WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ЗУНР у політиці радянської Росії (середина березня 1919 р. – липень 1919 р.) - Реферат

ЗУНР у політиці радянської Росії (середина березня 1919 р. – липень 1919 р.) - Реферат

Пропозиція угорського міністра розглядалася на засіданні уряду ЗУНР 31 березня. У ході її обговорення виявилися деякі розбіжності. Заступник державного секретаря ЗУНР у закордонних справах Михайло Лозинський виступив за "неофіційні розмови" з урядом Угорщини щодо миру із "совєтами". Виконуючий обов'язки держсекретаря у закордонних справах Лонгин Цегельський запропонував вести переговори безпосередньо з російським радянським урядом, але з метою визнання суверенітету України і виведення "більшовицьких сил за означену демаркаційну лінію". Проте більшість членів уряду, зокрема його голова В. Голубович і держсекретар О. Бурачинський рішуче висловилися проти будь-яких переговорів. Показовою була аргументація голови УНРади Є. Петрушевича, який також брав участь у засіданні уряду. Він зазначив, що "тепер всякі переговори з Совєтом були би небезпечні, бо вони були голосні – а се вело би до розбиття переговорів з Антантою". Зрештою, пропозицію було відхилено. Без відповіді залишилася подібна пропозиція голови угорської торгівельної місії д-ра Коша, який перебував з візитом у Станіславі у квітні 1919 р. xxxix Таким чином, пріорітетом у зовнішній політиці ЗУНР залишалася орієнтація на західні держави. Однак спроби радянської сторони налагодити відносини із урядом ЗУНР не припинялися.

Враховуючи суперечності, які існували між наддніпрянськими і галицькими керівниками, Раднарком Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) запропонував Державному секретаріатові провести сепаратні переговори. 7 травня голова РНК Християн Раковський надіслав до Станіслава ноту, у якій висловив намір "утриматися від усіх військових операцій на території Східної Галичини за умови, що уряд Східно-Галицької Народної Республіки припинить воєнні дії проти УСРР" xl. Раковський, перебуваючи у Києві як голова більшовицького уряду, заявив про своє відношення до Галичини: "Наші червоні війська не перейдуть кордонів Галичини, аж до того моменту, коли трудове населення не заявить своєї волі, щоб не дати підстав звинувачувати радянську владу в агресивних намірах. Український Центральний Комітет постановив розпочати з галицьким урядом переговори про встановлення демаркаційної лінії"xli.

Щоб забезпечити вільний прохід радянських військ через територію ЗУНР та Румунії до Угорщини, Харків вдався до низки дипломатичних заходів. 7 травня Раднарком України за підписом Х. Раковського надіслав до Станіслава урядові ЗУНР ноту, у якій привітав звільнення робітників і селян від "буржуазної влади" (австро-угорського панування), і запевняв, що питання державного устрою у Галичині вважає справою населення республіки. У ноті містилася заява про припинення бойових дій Червоної армії на території "Східно-Галицької Республіки" за двосторонньою згодою із західноукраїнським урядом. Крім того, Раднарком пропонував прийняти демаркаційну лінію державного кордону по р. Збручxlii.

Одночасно Рада оборони УСРР доручила В. Антонову-Овсієнку, В. Затонському і О. Шумському "домовитися за галичанами про сприяння їм з нашого боку озброєнням на умовах: 1) повного розриву з Петлюрою – сприяння його ліквідації; 2) реорганізація Галицької армії з вигнанням контрреволюційного офіцерства; 3) передання нам вантажів, що їх Петлюра евакуював у Галичину; 4) пропуску нашого війська в Румунію". Ці умови радикально відрізнялися від пропозиції Х. Раковського. Оприлюднене 9 травня звернення Ради оборони УСРР до населення Галичини, по суті, перекреслило дипломатичні ініціативи голови уряду радянської України. Звернення містило заклик поборювати іноземну та українську "буржуазію" і спільно будувати "робітничо-селянську українську республіку". Галичан запевняли, що Червона армія підійшла до кордонів краю "як товариш і помічник галицьких селян і робітників": "Пам'ятайте, що з півдня у вас Угорська робітничо-селянська республіка, а зі сходу Українська робітничо-селянська республіка. Повставши проти гнобителів, ви відразу будете мати двох союзників, з півдня і сходу". Отже, треба розрізняти дві лінії політики Харкова щодо ЗУНР: помірковану дипломатичну голови уряду Х. Раковського і неприховано агресивну інших чинників радянської владиxliii. Не слід забувати, що УСРР не проводила самостійної зовнішньої політики, яка підпорядковувалася московському центру.

У ніч на 10 травня радіотелеграма (нота) Раковського була зачитана на засіданні Державного Секретаріату. Всі промовці (В. Голубович, В. Курманович, С. Витвицький) висловилися проти запропонованих переговорів з огляду на можливість виникнення конфлікту з Антантою і негативну позицію Директорії. Крім того, на думку начальника штабу УГА генерала Віктора Курмановича, "коли большевики просять перемир'я, се доказ, що з ними зле"xliv. Наступного дня пропозиція керівництва УСРР дискутувалася на спільному засіданні уряду ЗУНР, членів Директорії Федора Швеця і Опанаса Андрієвського та голови Ради народних міністрів УНР Бориса Мартоса. Останній проінформував присутніх про точку зору С. Петлюри і уряду УНР – спрямувати ініціативу Християна Раковського безпосередньо до Директорії. Всеволод Голубович і Йосип Безпалко виступили за те, щоб взагалі ніякої відповіді не надсилати. На необхідності початку переговорів настоював лише Цегельський, вважаючи, що одинокий "фронт, котрий можна зліквідувати, - більшовицький фронт"xlv. 24 травня голова радянського уряду України ще раз закликав уряд ЗУНР розпочати переговори, але не одержав позитивної відповіді. Як зауважив Петрушевич, "на всій Україні ведуться повстання, большевизм померкає"xlvi. Звернення Раковського було передруковано у польських часописах, а Інформаційний комунікат Генерального штабу трактував заяву як наслідок змови між галичанами і більшовикамиxlvii.

У березні-квітні радянським урядом Росії активно розроблялися плани "визвольного" походу Червоної армії в Галичину, більшовицька агентура ретельно вивчала стан та розміщення Галицької арміїxlviii. Як зазначає Р. Костюк, "Не було жодної країни, жодної нації, які пізніше були залучені до радянської федерації, щоб те залучення відбувалося мирним, демократичним шляхом. Усюди було вжито збройні військові сили російської червоної гвардії і внутрішньонаціональну агентурну провокацію"xlix. Щоправда, своя "п'ята колона" була і серед українців – москвофіли. Деяка частина москвофілів переорієнтувалася у політичному плані і підтримала комуністичний рух. Показово, наприклад, що батько відомого письменника-комуніста Галичини Ярослава Галана належав до москвофілівl. Ю. Бадзьо наголошує: "більшовизм був продуктом російської національної експансії, а на неросійських етнічних землях імперії він утвердився шляхом експансії, підтриманої місцевим російським та зрусифікованим населенням..."li.

Для здійснення своєї політики Російська комуністична партія (РКП(б)) інспірувала діяльність комуністичних організацій у Галичині, куди було скеровано чимало більшовиків-галичан з Росії і Східної України, які в лютому 1919 р. у Станіславі проголосили створення Комуністичної партії Східної Галичини. Її ЦК очолив колишній січовик, військовополонений К. Саврич (Максимович). Водночас на території Росії і радянської України сформовано керівні органи: на початку квітня – Галбюро при Центральному комітеті Комуністичної партії України (ЦК КП(б)У), у травні – Крайовий комітет Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ) у Києві. Вони провадили активну агітаційно-пропагандистську роботу серед галичан, буковинців і закарпатців – військовополонених і біженців, яких налічувалося близько 300 – 350 тисяч. У таборах і місцях компактного проживання галичан утворювались комуністичні осередки. У квітні Галбюро скерувало групу галичан-комуністів для деморалізаційної роботи безпосередньо у галицькі корпусиlii.

На нарадах українських соціал-демократів у Станіславі була винесена резолюція про оголошення Галичини Радянською республікою, яка повинна вступити у контакт з іншими радянськими республікамиliii.

Натомість уряд ЗУНР переконував світову громадськість в антибільшовицькому спрямуванні своєї політики, яка могла би стати основою стримування радянського поступу на Захід. Так, у ноті країнам Антанти від 12 травня 1919 р., уряд ЗУНР зазначав: "Скріплюючи постійно пробільшовицький фронт, від границь Румунії до прип'ятських боліт... Західна Україна і її правительство, так само як і провідні групи Західної України, вірять, що їх найважливіша ціль, яка лежить навіть в інтересі європейської культури, бути П'ємонтом цілої України, даючи їй сили військові і цивільні... В змаганні до цієї мети першою задачею є боротьба проти... більшовизму"liv. Позиція керівництва ЗУНР щодо взаємин з більшовиками не змінилася і пізніше.

Loading...

 
 

Цікаве