WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ЗУНР у політиці радянської Росії (середина березня 1919 р. – липень 1919 р.) - Реферат

ЗУНР у політиці радянської Росії (середина березня 1919 р. – липень 1919 р.) - Реферат

Реферат на тему:

ЗУНР у політиці радянської Росії (середина березня 1919 р. – липень 1919 р.)

Перед Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР), яка утворилася внаслідок Листопадового зриву 1 листопада 1918 р., одразу ж постало головне завдання – захистити власну територію від агресивних зазіхань польської держави, яка прагнула включити у свої межі західноукраїнські землі. "Польща домагалася, щоб найвища Рада віддала їй Галичину без ніяких обмежень, на все, як часть польської держави", – зазначав М. Лозинськийi. У свою чергу, радянська Росія, зовнішньополітичні концепції якої ґрунтувалися на ідеї поширення світової соціалістичної революції, зіткнулася з трьома противниками на Західній Україні – польськими збройними силами, які підтримувала Антанта, армією Української Народної Республіки (УНР) та Українською Галицькою Армією. У цій ситуації радянська Росія розглядала ЗУНР як потенційного союзника у боротьбі з УНР, з Польщею та УНР. При цьому враховувалися відсутність міжнародного визнання і підтримки західними державами уряду ЗУНР, для якого в умовах війни з ІІ Річчю Посполитою нагальною була проблема союництва.

Радянська історіографія (Р. Симоненкоii, П. Ольшанський, І. Хмільiii, І. Компанієцьiv) з огляду на ідеологічну заангажованість замовчувала відносини радянської Росії та ЗУНР, а також експансіоністський характер зовнішньополітичних прагнень Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР). Еміграційна історіографія (М. Стахівv, М. Лозинськийvi, С. Ярославинvii, І. Нагаєвськийviii) через відсутність доступу до архівних джерел не змогла повною мірою висвітлити усі аспекти проблеми. Політичні плани радянської Росії щодо Східної Галичини частково проаналізовані у працях С. Ярославинаix, М. Стаховаx.

Новий етап дослідження даного питання започаткували вітчизняні історики, починаючи з 1991 р. Найбільш ґрунтовно цю проблему у контексті українсько-польської війни 1918 – 1919 рр. дослідив львівський історик М. Литвинxi. О. Павлюк висвітлив радянофільські настрої західноукраїнської політичної елітиxii. М. Кугутяк досліджує реакцію західноукраїнських політиків та європейської громадськості на більшовицьку експансіюxiii. Т. Галицька-Дідухxiv, О. Галенко, Є. Камінськийxv торкаються дипломатичних аспектів проблеми. Воєнно-політичні події аналізуються у працях М. Литвина, І.В. Мітухіноїxvi. Однак у сучасній українській історіографії відсутня комплексна узагальнююча праця з питання взаємовідносин радянської Росії і ЗУНР. До сьогодні не досліджена політика радянської Росії стосовно ЗУНР за вузький проміжок часу – із середини березня до липня 1919 р.

Навесні 1919 р. ситуація у Європі залишалася непевною. 21 березня було проголошено Угорську Радянську республіку на чолі з Белою Куном, проти якої одразу перейшли у наступ румунські та чехословацькі силиxvii. 4 квітня постала Баварська радянська республіка у Німеччині, уряд якої очолив Курт Аскерxviii. 16 червня 1919 року утворена Словацька Радянська республіка, яка проіснувала до 5 липняxix.

Оцінюючи складну воєнно-політичну ситуацію на сході Європи, французька газета "Petit Parisien" з тривогою писала: "Галичина, ця остання протибільшовицька українська твердиня, ізольована і залишена на свої власні сили. Коли б вона розпалася, то на її руїнах більшовизм російський і угорський подадуть собі руки і ніяка Польща, ані Румунія цьому не перешкодить... Антанта знайдеться скоро в непевному становищі"xx. При цьому до польських претензій на західноукраїнські землі відношення урядів Англії і Франції було неоднозначним: якщо Париж їх підтримував, то Форін Офіс "офіційно не приховував свого негативного ставлення до поляків"xxi.

Радянське керівництво, охоплене ейфорією близької перемоги соціалістичних революцій у Європі, заходилося розробляти плани використаня Червоної Армії для експансіоністського походу на захід. У своїх спогадах тодішній командувач Українського фронту В. Антонов-Овсієнко писав, що 26 березня 1919 р. отримав наказ головнокомандувача Й. Вацетіса наступальною операцією війська фронту (близько 89 тис. вояків) з'єднатися з військами радянської Угорщини. Успіхи навесні 1919 р., зауважував автор, ставили на порядок денний утворення єдиного фронту революції радянських республік: Росії, України, Угорщини, Баварії (у перспективі – Німеччини). Однак виконання стратегічного плану залежало від перебігу українсько-польської війни. Антонов-Овсієнко підкреслював, що необхідно було "відсікти Галичину від Антанти, підтримувати війну між поляками і галичанами, і для цього активізувати агітацію і пропаганду у Східній Галичині". Одночасно наркомвоєнмор радянської України М. Подвойський у наказі № 227 від 8 квітня 1919 р. вказував: "Весняний потік пролетарської революції широко розливається, і хвилі Червоної армії б'ють у підвалини буржуазних урядів Румунії, Галичини, Польщі, Австрії та Німеччини"xxii.

Галичина ставала мостом для перекидання соціалістичної революції на Захід. Як писав пізніше міністр закордонних справ радянської Угорщини Бела Кун, "ми сподівалися, що нам як-небудь вдасться домовитися, доки не встановиться через Галичину зв'язок з Росією"xxiii. Між Угорською радянською республікою та РСФРР 21 березня 1919 року було укладено договір про взаємодопомогуxxiv. У травні Румунія зайняла Буковину. Прагнучи використати Буковину як коридор для допомоги угорській революції, радянський уряд висловив Румунії протестxxv. "Події в Угорщині поставили Галичину між двома радянськими республіками, що великою мірою полегшило становище революційних мас у країні, – зазначав "Коммунистический Интернационал", – це, мабуть, відчула й Антанта, цим пояснюється її спроби помирити Польщу з Україною, щоби потім використати одну і другу проти більшовизму"xxvi. У свою чергу "Правда" опублікувала статтю під назвою "Західні перспективи", присвячену ЗУНР. Автори статті зокрема актуалізували можливість встановити безперервний суцільний зв'язок РСФРР з радянською Угорщиною через "радянське повстання в Галичині". Наводилося висловлювання політичного і державного діяча радянської України члена Реввійськради ХІІІ армії Г. П'ятакова: "Без Галичини ми не можемо встановити зв'язки з Угорщиною, що дуже потрібні нам і Угорській радянській республіці"xxvii. Цю ж тезу 22 квітня підтвердив В.І. Ленін: "Просування у частину Галичини і Буковини конче потрібне для зв'язку з радянською Угорщиною. Це завдання треба вирішити швидко і потужно"xxviii.

Наприкінці березня 1919 р. у Галичині перебувала група українських комуністів, яка виступала за союз з більшовиками, повалення влади Української Національної Ради, здійснення у краї соціалістичної революціїxxix. В "Українському вістнику", органі Української народно-демократичної партії (УНДП), зазначалося: "На східногалицькому терені стали з'являтися різні особи з дорученням від центральних комітетів якобінських партій поширити гасла соціальної революції мовляв, ви – галичани осталися позаду, зробили націоналістичну революцію, не знаєте, що значить соціальна революція. В Угорщині усадовилася філія комуністичної Москви, марево соціальної революції стало заглядати в очі Західної Європи. Заворушилися й галицькі землі. Розпочали похід проти Національної Ради і Державного Секретаріату. Саме на кінець березня вони скликали з'їзд під гаслами повалення Державного Секретаріату, зметення Національної Ради"xxx. 22 – 23 березня у Станіславі відбувся загальнокрайовий з'їзд Української радикальної партії (УРП), на якому засуджувалися ухили в бік більшовизму, соціалістичної революції та диктатури пролетаріатуxxxi.

Слід зауважити, що позиція західноукраїнського уряду ґрунтувалася на сподіванні міжнародного визнання і підтримки ЗУНР. У свою чергу, уряд УНР, вважаючи своїм головним ворогом радянську Росію, був готовий іти на переговори з Польщею. Антибільшовицьке спрямування та неоднозначність позицій виявилися на тристоронніх переговорах у березні – квітні 1919 р. у м. Ходорові, що велися за участю С. Петлюри, Є. Петрушевича та Бартелемі. Метою зустрічі було примирення сторін і спрямування спільних зусиль проти більшовиківxxxii. Симон Петлюра свою позицію стосовно Східної Галичини пояснював так: "Коли б Галицька армія була кинута на Велику Україну, знищено більшовиків і закріплено там владу, тоді по Києву була би прийшла черга на Львів. Тоді ж могли би зайняти Східну Галичину"xxxiii. На цих же переговорах член американської місії заявив, що українське військо є чисто національним і в ньому немає сліду більшовизмуxxxiv, як це хотіли представити поляки.

З радянської сторони робилися спроби поширення більшовицьких настроїв в українському середовищі. Так, Бела Кун звернувся до колишнього голови Директорії УНР Володимира Винниченкаxxxv з пропозицією посередництва між українськими лівими соціалістичними силами і російським Раднаркомом для сформування в Україні радянського уряду, який мав би "ліквідувати Директорію і галицький Державний Секретаріят". Водночас Бела Кун, використовуючи тактику подвійної дипломатії, неофіційно запропонував галицькому представникові у Будапешті Ярославу Біберовичу своє посередництво у переговорах між урядами ЗУНР і радянської Росіїxxxvi. Польська розвідка інформувала Варшаву про таємні переговори галичан не лише з дипломатією УСРР, а й урядом Б. Куна, який нібито за переправу додому через територію ЗУНР 18 тис. збільшовизованих угорських бійців пропонував українцям всю ручну зброю своєї армії, 30 гармат і 250 кулеметівxxxvii. 30 квітня Секція справ сходу польського головного командування поширила повідомлення про переговори між галицьким та українським більшовицькими урядами, внаслідок яких було припинено наступ Червоної армії на лінії Збруча. Мовляв, це дозволило генералу Омеляновичу-Павленкові всі резерви скерувати на польський фронт. Йшлося також про встановлення дружніх стосунків ЗУНР з угорським урядом Бела Куни і придбання для Галицької армії військових матеріалів.xxxviii Поляки використовували ці факти у пресових виданнях, міжнародних конференціях з метою компрометації уряду ЗУНР в очах міжнародної спільності як пробільшовицького.

Loading...

 
 

Цікаве