WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історія Закарпаття у творчій спадщині Юліана Целевича - Реферат

Історія Закарпаття у творчій спадщині Юліана Целевича - Реферат

У своїй праці Ю. Целевич звертає увагу ще на проблеми відносин між угорськими королями і галицькими князями, та їх боротьбу за Галицько-Волинський престол. Зокрема, він розкриває вплив угорського короля Степана ІІ на галицького князя Бориса, що проявилося у визнанні останнім зверхності Угорщини. Целевич показав наслідки правління сина угорського короля Бели ІІ Андрія на престолі Галицько-Волинського князівства. Напади татарського хана Батия зумовили появу на угорських землях значної частини українців, які були сповідниками православної віри.

Найбільше місце у розвитку й утвердженню православ`я Целевич відводив литовському вигнанцю князю Теодору Корятовичу. Зокрема, автор писав: "прислужився він сим, що заложив 8 Марта 1360 р. на горі чернецькій коло Мункача монастир чина св. Василия"18. Водночас Целевич намагався показати мукачівський монастир як центр православної віри. Точний час побудови монастиря встановити важко, оскільки було декілька версій щодо цього. Наприклад, І. Кондратович, як і Целевич, вважав, що основну роль у заснуванні монастиря відіграв князь Корятович, і визначав час його утворення 1360 рік19. У "Нарисі історії Закарпаття" сучасні дослідники виникнення монастиря відносять на кінець ХІV – початок XV століття і пов'язують з князюванням Ф. Корятовича. Проте вони не відкидають і той факт, що Корятович міг лише розширити і перебудувати вже існуючий монастир, залучивши частину монахів, священиків та відповідну церковну літературу20.

Ю. Целевич відзначав, що без істотних змін православна віра проіснувала в Угорщині до ХVІІ ст., священиків висвячував Владика Перемиський. Він звертає увагу і на те, що ставлення до православних "русинів" східного обряду перебувало у протиріччі до латинської церкви, а саме слово "Русин" означало в Угорщині "Шизматик"21. Подібну оцінку становища українців давав В. Гаджеги, який вказував, що про русинів "шизматиків" ніхто не думав і їхніми проблемами не займалися22. Тобто належність до православ`я фактично вводила українців у ранг ізгоїв. Далі Целевич зосереджував свою увагу на проблемі поширення реформації.

Автор згадував Віденський договір 1605 року, за яким угорські лютерани і кальвіністи отримували право на вільне віросповідання. Проте він зауважував, що католицизм через реформацію намагався посилити свої позиції на сході, де впливи лютеранства та кальвінізму не були такими значними, як на заході. На думку Ю. Целевича, православна церква не піддалася впливам католицизму, але уся Північна Угорщина опинилася в руках князів, які підтримували протестантизм із Чехії та Німеччини. Наслідок цього процесу він вбачав у зростанні ролі протестантизму. Так, А. Пекар, оцінюючи тогочасну ситуацію в Угорщині, говорив, що більшість церковного майна і земель потрапила до рук протестантів23.

Розкриваючи становище православних українців, Ю. Целевич підкреслював, що була відсутня суттєва різниця між простими віруючими та священнослужителями. Автор підводив до думки, що ставлення до православного українського населення було жахливе. Подібну характеристику цієї ситуації дав З. Ашкиназе, який при описі тогочасного стану православного духовенства, вказував, що українці не отримали допомоги від держави, не мали власних доходів, тому були приречені на голодне існування24.

Особливу увагу Ю. Целевич звертав на проблему церковної унії. Визначну роль у прийнятті унії він відводив єпископу Василю Тарасовичу. Зокрема, автор зазначав: "Василь Тарасович є першим владикою, котрого, само духовенство угорсько-руське, на престіл покликало"25. Такий вибір підтримав князь Ракочій, який у той час вів боротьбу проти Австрії та єзуїтів. Однак Целевич згадував і про успіхи католицької пропаганди в угорських землях, підтверджуючи це тим, що Тарасович у 1641 році починає цікавитися питанням запровадження унії. Проголошення унії 24 квітня 1649 року мало велике значення у діяльності української церкви на Закарпатті. Целевич наводив текст грамоти, у якій 6 представників православної церкви визнавали зверхність "церкви римської котру ми до нині без причини ненавиділи и котрою гордили. Грецьку шизму и блуди віддаляємо від наших сердець"26. Проте Целевич, цитуючи грамоту, подає вимоги, які були висунуті при прийнятті зверхності католицької церкви. Вони зводились до того, щоб було збережено грецький обряд при богослужіннях, забезпечено право обирати власного єпископа, повноваження якого потім повинен був підтвердити папа римський. Попри те Ю. Целевич писав, що прийняття унії не могло відбутися одразу, оскільки відречення від православ'я значної частини духовенства і простих віруючих зайняло декілька років. Запровадження унії отримало неоднозначну оцінку в історіографії. З. Ашкиназе вважав, що унія була прийнята духовенством без відома і проти волі віруючих та не знайшла підтримку серед народу27. На противагу цьому твердженню, Е. Перфецький (1888 – 1947 рр.) професор історії Східної Європи у Братиславському університеті відзначав, що з прийняттям унії на Закарпатті, окрім зовнішнього протекторату, духовенство отримало би такі самі права і привілеї, які мало латинське духовенство28. В. Гаджега з цього приводу писав: "Унія стала джерелом звідки протікали нашому руському народу культура і духовна і политична, одповідно й матеріальна"29.

Остаточну канонізацію мукачівського єпископства Ю. Целевич відносить до часів правління Австрійської цісарівни Марії-Терезії, яка у звернені до папи Клима ХІІІ від 30 квітня 1766 року просила про узаконення діяльності єпископства, давши гарантії державної підтримки. Слід зауважити, що у кінці розвідки подано список усіх мукачівських владик.

Праця Ю. Целевича є маловідомою в українській історіографії, однак вона по праву належить до кращих наукових розробок другої половини ХІХ ст. У ній підняті проблеми, які ще не отримали повного розв`язання у сучасній історичній науці. Більшість думок і концепцій Ю. Целевича згодом знайшли своє підтвердження у працях з історії Закарпаття. Заслугою автора є те, що він показав свої погляди на історію Закарпаття висунув власні концепції на основі давніх матеріалів та нових документів.

Література

  1. Історик, етнограф, педагог. Матеріали міжвузівської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження Юліана Целевича. – Івано-Франківськ, 1993. – 65 c.

  2. Барвінський Б. Д-р Юліян Целевич (23. ІІІ. 1843 – 24. ХІІ. 1892) і його наукова діяльність на полі української історіографії і етнографії в світлі давніших та новіших дослідів. – Львів.: Накл. НТШ, 1927. – С.16-33.

  3. Там само. – С.19.

  4. Францев В. Обзор важнійших изученій Угорской Руси // Русский филологический вістник. – 1901. – Том XLV. – С.190- 191.

  5. Барвінський Б. Д-р Юліян Целевич (23. ІІІ. 1843 – 24. ХІІ. 1892) і його наукова діяльність на полі української історіографії і етнографії в світлі давніших та новіших дослідів. – Львів.: Накл. НТШ, 1927. – С. 20.

  6. Дещо за поселеннє угорськоі Украіни Русинами и за унию церкви православноі угорських Русинів з Римом (Написав Улян Ц. в Відню.) // Правда. – 1868. – Ч.35. – С. 417.

  7. Там само. – С. 418.

  8. Грушевський М.С. Історія України – Руси: У 11 т., 12 кн. – К.: Наукова думка, Т.1.- 1991. – С.160.

  9. Там само. – С. 183.

  10. Там само. – С. 233.

  11. Гнатюк В. Чи Закарпатські Українці автохтони? // Літературно – науковий вістник . – 1922. – Т. LXXVI. – С. 275–276.

  12. Кондратович И. Исторія Подкарпатскоь Руси для народа. – Ужгород, 1924. – С. 9.

  13. Нариси історії Закарпаття (з найдавніших часів до 1918 року). – Ужгород: 1993 . – Т.1. – С. 44.

  14. Дещо за поселеннє угорськоі Украіни Русинами и за унию церкви правосславноі угорських Русунів з Римом (Написав Улян Ц. в Відню.) // Правда. – 1868. – Ч. 35. –С. 419.

  15. Петрушевич А. Краткое историческое известіе о введеніи христіанства в Предкарпатских странах во времена св. Кирила и Методія. – Львов, 1882 . –С. 3-4.

  16. Гаджега В.Додатки до исторіи русинов и руських церквей в був. Жупі земплинськой. – Ужгород, 1931. – С. 76.

  17. Атанасій В. Пекар, ЧСВВ Нариси історії церкви Закарпаття. – Рим – Львів, 1997. – Т. 1.– С. 15-16.

  18. Дещо за поселеннє угорськоі Украіни Русинаи и за унию цеккви православноі угорських Русунів з Римом (Написав Улян Ц. в Відню.)// Правда. – 1868. – Ч. 37. – С. 440.

  19. Кондратович И. Исторія Подкарпатскоь Руси для народа. Ужгород , 1924. – С. 10.

  20. Нариси історії Закарпаття (з найдавніших часів до 1918 року). – Ужгород: 1993 . – Т. 1. – С. 156.

  21. Дещо за поселеннє угорськоі Украіни Русинами и за унию церкви правосславноі угорських Русунів з Римом (Написав Улян Ц. в Відню.)// Правда. –1868. – Ч. 38. – С. 450.

  22. Гаджега В. Додатки до исторіи русинов и руських церквей в був. Жупі Угоча. – Ужгород, 1927. – С. 121.

  23. Атанасій В. Пекар, ЧСВВ Нариси історії церкви Закарпаття. – Рим – Львів, 1997. – Т. 1. – С. 17.

  24. Ашкинази З. Православное движение в Подкарпатской Руси. Ужгород .: 1926. – С. 6.

  25. Дещо за поселеннє угорськоі Украіни Русинами и за унию церкви правосславноі угорських Русунів з Римом (Написав Улян Ц. в Відню) // Правда. – 1868. – Ч. 39. – С. 461.

  26. Там само. – С. 462.

  27. Ашкинази З. Православное движение в Подкарпатской Руси. – Ужгород: 1926. – С. 6.

  28. Перфецький Е. Василь Тарасович, епископ Мукачевський (до історії початків церковної Унії в Підкарпаттю). – Ужгород, 1923. – С. 5.

  29. Гаджега В. Додатки до исторіи русинов и руських церквей в був. Жупі Угоча. – Ужгород: 1927. – С. 122.

Loading...

 
 

Цікаве