WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Михайло Погодін як редактор журналу “Москвитянин” - Реферат

Михайло Погодін як редактор журналу “Москвитянин” - Реферат

Реферат на тему:

Михайло Погодін як редактор журналу "Москвитянин"

Періодичні видання є важливим чинником, котрий сприяє глибшому розумінню духу певної епохи. Представлене у них розмаїття думок, суджень та уявлень викликає сьогодні живий інтерес у дослідників, допомагає з'ясувати окремі важливі аспекти суспільно-політичного, соціально-економічного та культурного розвитку того чи іншого періоду. Залишаються актуальними питання становлення професійної журналістики. У Росії, зокрема, цей процес частково був пов'язаний з іменем відомого історика, професора Московського університету М.Погодіна. Він був редактором і видавцем часописів "Московский Вестник" (1827-1830) і "Москвитянин" (1841-1856). Зміст їх публікацій дозволяє виявити основні ідейні засади та громадську позицію цього вченого, характер його відносин з офіційними колами, ступінь впливу на читацьку аудиторію тощо.

Дана проблематика знайшла часткове відображення в історичній літературі. Роботи Д.Корсакова1, Б.Глинського2, С.Венгерова3, С.Шашкова4, І.Свєнціцького5 містять значний фактичний матеріал. Однак всі вони відзначаються описовістю з дещо упередженими оцінками та висновками. Останнім часом з'явилося ряд праць, у яких спостерігається переосмислення ролі і місця М.Погодіна в історії суспільної думки та культури Росії6.

Метою даної статті є спроба аналізу діяльності М.Погодіна як редактора та видавця журналу "Москвитянин". Відповідно до цього розглядаються основні етапи у виданні журналу і роль М.Погодіна як видавця і редактора.

В історії Росії другу чверть XIX ст. можна охарактеризувати як час зміни політичних пріоритетів. З приходом до влади імператора Миколи I була переглянута національна політика держави, відбувся поворот у відношенні до Заходу, розроблена нова державна доктрина, що базувалася на принципах православ'я, самодержавства, народностіi. Ідеї нового курсу поширювалися всередині країни різноманітними шляхами та засобами. При цьому одне з провідних місць відводилося періодичним виданням. У 40-50-ті роки XIX ст. рупором теорії офіційної народності виступав журнал "Москвитянин" (1841-1856 рр.), редактором якого був історик, професор Московського університету М.Погодін. Саме діяльністю як журналіста і видавця визначалося його місце в громадському житті Росії у вказаний період.

Названий часопис був не першим видавничим проектом М.Погодіна. Ще у 1826 р. завдяки зусиллям історика та його колеґи С.Шевирьова, професора літератури Московського університету, у Москві вийшов літературний альманах "Урания". Сам М.Погодін розглядав це видання як спробу зайняти власну нішу на ринку друкованих видань тогочасної Росії, який гостро потребував модернізації та розширенняii. Успіх альманаху забезпечили надруковані на його сторінках художні твори О.Пушкіна, ф.Тютчева, Д.Веневітінова, Є.Баратинського та ін. Саме ж видання сприяло налагодженню тісних контактів М.Погодіна у середовищі найвідоміших тогочасних літераторів.

Історик повною мірою використав ці зв'язки, залучивши до співпраці літературну еліту Москви (О.Пушкіна, М.Язикова, ф.Глінки та ін.) у наступному своєму проекті – журналі "Московский Вестник". Останній виходив упродовж 1827-1830 рр. і мав скласти конкуренцію петербурзьким журналістам та видавцям "Сына Отечества" М.Гречу і Ф.Булгаріну, а також москвичу М.Полєвому, який у 1825 р. заснував перший російський науково-літературний журнал "Московский Телеграф". Однак, незважаючи на участь у "Московскому Вестнику" відомих літераторів, наявність ґрунтовних наукових статей, він не користувався популярністю серед читачів і на початок 1830 р. налічував лише 230 передплатників. Припиненню існування журналу значною мірою посприяв його редактор. М.Погодін був переконаний, що для забезпечення успіху часопису достатньою виявиться публікація творів О.Пушкіна на його сторінках. Тому він не брав до уваги слушних порад С.Шевирьова, суперечки з яким "доходили мало не до сліз", щодо необхідності популяризувати "Московский Вестник" всіми можливими засобами, як-от розміщенням "картинок мод", залученням до співпраці відомого літератора та публіциста князя П.В'яземського, ім'я якого могло б принести значну користь журналуiii. Відштовхувала від "Московского Вестника" й публікація М.Погодіним (1828р., № 19-20, 21-22, 23) "Замечаний на Историю Государства Российского" М.Карамзіна. Ця праця належала перу історика М.Арцибашева, який не був фахівцем у даній ділянці досліджень, і відзначалася вкрай розв'язною та грубою формою викладуiv. Крім того, редактор не виконував фінансових зобов'язань перед співробітниками і авторами часопису, не зумів налагодити своєчасного виходу та розповсюдження окремих номерів. До того ж, М. Погодін дав згоду редагувати інше видання – "Ведомости о состоянии города Москвы", яке виходило у так званий холерний 1830 р. Звісно, що не залишало часу і можливостей для продовження видання "Московского Вестника"v. Закриття журналу, як і його поява, пройшли майже непомітно і не викликали якогось резонансу у громадському житті тогочасної Росії. Видання дуже швидко втратило популярність навіть серед найближчого оточення М.Погодіна. Слід зазначити, що навіть близький до нього вчений-історик Ю.Гуца-Венелін (1802-1839) писав йому: "Ти добре зробив, що залишив "Вестник", адже ти не здатний бути журналістом"vi. Таким чином, видання часопису не принесло М.Погодіну репутації хорошого видавця й адміністратора, а, навпаки, виявило його не надто високий журналістський професіоналізм.

Уже наприкінці 1830-х років у середовищі високопоставлених московських чиновників та наближених до них представників літературних кіл дедалі частіше обговорювалося питання про доцільність створення нового московського видання. Воно мало стати альтернативою існуючій столичній друкованій продукції, особливо "Московскому Наблюдателю"vii. У 1837 р. на одному із світських раутів у московського генерал-ґубернатора князя Д.Голіцина М.Погодіну та С.Шевирьову було запропоновано редагувати майбутній часописviii. Останні вже мали певний досвід у видавничій справі і, до того ж, підтримували та сповідували принципи офіційної ідеології Росії. Куратор Московського навчального округу ґраф Д.Строганов доповів про майбутній видавничий проект міністру народної освіти ґрафу С.Уварову. Останній інформував про це імператора Миколу I, який погодився на видання нового періодичного органу у Москві при умові суворого цензурного контролю за вміщеними у ньому публікаціямиix.

Дозвіл на видання журналу під назвою "Москвитянин" московський історик отримав на початку 1838 р., про що повідомив професора Київського університету М.Максимовича. Тоді ж він і запросив його до співпраціx. Тривалі закордонні поїздки М.Погодіна та С.Шевирьова спричинили те, що змістовні переговори щодо часопису розпочалися лише у 1839 р. Майбутній редактор не приховував, що "Москвитянин" буде виходити "... з благословіння С.Уварова, який є найкращим ревнителем російської освіти"xi.

Восени 1840 р. він помістив у "Московских Ведомостях"xii повідомлення про вихід у 1841 р. науково-літературного журналу під назвою "Москвитянин". Це повідомлення містило мету і програму нового видання. На його сторінках планувалося подавати відомості про "найважливіші події в житті літературному, науковому, культурному і громадському у всіх частинах Росії і головних державах європейських... Перше ж місце в "Москвитянине" присвячується Росії. Її література, історія, географія, статистика, юриспруденція будуть головними темами"xiii.

У першому номері "Москвитянина" були вміщені три публікації, які визначили характер та напрямок нового часопису, що став рупором ідей офіційної народності. Мова йде про статтю самого редактора М.Погодіна "Петро Великий", у якій в панегіричному дусі зображено всі перетворення цього російського царя-реформатораxiv, поезію Ф.Глінки "Москва". Однак чи не вирішальну роль у визначенні ідейного спрямування видання впродовж всього його існування відіграла стаття С.Шевирьова "Погляд росіянина на сучасну освіту Європи"xv. Проаналізувавши тогочасний стан розвитку культури та освіти країн Західної Європи, автор дійшов висновку про занепад та приреченість західної цивілізації. Захід, за його переконанням, нагадує людину, заражену смертельною недугою. Росії ж вдалося зберегти власну самобутність, перебуваючи під постійним впливом згубних ідей Заходу, лише завдяки наявності "чистих трьох почуттів": древнього релігійного, почуття державної єдності та усвідомлення власної народностіxvi.

З першим номером "Москвитянина" видавці ознайомили міністра С.Уварова, а з його подачі й імператора Миколу I, які залишилися задоволені спрямуванням нового журналуxvii. Невдовзі після появи першого номера "Москвитянина'' М.Погодін побував у Петербурзі. Там він мав змогу особисто пересвідчитися у тому, що часопис викликав значний резонанс серед офіційних та придворних кіл, одзразу повідомивши про це С.Шевирьову: "Напишу тобі про журнал. Такий ефект викликав у вищому колі, що диво: всі в захопленні і читають наперебій... Одним словом, два роки – і ми господарі (на журнальному ринку – авт..)"xviii. Уже невдовзі до передплатників увійшло Міністерство юстиції, а С.Уваров особливим розпорядженням рекомендував часопис іншим офіційним відомствам як благонадійне виданняxix. Про успіхи нового часопису у березні 1841 р. М.Погодін повідомляв також М.Максимовича: "Журнал йде добре, тисяча (передплатників – авт..) до цього часу забезпечена"xx.

Однак захоплення "Москвитянином" виявилося короткотривалим. М.Погодін, який вів у журналі рубрику історії, вміщував у ній надмірну кількість спеціальних праць з вітчизняної історії, передусім власних: "Москва", "Крестьянин Иван Посошков, государственный муж времен Петра Великого", "Отрывок из истории в лицах о царе Борисе Федоровиче Годунове" та інші.xxi

Історичні розвідки з інтересом сприймалися у середовищі дослідників, але не мали популярності серед широкого загалу читачів. С.Шевирьов, виступаючи як літературний критик, головним критерієм при оцінці художньої вартості літературних творів вважав мовний стиль, яким вони були написані, підкреслював занепад сучасної йому літератури. Сам критик при цьому часто писав безграмотно, не дотримуючись жодного стилю і логіки викладуxxii. Відштовхувало від видання і постійне перефразовування теми про особливу місію Росії у новітній історії та моральне падіння і загибель цивілізації Західної Європи, низький художній рівень поетичних та прозових творів, що друкувалися на сторінках "Москвитянина". При цьому добір матеріалів та статей у часописі був випадковим, що швидше нагадувало збірник чи альманах. На всіх цих недоліках акцентували увагу і друзі, і вороги М.Погодіна. "Бачили ми оголошення, обіцянки, перетворення... У все це не віриться... Новгородці, Васильовичі для 25 осіб, а ви повинні писати для 2500 осіб" – слушно зауважував в одному із листів до М.Погодіна В.Дальxxiii. Залишав бажати кращого і зовнішній вигляд журналу: сірий папір і неякісний шрифт відкидали читача у 20-ті роки XIX ст., коли професійна журналістика в Росії перебувала лише на стадії становлення і подібні речі були ще допустимі.

Loading...

 
 

Цікаве