WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Михайло Погодін як редактор журналу “Москвитянин” - Реферат

Михайло Погодін як редактор журналу “Москвитянин” - Реферат

Як не дивно, але часопис зазнав гонінь з боку цензурного управління в особі його начальника Д.Строганова. Уже в березні 1842 р. М.Погодін змушений був визнати, що видання "Москвитянина" просувається дуже важко і не в останню чергу через ворожу й упереджену, як вважав редактор, позицію ґрафа Д.Строгановаxxiv. Така позиція була спричинена, на його думку, надмірною увагою до слов'янської тематики і зображення слов'ян як поневолених народів у складі Австрійської та Турецької імперій. З цього приводу слід зазначити, що вже в другому номері "Москвитянина", у замітці під назвою "Слов'янські племена", М.Погодін заявив, що журнал вважає своєю місією поширювати в Росії відомості про слов'ян, які становлять третину всього населення Європиxxv. У цій замітці подавалися короткі відомості про національного відродження на чеських, словацьких, сербських територіях. Надалі ж слов'янська тематика вже зайняла чільне місце на сторінках журналу. Російський читач мав змогу отримувати інформацію про інтелектуальне життя в Галичиніxxvi, Чехіїxxvii, ознайомлюватися з працями слов'янських діячів П.Й.Шафарикаxxviii, Я.Головацькогоxxix. У зв'язку з цим Д.Строганов звертався до С.Уварова із запитанням, чи співпадають подібні погляди на слов'янське питання з офіційними діями та заявами російського урядуxxx.

Упродовж перших трьох років свого існування "Москвитянин" мав певний вплив не лише на літературні кола Росії, а й на пересічного читача. М.Погодін намагався підняти рейтинг видання залученням до числа його авторів М.Гоголя. При цьому він вирішив скористатися фінансовою скрутою, у якій перебував останній. Навесні 1842 р. М.Гоголь очікував повернення з цензурного управління рукопису "Мертвих душ". На початку квітня автор отримав дозвіл на публікацію свого нового твору. Однак його вихід співпадав у часі з початком літнього сезону, який багато потенційних читачів – заможних й освічених жителів Москви та Санкт-Петербургу зазвичай проводили на курортах чи дачах і не особливо слідкували за літературними новинками. Для М.Гоголя важливо було розпродати якомога більшу кількість книг, щоб зібрати кошти на поїздку в Італію. Тому він просив журналістів обох столиць помістити у своїх виданнях анонс про появу "Мертвих душ". У відповідь М.Погодін запропонував йому опублікувати два перші розділи цього твору у черговому номері "Москвитянина", причому безкоштовно. На такі умови М.Гоголь не погодився і з гнівом зауважив: "А щодо "Мертвих душ": ти безсоромний, невблаганний, жорстокий"xxxi.

Згодом для публікації в "Москвитянине" запропонував свої твори український письменник П.Куліш. Зокрема, мова йшла про роман "Чорна рада" (під назвою "Сотник Шрамко і його сини" – авт.). В одному з листів до М.Погодіна він зазначав, що часопис "Москвитянин" "називають у нас (в Києві – авт.) історичним збірником". Вихід із ситуації, на думку П.Куліша, полягав у забезпеченні видання достатньою кількістю літературних матеріалівxxxii. Однак розмір встановленого М.Погодіним гонорару за нові твори змусив українського письменника відмовитися від своїх попередніх намірів і навіть заявити, що швидше він видаватиме все написане без гонорару, ніж працюватиме на часописxxxiii.

Уже наприкінці 1844 р. журнал був на грані закриття через обмеженість і своєрідність тематики, ворожу позицію цензурного управління, а особливо через зростання впливу "Отечественных записок"xxxiv. Проте і в цей період часопис знаходив своїх шанувальників. Так, у листі відомого галицького історика Д.Зубрицького до С.Шевирьова, від 16 грудня 1844 р., зазначалося йшлося: "Пан професор Погодін по дружбі своїй дарує мені щороку "Москвитянин". Користуюся ним з задоволенням"xxxv.

Намагаючись уникнути закриття видання "Москвитянина", М.Погодін змушений був наприкінці 1844 р. укласти угоду з одним із лідерів слов'янофілів, І.Киреєвським про редагування ним журналу. Новий редактор запросив до співпраці у часописі відомих слов'янофільських публіцистів О.Хом'якова, К.Аксакова, Ю.Самаріна, які, погодилися на пропозицію через відсутність власного періодичного видання. Перший номер оновленого "Москвитянина" вийшов у січні 1845 р. і завдяки статтям вказаних авторів зміг повернути втрачену увагу читачів. Однак уже наприкінці 1845 р. домовленість між редактором та видавцем була розірвана. Причиною цього стала неспроможність М.Погодіна фінансувати видання журналу, виплачувати обіцяні гонорари авторам, вважаючи їх "згубною вимогою нинішнього століття", та забезпечувати вчасний вихід нових номерів через незлагодженість у роботі друкарніxxxvi.

У 1846 р. часопис не виходив. "Москвитянин" періоду 1847-1850 років небезпідставно отримав назву "органу М.Погодіна і С.Шевирьова"xxxvii, оскільки обличчя журналу і далі продовжували визначати статті обох співредакторів. Сам М.Погодін у листі до князя П.В'яземського зазначав, що в "Москві нас (журналістів – авт.) тільки ... двоє. Хом'яков і Киреєвський мене просто розчарували. Розлінувалися і виговорилися... По статті в рік від них отримуєш. Молодь – з таким самолюбством, що жах бере за них"xxxviii. Проте підняти рейтинг "Москвитянина" його видавцю не вдалося. Часопис продовжував стояти осторонь інтелектуального руху, який охопив Росію у 40-і роки XIX ст. Тому, виступаючи у пресі з оголошенням про наміри видавати журнал у 1848 р., М.Погодін повідомив читачам, що для підтримки "Москвитянина" сформовано "комітет редакції". У ньому провідні позиції зайняли М.Погодін, С.Шевирьов, історик І.Бєляєв, професор Петербурзького університету І.Горлов, професор Московського університету П.Страхов, молодий літературознавець А. Григор'єв та інші. Більшість членів "комітету редакції" були з інших міст і не могли реально впливати на процес видання "Москвитянина". Незлагодженими часто виявлялися дії М.Погодіна та С.Шевирьова. Вони жили у різних кінцях Москви, зустрічалися рідко, а їхні листи при тодішньому рівні розвитку поштового відомства потрапляли до адресата лише через декілька днів, що аж ніяк не сприяло вирішенню поточних справ, а, навпаки, ще більше їх заплутувало та ускладнювалоxxxix.

Лише на початку 1848 р. "Москвитянин" почав виходити без затримок: до першого числа місяця був готовий наступний номер. Проте цього ж року в одному із листів, адресованих М.Максимовичу, М.Погодін констатував, що "...журнал дуже хороший. У кожному номері всі статті чудові, а талану нема. Уяви, що тільки 250 передплатників, і я до першого січня (1849 р. – авт.) заборгую 10 тис. в надії на майбутні блага"xl.

На цьому неприємності М.Погодіна, пов'язані з виданням "Москвитянина", не закінчилися. У зв'язку з революційними подіями 1848 р. у Європі російський уряд здійснив ряд заходів для "забезпечення внутрішнього спокою", серед яких були і гоніння преси та посилення цензурного нагляду. Навіть лояльний до режиму М.Погодін не зумів уникнути утисків, і від закриття журналу його стримував тільки страх викликати цим підозру у владиxli. С.Шевирьов, посилаючись на незлагоджені дії редакції, взагалі відмовився від співпраці у часописі в 1849 р. У такій ситуації М.Погодін звернувся до послуг літератора А.Вельтмана, який на початку 1849 р. змінив С.Шевирьова на посту редактора. Новий співредактор виконував практично всю роботу, пов'язану з виданням. Однак М.Погодін був незадоволений результатами, вважаючи, що А.Вельтман необґрунтовано витрачає надто великі кошти. Тому вже у наступному 1850 р. їхня співпраця припиниласяxlii.

Прагнучи вберегти часопис від закриття, М.Погодін упродовж 1850 р. зумів залучити до участі в ньому цілу когорту молодих талановитих інтелектуалів, відомих як "гурток О.Островського". До його складу входили поети Б.Алмазов, Л.Мей, М.Берг, прозаїки О.Писемський, П.Мельников, відомий під псевдонімом А.Печерський, критики А.Григор'єв та Є.Едельсон.

У кожного з них був досвід співпраці в столичних чи провінційних виданнях, а всі разом вони склали основу так би мовити молодої редакції "Москвитянина". Одним із перших свої послуги запропонував драматург О.Островський. Він не лише давав для публікування власні твори, а й ґарантував збільшення кількості передплатників, залучення нових авторів, зміцнення позицій журналуxliii. У третьому номері часопису була опублікована одна з його комедійxliv, а згодом і уривки з п'єси "Ранок молодої людини"xlv. Інші члени гуртка не відразу погодилися мати видавничу справу з М.Погодіним, знаючи його як ненадійного видавця. Однак останній під час особистої зустрічі зумів заручитися їхньою згодою на участь у виданні "Москвитянина". Члени "молодої редакції" мали право рекомендувати до друку відібрані ними художні твори, критичні статті, рецензії та фейлетони. М.Погодін, як автор термінів "стара редакція" і "молода редакція" після статей, що виходили з-під пера членів "молодої редакції", використовував ряд приміток, намагаючись підкреслити, що розділяє далеко не всі їхні поглядиxlvi. Такий стан справ з виданням журналу зовсім не задовільняв членів "молодої редакції". О.Островський, даючи згоду на співпрацю у "Москвитянине", планував з 1851 р. стати одним з його повноправних керівників. Відмова М.Погодіна передати видання у розпорядження О.Островського викликала езадоволення у середовищі однодумців останнього. "Не цього ми чекали, – скаржилися вони О.Островському. – Ми думали, що журнал буде ваш, а відповідно і наш. А тепер і ви, і ми повинні прислуговувати М.Погодіну"xlvii

Loading...

 
 

Цікаве