WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливості поетичної творчості Григора Лужницького - Реферат

Особливості поетичної творчості Григора Лужницького - Реферат

Реферат на тему:

Особливості поетичної творчості Григора Лужницького

Літературна група християнського спрямування "Лоґос" виникла у Львові наприкінці 1922 року. В той час у багатьох країнах уже діяли подібні організації (приміром, у Відні існувало товариство "Logos"). Журнал "Поступ", пишучи про львівське художнє об'єднання, припускав, що "може воно на взір віденського піднялося, би перевести в життя піддану думку, бо серед хмар і тьми, що з усюди валом надтягають на нашу землю, конечно треба світла..., котрого ніщо не переможе"1. "Лоґосівці" та часопис, навколо якого вони об'єдналися, творили свій літературний текст, що вписувався у західноукраїнське мистецьке русло – збереження національної та культурної ідентичності.

Письменники, які входили до літературного угруповання, відводили релігії консолідуючу роль. Новостворена група "проголосила своїми програмними положеннями принципи християнської моралі як протидію атеїзмові"2, – зауважує Микола Ільницький. "Лоґосівці" поставили перед собою завдання формувати світогляд українця-християнина, полемізувати з ідеологічними супротивниками, організовувати власні видавництва, друкувати і розповсюджувати релігійну літературу, брати участь у християнському русі, вивести українців із духовної ізоляції.

Зв'язок між творчістю письменників католицького напрямку і релігією є незаперечним. Тогочасна ідеологія не розглядала релігійність як один із принципів художнього мислення письменників, тому діяльність "лоґосівців" замовчувалася. Проте, опираючись на дослідження етнопсихологів, науковці доходять висновку, що християнський світогляд може бути основою образної системи письменників3.

Члени "Лоґосу" не тлумачили католицизм як окремішнє політико-конфесійне явище. Вони йшли за етимологією слова "католицький", яке означало вселенський, такий, що відповідає загальній істині вчення про Ісуса Христа, канонам і догмам монотеїстичної релігії.

Наймолодшим і найбільш всестороннім письменником серед "лоґосівців" Теофіл Коструба називає Григора Лужницького (Меріяма), який виявив себе неординарним поетом, прозаїком, драматургом, публіцистом, театрознавцем, істориком церкви, перекладачем4. Письменник належав до патріотично налаштованої еліти, був причетним до розвитку багатьох літературних, театральних осередків у Галичині. Ще навчаючись у гімназії, Григор Лужницький став засновником Марійської дружини та співредактором-кореспондентом студентського журналу "Поступ". У 1921 році він ініціював створення товариства католицьких письменників "Лоґос".

Початком творчої діяльності Григора Лужницького стала поезія. До неї він ставився з великою відповідальністю. Свідченням цього є думки, висловлені ним у статті "Епілепсія умів на маргінесі футуристичної поезії". Автор писав, що "настрій, який охоплює душу людську, при першому зіткненню з твором мистецтва, це внутрішнє богослуженнє – іnnere Gottesdienst, як казали німецькі романтики", або релігійна сторона мистецтва, а кожний твір мистецтва "має якийсь таємничий наказ", "післанництво до душ", завдяки цьому в людини виробляється тонкий смак, вона "прилагоджується до приходу самого Бога", а в результаті цього виробляються "божественні інстинкти"5. Та оскільки мистецтво ще не заспокоїло духовної істоти людини, процес пошуків є оправданим. Поезія згідно з поглядами Григора Лужницького повинна містити послання до душі. Відтак поетична спадщина письменника стала першою спробою реалізації ідей постійних божественних пошуків.

Поетичний доробок Григора Лужницького невеликий: збірка віршів "Вечірні смутки", близько двадцяти поезій, що були надруковані у різних журналах протягом 1920-1930 років (найбільше публікацій містив часопис "Поступ", деякі твори передруковані у журналі "Терем" за 1984 рік), пісні, які письменник увів у свої музичні комедії, та недрукована лірика і поеми, що зберігаються в архіві автора.

Олег Купчинський стверджує, що для кращого пізнання поезії Григора Лужницького потрібно ознайомитися з його естетичними поглядами та мистецько-філософським світоглядом, а на поетичну творчість письменника "значний вплив мали "молодомузівці" та Микола Євшан6. На деяку подібність філософсько-естетичних засад "Лоґосу" і "Молодої Музи" вказує і Ярослав Грицков'ян, який вважає, що на творчість "лоґосівців" мала вплив доктрина символізму, модерністські тенденції7. Такої ж думки дотримується і Богдан Романенчук8.

З приводу використання "лоґосівцями" різних типів художнього мислення, Григор Лужницький у статті "Нарис сучасної галицької поезії" писав, що у мистецькій практиці їхнє угруповання керувалося принципами символізму, творило лірику з пошуками вічної Правди та поезію смутку9. Творчість "лоґосівців" становила амплітуду коливань між тим, що нове, модерне, і тим, що ідейно корисне.

Щодо впливів Миколи Євшана, то слід зауважити, що поряд із гаслами "чистої краси", "мистецтва для мистецтва", критик дотримувався думки, що у поневолених народів творчість може сприяти поєднанню мрії і дійсності, вплітатися в "колесо життя", об'єднувати всіх єдиним поривом10. Він вважав, що кожний мистецький твір має у собі якийсь таємний наказ, поклик, якесь послання.

Григор Лужницький, як і Микола Євшан, хотів утвердити в літературі філософічність думки, викорінити побутовість. Дослідники відзначали прагнення письменника передати психологічні переживання і вказували на сліди його навчання у таких поетів, як Петро Карманський, Микола Філянський. У намаганнях Григора Лужницького відтворити внутрішній стан простежується певна схожість із "молодомузівцями", які прагнули утвердити принцип зображення крізь призму людської душі, а їх символізм, як і в письменника-"лоґосівця", "переходить у містицизм, у спрямування до чогось таємничого, надчуттєвого і неземного"11.

Теофіл Коструба відзначав, що у поезіях Г.Лужницького "бачиться щось мовби декаданські настрої"12. Мотив самотності, туги, терпіння домінує у збірці "Вечірні смутки" (1924). На це вказує навіть назва книги, яку письменник надрукував під псевдонімом Меріям. Збірка стала відображенням роздумів письменника над проблемою місця людини у світі, спробою заглиблення у внутрішнє буття. Поезії сповнені роздумами про недосконалість, смертність людини:

Все гомін радісних пісень

спочив у домовині...

Скотився білий цвіт з вишень –

І завтра знову буде день,

такий самий, як нині.

"І завтра знову буде день ..."

У творчості Григора Лужницького простежуються есхатологічні мотиви, основою яких є духовні і фізичні виміри. Вічним є тільки Бог, а життя людини, природи – лише певний момент цієї вічності. У його ліриці можна простежити три точки часового виміру: минуле, сучасне і майбутнє. Вони є структурними елементами реального хронологічного виміру. Буття набуває трансцендентних ознак, відтак це піднімає проблему його автентичності. У поезії показано різні прояви буття: "буття в собі", "буття для інших", "буття для себе". Останнє є недосконалим.

На життєві орієнтири письменника вказує поезія "Сумнів". Тут відчутне трансцендентне сприйняття світу. Його видимий зміст постає як несправжній, примарний, тимчасовий, він є дорогою випробування:

Яруги, скелі, рухи рук ловимі,

Що спинюють мій хід і душу тягнуть вниз,

І погляди очей жахливі, нездержимі,

І скарги, голоси, притишені, беззримі,

Без сліз.

"Сумнів"

Шлях до абсолюту є важким, адже людина живе у світі примарних ідеалів, вона як "блудний син-скиталець". Таким чином, витворюється інтертекст, що відкриває перед читачем Біблія. У реципієнта важка дорога крізь "терня болотисте" асоціюється з хресною дорогою Ісуса. Водночас життя людини нагадує євангельську притчу про блудного сина: Бог чекає на кожного грішника, але треба пройти дорогу покаяння.

Використання біблійного матеріалу, специфічне осмислення євангельських образів характерне для творчості "лоґосівців". Завдяки цьому знакові образи набувають розширено-символічних значень і перетворюються у своєрідні "концепти" буття, які сприяють декодуванню поетичного тексту у релігійному ключі. Це узагальнений, параболічний образ поезії. У вірші виявляється містичне прагнення індивіда до єдності з Абсолютом. Воно допомагає вирватися з потоку профанного часу. Хоча людська природа є немічною і грішною, ліричний герой твору, усвідомлюючи свої провини, твердить: "І чашу горя з власних рук я п'ю..."13.

Мікрообраз чаші невипадковий. Він викликає підтекстові євангельські ремінісценції. Ісус, молячись на Оливній горі перед розп'яттям, просив у Отця, щоб відвернув від нього, якщо це можливо, чашу страждань. Чужим серед людей, серед грішного світу відчуває себе ліричний герой. Щоб досягти Абсолюту, потрібно увійти у вимір сакрального, а життєві клопоти, недосконалість тісно пов'язують людину з профанним, колективним, безсвідомим. Сакральне і профанне, існуючи у певних зонах, творять циклічність. Останнє проявляє себе у "світовій темряві"14.

Loading...

 
 

Цікаве