WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблема соборності України в діяльності УНТП (жовтень 1918 р. – березень 1923 р.) - Реферат

Проблема соборності України в діяльності УНТП (жовтень 1918 р. – березень 1923 р.) - Реферат

Але драматизм ситуації полягав у тому, що тоді не тільки УНТП, а й усі українці Східної Галичини, не говорячи вже про наддніпрянців, не вірили у це. Трудовики характеризували політику Польщі щодо України "пустим письмом вилами по воді", насамперед тому, що територія цієї української держави знаходилася переважно у більшовицьких руках і її треба було ще зброєю чи переговорами здобувати. Тим часом, "дійсні відносини на Україні є такі, що тільки мала оружна сила спомагає уряду УНР", тоді як збройні сили та уряд ЗУНР були відверто негативно налаштовані щодо українсько-польської угоди, зокрема коштом західних земель України та ідеї соборності. Тому УНТП була непохитно переконана, що "західноукраїнська армія і її диктатор, як і всі політичні партії Західної України, мусять відкинути всяку розв'язку, котра противилась би повній злуці їх краю з Великою Україною і святим Києвом. Кожний політичний діяч, – йшлося далі у редакційній статті "Проблема Західної України", – а навіть політична група, котра на яких-небудь інших основах бажала би довести до розв'язки цього питання, хвилею погодження на відірвання цього краю від української етнографічної цілости є засуджена на політичну смерть"xxxi. Характерно, що відомий громадсько-політичний та державний діяч Степан Томашівський теж вважав "абсолютно марними спроби знайти в Польщі протектора України". У рукописі праці "Мирний договір у Східній Європі. Його умови і недоліки" він писав: "Де в історії ми знайдемо більше цинічного фарисейства, ніж цей польсько-український фарс"xxxii.

15 березня 1920 р. з ініціативи УНТП у Відні був створений Український національно-державний союз, до якого, окрім трудовиків, увійшли з Наддніпрянської України представники Народно-республіканської партії, Української партії самостійників-соціалістів. Партії соціалістів-федералістів, Партії хліборобів-демократів та представники Національно-демократичної партії Буковини. УНТП в Союзі репрезентували Кость Левицький та Сидір Голубович. Одним із головних своїх завдань Союз вважав боротьбу за єдність усіх українських земель в одній самостійній та суверенній державіxxxiii. В унісон з цією ухвалою Українського національного державного союзу 1 квітня УНРада у зверненні до світової громадськості ще раз заявляла, що "всякі декларації і умови, які відносились би до Східної Галичини і уладження правно-державного становища народів Сходу Європи в дорозі міжнародних умов, тільки тоді будуть обов'язувати український нарід Східної Галичини, коли в переговорах возьмуть участь і дадуть свою згоду представники Української Національної Ради Західної Области УНР, а евентуальні тим способом довершені умови будуть нею прийняті"xxxiv.

На жаль, 22 квітня 1920 р. урядова делегація УНР всупереч протестам уряду ЗУНР та УНРади підписала таємний так званий Варшавський договір, погодившись на встановлення кордону між Україною і Польщею по річці Збруч, тобто без Східної Галичини, Холмщини, Підляшшя та частини Полісся і Західної Волині. УНРада заявила, що ця угода суперечить волі українського народу, задокументованої багатотисячними ухвалами у різних місцевостях України та в історичному акті соборності 22 січня 1919 р. Що стосується Східної Галичини, то вона загалом не могла бути об'єктом переговорів урядів УНР та Польщі без участі уряду ЗУНР і УНРади та без санкцій держав Антанти, які згідно з міжнародними договорами були її сувереном. У зв'язку з цим УНРада ствердила, що підписаний договір "не буде в'язати український народ в його змаганні до національно-державної єдності"xxxv.

Стосовно Варшавської угоди аналогічною була і позиція УНТП та інших національно-патріотичний партій та організацій, усього українського загалу не тільки у Західній, а й Наддніпрянській Україні. У редакційній статті "Ніж в серце" газета "Громадська думка" від імені УНТП заявила, що "ми такого "договору" не приймаємо", а можемо "прийняти тільки такий договір, який буде заключений від народу до народу, на основі самовизначення народу, на підставі свобідної, ніким не нав'язаної волі"xxxvi. Водночас УНТП віддавала належне визнанню Польщею права України на незалежне державне існування: "Це ж неабиякий поступ, коли від впертого непризнавання навіть українського народу, хтось дійде аж до ствердження конечности існування Української держави". Однак трудовики послідовно відстоювали принцип соборності України, тому не могли погодитися з договором, за який український народ повинен платити "коштом живого українського організму". Загалом УНТП високо поцінувала поступок керівника польської держави Юзефа Пілсудського, який збагнув, що "без існування незалежної України є загрожене також і існування незалежної Польщі", що "тільки в союзі з реставрованою і сильною Україною Польща зможе закріпити своє державне становище"xxxvii. Це були пророчі слова, особливо у контексті наступних трагічних подій, пережитих Україною і Польщею у період Другої світової війни.

Після невдалого спільного українсько-польського походу на Київ і наближення радянських військ до західних земель України та Польщі проблема соборності України почала набувати цілком іншого характеру. Адже радянська Росія ставила перед собою глобальні геополітичні цілі – експортувати комуністичну революцію у Центрально-Східну Європу. У цьому контексті знову виринула проблема Східної Галичини, але на цей раз, з одного боку, як фактор боротьби проти Польщі, а з іншого – як вияв чергової спроби імперської Росії реалізувати програму "собирания русских земель в едином государстве". З цією метою і була створена Галицька Радянська Соціалістична Республіка. Однак у зв'язку з поразкою радянських військ і початком радянсько-польських переговорів у Мінську, а потім у Ризі, Східна Галичина стала об'єктом торгу між Польщею і радянською Росією. Зокрема, Польща прагнула здобути міжнародне визнання Варшавського договору і, таким чином, легалізувати інкорпорацію Східної Галичини до складу Польської держави. Під час радянсько-польських переговорів позиція УНРади та уряду ЗУНР базувалася на певних принципах. По-перше, міжнародний державно-правовий статус Східної Галичини ще не був визначений, вона не належала до польської держави, а її суверенами продовжували залишатися держави Антанти. По-друге, Польща і радянська Росія не мали права обговорювати, а тим більше вирішувати долю державної належності Східної Галичини. По-третє, урядові чинники ЗУНР прагнули взагалі не допустити обговорення східно-галицької проблеми на міжнародній конференції у Мінську та Ризіxxxviii.

7 жовтня делегація ЗУНР, яка прибула до Риги на мирну конференцію з метою захистити державні інтереси Східної Галичини (до складу її увійшли представники УНТП – Кость Левицький, Ернест Брайтер, Осип Назарук та Лука Мишуга), запротестувала проти тих положень прелімінарного договору між Польщею та радянськими урядами Росії і України, що стосувалися східних кордонів Польщі. У заяві було чітко сказано, що проблема Східної Галичини не стосується внутрішньої справи Польщі, що за міжнародними договорами вона є "окремою державною одиницею", тому було б несправедливо, якби всі народи колишньої Австро-Угорської імперії одержали на підставі права самовизначення свої державні території, а галицькі українці були позбавлені цього права. У зв'язку з цим делегація ЗУНР попереджала учасників ризьких переговорів, що "всяке дотичне східно-галицької території рішення без згоди представників Національної Ради Східної Галичини... не може мати ніякого значення та його ніколи наш нарід за важне не признає"xxxix. Восьмого жовтня аналогічний, але уже спільний протест учасникам ризьких переговорів надіслали делегації Білорусії та Східної Галичини, вимагаючи забезпечення реалізації українським і білоруським народами права на національне самовизначення та створення незалежної і соборної України та Білорусіїxl. 11 жовтня Народний Комітет УНТП теж заявив, що будь-які домовленості стосовно державно-правового статусу Східної Галичини без уряду ЗУНР не будуть зобов'язуючими для українського населення, яке ніколи не погодиться на те, щоб були встановлені "штучні кордони, розділюючи українські етнографічні землі"xli.

Loading...

 
 

Цікаве