відбувалось в великих поселенських комплексах міського типу. На пізніх курганних могильниках (зокрема дружинних) планіграфічний зв'язок відображає вже в основному соціальний статус похованого, а поховальний обряд здійснюється великою соціальною групою, до якої він належав. Планіграфія могильника соціально-сімейна. На поселенських комплексах сільського типу планіграфія кладовищ сімейно-сусідсько-общинна (літописні "мир", "погост", "вервь"). Крім того, для цього ранньофеодального періоду характерні і економічно об'єднані "нерозділені сім'ї" (батьки – жонаті діти – внуки – жонаті брати – діти – племінники), що також було свідченням старих пережитків, які впливали на планіграфічну структуру кладовищ.

В системі християнських кладовищ, планіграфічна структура поховань вже майже повністю відповідає соціальним зв'язкам. При цьому, чим складнішою була соціальна структура поселенського комплексу, тим була складнішою і соціальна структура його кладовищ. А самі прицерковні кладовища стають частиною окремих "церковних комплексів", які обслуговували різні соціальні групи населення5. Зокрема, князівські і боярські, посадські і сільські та монастирські тощо. На самому кладовищі, при чіткому рядному плануванні (на схід від церкви, з орієнтацією рядів по осі північ-південь1), все ж намагались зберегти внутрішню групову, сімейно-родову приналежність похованих". На таких кладовищах (сімейно-родових групах) в "задушні дні" (троїцька субота, вівторок на Фоминій неділі, тощо) збиралась вся велика родина, а на могилах виставлялись "поминальні обіди"; та відправлялись нові та старі обряди, як пережитки культу предків.

2. Макропланувальна система розміщення церков і хрестів

Вивчення принципів взаєморозташування церков дозволило і тут виявити певні макропланувальні закономірності. Історики архітектури в основному говорять, що "храми ставились (розміщувались) вільно по відношенню один до одного, або в лінію з невеликим вигином, але ніколи по одній прямій"6. В більшості вони користуються і "народною етимологією", коли говорять про основні критерії вибору місця розміщення нового храму. Це зокрема: "вибирають гарне, імпозантне і найкраще місце", "в селах церкви будувались з краю села, часто на пагорбку", "в містах храми, як домінанти, розміщувались на роздоріжжях і площах", "це мало бути місце з сильним енергетичним полем", тощо1. Давньоруський літописець повідомляв, що Володимир "наказав будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли кумири"3, що додає до вищезазначених критеріїв вибору місця храму і давні, невідомі нам язичницькі традиції місця вибору святилищ. В цілому, історики архітектури визнають, що давні зодчі безумовно володіли різними методиками макро- і мікропланування, багато аспектів яких досі нам невідомі. Зокрема, вже в XIX ст. було забуто давньоруське "числове проектування", основане на числовій системі, тощо. Наші спостереження дозволяють говорити про наявність двох макропланувальних систем в розміщенні церков:

1. Будівництво міських церков здійснювалось на відповідних, прямих, лінійних, радіальних осях відносно одного або декількох центральних храмів. Частіше всього єпископських. Вона викликана групуванням церков (по причині їх залежності, підпорядкованості) відносно релігійного центру, який міг змінюватись в різний час. Ця макропланувальна система є більш давньою і в якійсь мірі нагадує нам відповідну планувальну лінійно-радіальну систему патронімічного зв'язку, яка простежена як на поселеннях, так і на могильниках. Особливо добре вона фіксується в містах-столицях Давньої Русі (рис. 4,5,6). Зокрема, в Києві це система лінійно-радіальних прив'язок окремих груп церков до Десятинної Церкви, Софії, Благовіщення на Золотих Воротах, Пірогощі на Подолі, тощо). В Переяславі відносно Михайлівського собору. В Галичі відносно Успенського Собору, церкви Спаса, церкви Пантелеймона, тощо. Дана макропланувальна система мала традиції ще і в часи пізнього середньовіччя.

2. Розміщення сільських церков здійснювалось згідно складної макропланувальної системи взаємоперехресних (діагональних) зв'язків в окремих територіальних групах, які утворюють один великий, загальний "духовний просторовий зв'язок". Цей зв'язок був візуально невидимим, так як передбачав взаємоперехресність в рядах-діагоналях 3 – 6 – 12 і більше церков, часто на значній віддалі і на гериторії із складним рельєфом (висотним). Але цей планіграфічний зв'язок відповідав релігійному просторовому, ритуальному (духовному) зв'язку між всіма храмами (як будинками Бога, де відбувається зустріч людини з Богом). При виборі місця для нової церкви (в межах поселення), найперше визначалось її місце в системі макропланувального зв'язку з сусідніми, територіально близькими їй храмами. А саме, вона повинна бути в системі діагональних прив'язок з декількох осей утворених сусідніми храмами побудованих також відносно своїх діагональних осей. Дана складна геодезична робота, очевидно, виконувалась спеціально уповноваженою (єпископом) групою "землемірів" за наперед визначеною і затвердженою "церковним уставом" схемою. Вона, можливо, була призначена лише для вузького кола людей ("службового користування"). Та наданий час ця схема діагональних прив'язок при виборі місця нового храму на жаль забута, втрачена і не використовується1. Згідно картографічного матеріалу, вона застосовувалась ще до початку XIX ст. (рис. 7).

З макропланувальними системами побудови (взаєморозміщення) церков тісно пов'язана і давня система встановлення хрестів. Наші спостереження, зокрема на картографічному матеріалі XVIII – XIX ст., дозволяють говорити, що при виборі місця під нову церкву, коли проводилась складна геодезична робота по діагональній прив'язці до інших храмів, використовувалась система проміжних "реперів" – хрестів. Встановлені на дорогах (роздоріжжях), полях, пагорбах, тощо, вони чітко визначали основні напрямки головних діагональних осьових ліній духовного, релігійного просторового зв'язку. Визначали головний напрямок, "дорогу" до храму.

Храму. Безперечно, що існувала невелика група хрестів й іншого призначення. Зокрема, пов'язана з визначними релігійними місцями, монастирями, церквищами, цвинтариськами, тощо.

Виявлення особливостей внутрішньої мікропланувальної структури давніх поселень і могильників ("поселень мертвих"), та макропланувальної системи взаєморозміщенпя церков, дозволяє говорити про можливість існування планувальної системи взаєморозміщення і інших категорій археологічних пам'яток. Зокрема, надзвичайно цікавою є і проблема макропланувальної системи розміщення городищ і в тому числі періоду Київської Русі. Вивчення нами принципів взаєморозташування городищ Київської і Галицької земель показало наявність чітко продуманої макропланувальної системи зовнішньої, загальнодержавної оборони (територіально-замкнутої) [рис. 8,9]. Всюди присутня чітка рядність і ешелонованість в розміщенні всіх городищ, кожне з яких входило в наперед визначену йому систему окремого ряду, тощо. Це було найпершим принципом у виборі місця його розташування, що навіть деколи йшло в розріз з природними умовами оборони. Городища ніколи не були просто окремими, самостійними укріпленнями, лише зі своєю внутрішньою системою оборони. Вони були "кільцем" великого ланцюга єдиної загальнодержавної зовнішньої системи оборони. Зокрема, в комплексі із "Змієвими валами" ("Трояновими", тощо), природними факторами, тощо. Безперечно, що вона також була пов'язана із внутрішніми державотворчими (містотворчими) процесами та формувалась довго і поетапно, що ускладнювало їх планувальну структуру. Окреме місце в ній займає і роль адміністративної, фіскальної систем, тощо1. В цілому, макропланувальна система взаєморозміщення городищ дозволяє простежити існування декількох шляхів їх виникнення. Зокрема, общинний, племінний (надплемінний), торгово-ремісничий (ВТРП) і міський. Останні представляли державний (феодальний) шлях, який остаточно завершив формування системи городищ як центрів одержавлення (феодалізації) земель і територій. Міста, які виникли на завершальному етапі процесу їх будівництва державною владою, мали і однакову двохчастинну систему: дитинець і посад, тощо. Вони і стали складовою частиною державної адміністративної (волостної) структури7.

Loading...

 
 

Цікаве