WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Формування української літературної мови в Галичині в умовах австрійського режиму - Реферат

Формування української літературної мови в Галичині в умовах австрійського режиму - Реферат

До цієї дискусії були залучені А. Кримський, М. Грушевський, І. Стешенко, І. Франко, Б. Грінченко, В. Гнатюк, М. Левицький, М. Пачовський та ін. Так, М. Грушевський був категорично проти ігнорування галицького варіанта літературної мови. „Ігнорувати цю культурну мову, вироблену такою тяжкою працею кількох поколінь, відкинути і спустити на дно і пробувати незалежно від тієї „галицької" мови створювати нову культурну мову з народних українських говорів наддністрянських чи лівобережних, як дехто хоче тепер,– це був би вчинок страшно шкідливий, помилковий, небезпечний для всього нашого національного поступу. І ті... що осуджують, цураються, паплюжать, дискредитрють цю культурну мову, роблять погану послугу українству..."xix

М. Грушевський виступав проти тих, хто сперечався за дрібниці – як писати постфікс ся, скільки крапок ставити над i та ін. Головне, на його думку, – працювати. Розумні люди самі зрозуміють, що до чого. „Селяни не діти, щоб турбуватися якимись крапками над i чи тим, як писати життє чи життя"xx. До речі, М. Грушевський пропонував писати в називному відмінку саме форму життє, завдяки чому була б ліквідована омонімія форм називного та родового відмінків однини та називного множини (життя). Він закликав до єднання усіх частин України, йти „дорогою взаємних поступок і толерантності", не звертаючи уваги на діалектологічні та культурно-історичні відмінності між частинами великої української землі, „не кидатися, як бик на червону хустину, на кожну мовну чи орфографічну відмінність" тільки тому, що „у нас не використовують, у нас не розуміють". Не треба чіплятися за те, що "ділить і роз'єднує... а берегти те, що об'єднує", і це зміцнювати та розвиватиxxi.

Треба відзначити, що М. Грушевський, який стояв у багатьох питаннях на боці галичан, викликав злобу й у шовіністично налаштованих російських учених. Навіть сучасні російські діячі не можуть простити йому його українського патріотизму. Дуже різко атакує його у книзі „Украинский сепаратизм в России" її редактор Михайло Смолін, звинуваючи М. Грушевського в тому, що це він, мовляв, назвав малоросів українцями, а Малоросію Україною, що це на його совісті лежить великий внесок у винахід особливого „украинского языка", що „на изобретение своего украинского языка самостийники положили сил не менее, чем на искажение русской истории"xxii.

Досить помітною фігурою у процесі становлення й формування української літературної мови в Галичині в кінці XIX – початку XX століття був видатний український вчений Володимир Гнатюк. Навіть перелік його мовознавчих статей свідчить про те, що він не був байдужим до питань кодифікації мови: „В справі нашої літературної мови", „В справi нашої народної мови", „В справі української правописи", „Чи можливе тепер у нас уодностайненє літературної мови й правописи?", „Чи розріжняти в нашій правописі тверде i м'яке i?", „Як писати займенник ся при дієсловах" та ін. Він відстоював правопис Євгена Желехівського, вважаючи його досить прогресивним, таким, що відображає народну вимову, тобто фонетичний принцип і водночас забезпечує зв'язок з етимологією слова.

Новий політичний поділ України після перемоги більшовицького режиму призупинив мовні дискусії. Розбіжності були в якійсь мірі улагоджені в 1927 р. з прийняттям консенсусного зведення орфографічних правил у Харкові. Західноукраїнські вчені й письменники користувалися ним (з елементами „желехівки") до 1939 року, але в східній частині України він був скасований та заборонений у 1933 році як буржуазно-націоналістичний. Використовувася він тільки в українській діаспорі.

Як бачимо, упродовж цілого ХІХ століття в Галичині точилася боротьба за українську літературну мову. Заради справедливості треба відзначити, що цісарський режим, якщо особливо не сприяв, то й не заважав галичанам-українцям розвивати свою мову і культуру. Якщо виникали якісь проблеми в цих питаннях, то пов'язані вони були або з протидією польського чиновництва, або зі внутрішніми незгодами між самими галичанами, тобто між прихильниками москвофільства та народовських ідей. І якщо українська літературна мова в Галичині ще на кінець ХІХ ст., на думку деяких східноукраїнських письменників і вчених, не досягла високих кондицій, вона все ж послужила добрим і міцним фундаментом для становлення і стабілізації сучасної української літературної мови. Якби австрійсько-цісарський режим був видавав циркуляр за циркуляром про заборону української мови, як це робив російський царат на Сході України, хто-зна, чи була б нині Україна україномовною...

Саме в Галичині східноукраїнські письменники мали можливість друкувати свої твори, коли діяв Емський указ, саме завдяки Галичині сучасна українська літературна мова увійшла в життя українців як єдина національна державна мова. Одночасно збереглися в своїй питомій автентичності й народні говори, особливо в західній частині України, які активно функціонують у народному побуті. Можливо, тому збереглися дотепер і розбіжності між галицькою та східноукраїнською писемними традиціями. Інститут української мови Національної Академії Наук, який очолює В. Німчук, робить спроби їх усунути, що видно з нового „проєкту" орфографічного довідника, проте повного консенсусу, повного задоволення амбіцій сторін, напевне, навряд чи вдасться досягти.

Література

i Див: Лев Василь. Боротьба за українську літературну мову в Галичині та за характер її // Збірник на пошану Івана Мірчука (1891-1961). – Мюнхен – Нью-Йорк – Париж – Вінніпег, 1974.– С.67–86; Бідер Герман. Українська мова в Габсбурзькій монархії (1772-1918) // Мовознавство – 1997. – № 1.– С.24–29; Лесюк Микола Боротьба за українську літературну мову в Галичині (середина ХІХ ст.) // Вісник Харківського університету. – № 491.– Серія філологія, Харків, 2000. – С.185–189.

ii Див.: Grammatyka języka ruskiego (malo-ruskiego) napisana przez ks. Jzefa Lozińskiegо. – Przemyśl, 1846.– S.XX–XXI.

iii Див.: Кугутяк Микола. Галичина: сторінки історії.– Івано-Франківськ, 1993. – С.14.

iv Див. Панько Т.І. До проблеми формування й уніфікації української мови // Мовознавство, 1990. – № 1.– С.10.

v О образованю языка руского через свящ. Іос.Лозиньского. – Перемишль, 1849.– С.6–7.

vi Історія древняго Галичско-Русского княжества. Сочиненіе Дениса Зубрицкаго, часть первая. – Львов, 1852. – С.141.

vii Цит. за: Возняк Михайло. З зарання української преси в Галичині // ЗНТШ. – Т.СХІ, 1912. – С.143.

viii Цит. за: Нhсколько словъ Николая Устияновича въ отвhтъ на статію Г.Костецкого, обголошенную въ дневнику польськомъ Przegląd powszechny подъ заглавіємъ: Recenzya Zorji Galickiej na god 1860 // Слово, 1861. – Ч.6.– 11 лютого 1861.– С.25.

ix Цит. за кн.: О.Огоновский. Исторія литератури рускои. – Кн.ІІ. – Вип.1.– Львів, 1888.– С.69.

x.Франко І. "З вершин і низин". Переднє слово // Франко Іван. – Твори у 50-ти томах. – Т.1– Київ, 1976.– С.20.

xi Дивись детальніше про роль І.Франка у розвитку української літературної мови в статтях: Смаль-Стоцкий Степан. Франко і українська літературна мова // Літературно-науковий вісник.– Т.ХС. – Книжка VІ. – Львів, 1926. – С.131–142; Лев Василь. Участь І.Франка в творбі української літературної мови // Записки Наукового Товариства ім.Шевченка.– Т.CLXVI.– Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1957. – С.125–132; Ґрещук Василь. Поетична творчість Івана Франка і розвиток лексики української літературної мови кінця ХІХ–початку ХХ ст. // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин.– Львів, 1998. – С.686–690; Лесюк Микола. „Язычіє" в художніх творах Івана Франка // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин.–Львів, 1998. – С.727–733 та ін.

xii Цит. за кн. Чапленко Василь. Українська літературна мова, її виникнення й розвиток (ХVІІ ст. – 1917 р.). –Нью-Йорк, 1955.– С.195.

xiii Дорошенко В. Галичина й Велика Україна // Календар-альманах „Дніпро" – Львів, 1924. – С.11.

xiv Названа праця.Чапленка В. – С.197.

xv Там само. – С.198.

xvi Там само. – С.199.

xvii Там само.

xviii Там само. – С.272.

xix Цит. за: Ковалів Пантелеймон. Михайло Грушевський у боротьбі за українську мову / Грушевський Михайло. Статті, спогади, документи і коментарі // Записки НТШ. – Т.CXCVII.– Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1978. – С.43.

xx Там само. – С.50.

xxi Там само. – С.53.

xxii.Смолин М. „Украинский туман должен рассеяться, и русское солнце взойдет" // Украинский сепаратизм в России. Идеология национального раскола. – Москва, 1998. – С.12.

Loading...

 
 

Цікаве