WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політика Румунії на окупованих українських землях у 1941 – 1944 рр. - Реферат

Політика Румунії на окупованих українських землях у 1941 – 1944 рр. - Реферат

Реферат на тему:

Політика Румунії на окупованих українських землях у 1941 – 1944 рр.

Сучасний етап розвитку української історичної науки вимагає оновлення тематики наукових досліджень. Одним з пріоритетних напрямків дослідження історії міжнародних зв'язків є проблема України в геополітичних схемах, доктринах, стратегіях європейських держав у ХХ ст.

Сьогодення румунсько-українських взаємин характеризуються як партнерські. Між суверенними державами встановлено дипломатичні зв'язки, відбувається обмін державними візитами, однак ще залишаються невирішені проблеми у відносинах. Саме тому активізація дослідницької роботи як з українського, так і з румунського боку мають сприяти послабленню напруги у взаєминах, створенню об'єктивної основи для рівноправного політичного та культурного діалогу, розвитку економічних відносин.

Румунія, західний сусід України, заслуговує значно більшої уваги з боку українських істориків і публіцистів, ніж це спостерігається у публікаціях пострадянського періоду.

Важливе місце у розробці цього напрямку займає питання ролі України в політиці Румунії у роки диктатури Іона Антонеску (1940 – 1944 рр.). Трагічний шлях Румунської держави в часи Другої світової війни від воєнного союзника гітлерівської Німеччини до становища сателіта, а пізніше (через складні проблеми воєнного, внутрішньополітичного і міжнародного характеру) до союзника антигітлерівської коаліції значною мірою відрізняється від долі інших європейських держав1.

Вранці 22 червня 1941 р. король Румунії Міхай ІІ і голова Ради міністрів Іон Антонеску закликали румунів до "священної війни" за звільнення Бассарабії та Північної Буковини2. Румунські газети, [ №1, 2] "Universul" ("Всесвіт") та "Monitorul Oficial" ("Офіціальний монітор") постійно інформували про просування німецько-румунських військ по території Бассарабії та Буковини. У цих офіційних виданнях мова йшла про ситуацію на фронтах, відзначалися міста і райони, які перейшли в підпорядкування румунських військ.

Захопивши Бассарабію та Північну Буковину, королівська Румунія приступила до подальшої реалізації агресивних планів вступивши за Дністер. Вихід румунської армії за Дністер супроводжувався пропагандистською акцією, суть якої полягала у так званому звільненні румунського задністровського населення. Солдатам оголошувалося, що вони мають виконати священну місію [№ 3], а боротьба на сході представлялася як боротьба європейської цивілізації з дикунством.

Одразу ж після захоплення Бассарабії та Північної Буковини у липні 1941 р., румунський уряд розпочав так звану "реінтеграцію" втрачених провінцій3. З цією метою міністром закордонних справ Румунії Міхаєм Антонеску були розробленні спеціальні директиви та інструкції, які надавалися адміністраторам та преторам (pretor – рум. голова районної адміністрації) і направлялися в Бассарабію та Буковину [№ 4]. Згідно з інструкціями передбачалося, що "реінтеграція" Бассарабії та Північної Буковини відбуватиметься у два етапи. Крім того, рядом особливих пунктів визначалися заходи, які вимагали термінового впровадження. Так, основна увага надавалася збору та збереженню сільськогосподарської продукції, організації та повноцінному функціонуванню промислових підприємств. Особливий інтерес становить пункт № 10, який передбачав так зване "етнічне очищення румунської нації від чужорідних елементів" [№ 4].

Ці директиви та настанови стали основним програмним документом діяльності румунської адміністрації в окупованих Бассарабії та Північній Буковині.

"Реінтеграція" відвойованих провінцій активно обговорювалася в тогочасних румунських засобах масової інформації. Лідери румунських Націонал-цараністської та Націонал-ліберальної політичних партій, Ю. Маніу та К. Братіану неодноразово зверталися до генерала Антонеску зі своїми пропозиціями стосовно організації та встановлення румунської адміністрації в Бассарабії та Північній Буковині.

Незважаючи на те, що в королівській Румунії від 6 вересня 1940 р. фактично було встановлено одноосібну владу генерала І. Антонеску і політичні партії були розпущені, жодного націонал-цараніста чи націонал-ліберала не було заарештовано чи піддано переслідуванням. Більше того, Ю.Маніу та К.Братіану користувалися всіма правами і привілеями, якими володіли до вересня 1940 р.. Маючи певний вплив на кондукетора (conducator – рум. керівник, лідер), вони брали активну участь у політичному житті країни 4.

Влітку 1941 р. румунська громадськість активно вітала успіхи своєї армії в боях за звільнення "прадавніх румунських володінь". Після остаточної анексії Бассарабії та Північної Буковини Ю. Маніу 18 липня 1941 р. в листі звернувся до генерала І.Антонеску зі своїми пропозиціями щодо відновлення у цих провінціях румунської влади [№ 5]. Ю.Маніу запропонував ряд заходів, які на його думку враховували помилки минулих румунських урядів, що мало сприяти остаточній інкорпорації Бассарабії та Буковини у Велику Румунію і консолідації румунської нації, у тому числі і задністровського румунського населення, яке проживало у Трансністрії (Transnistria – рум., Задністров'я. Назва, яка вживалася німецько-румунськими окупаційними властями щодо земель між ріками Дністер, Буг, Рів, Лядова та Чорноморським узбережжям під час німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Після окупації частини Південної України німецьке командування передало під тимчасове управління свого союзника – Румунії, зокрема територію, яка охоплювала Одеську, Ізмаїльську, Чернівецьку, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської та Херсонської областей. Румунська адміністрація створила на цих землях адміністративну одиницю – Трансністрію)

Зважаючи на тимчасовий характер управління Трансністрією, румунські правлячі кола утримувалися від будь-яких заяв та декларацій стосовно політичного і територіального устрою окупованих земель. Питання статусу Трансністрії відкладалося до часу завершення війни проти СРСР.

Румунський політичний провід вважав, що всі територіальні питання вирішуватимуться на мирній конференції за головуванням Німеччини. У зв'язку з цим у Бухаресті в червні 1941 р. було створено "Бюро з питань миру", метою якого була підготовка матеріалів і документів, які б засвідчували румунські права на землі між Дністром та Південним Бугом 5. На відкритті цієї установи заступник голови Ради міністрів та міністр закордонних справ Румунії Міхай Антонеску сказав [№ 6], що політичні заяви про статус Трансністрії будуть зроблені після війни. Водночас міністр наголосив, що у новоствореній Європі, яка постане після розгрому СРСР, Німеччина могла б визнати природну роль Румунії як регіонального гегемона. Для цього румунам необхідно зібрати всі документальні дані, що засвідчують їх прадавні етнічні і територіальні права на цих землях 6.

Політичний режим, встановлений Румунією на окупованих українських землях, був не такий деспотичний, як на сусідніх окупованих німцями територіях 7. Однак до єврейського населення румунська влада ставилася так само радикально і безкомпромісно, як і в інших регіонах України. За ініціативою румунської адміністрації євреї Бассарабії та Північної Буковини депортувалися до Трансністрії. Євреям заборонялося самовільно пересуватися провінцією, а за повернення до країни їх чекала смертна кара. Покарання очікувало кожного, хто допомагав їм повернутися [№7].

Участь румунських військ у військових операціях на території СРСР вимагала повної концентрації усіх ресурсів країни. Розрахунки кондукетора на швидке закінчення війни не справдилися. Кондукетор у Меморандумі, надісланому Гітлеру 9 січня 1943 р. [№ 8] повідомив, що війна для Румунії набула особистого характеру. Антонеску попросив у фюрера гарантій безпеки для Румунії з боку союзників, а також повідомив про те, що на наданих їй землях Румунія має виключні власні політичні та національні інтереси 8.

Румуни не внесли нічого нового у свою політику у порівнянні з передвоєнними концепціями. Вони прагнули якнайшвидше асимілювати українське населення, але не було мови про його масове винищення. Останнє стосувалося лише євреїв і циган, з яких багато загинуло у таборах на території Трансністрії 9. Про злочини, заподіяні румунською владою, свідчив колишній губернатор цієї провінції Георгє Алексяну, на суді над маршалом Антонеску та його урядом [№9], який відбувся у Бухаресті у травні 1946 р.10. Сам колишній диктатор, визнаючи свої злочини, підкреслив, що він керувався правом окупанта і діяв за цим принципом [№10].

Таким чином, представлені документи розкривають плани та конкретні політичні заходи королівської Румунії щодо українських земель у період німецько-радянської війни 1941 – 1945 рр.

Література

___________________________

Русак А.В. Союзники гитлеровской Германии в войне против СССР 1941-1945. – К.: Ин-т истории Украины НАН Украины, 1998. – С. 44.

2 Buzatu Gh. Romania şi Raboiul Mondial din 1939-1945. – Iaşi: Centru de istorie şi Civilizatie Europeana, 1995. – P. 18.

3 Dobrinescu V-F., Constantin I. Basarabia in celul de al doilea razboi mondial (1939-1947) – Iaşi: Institutul European, 1995. – P. 244.

4 Cоnstantiniu F. O istorie sincera a poporului roman – Bucuresti: Univers Enciclopedic, 1997. – P. 395.

5 Barbu Gh. Al treilea om al axei : Memorial Antonescu. – Iaşi : Institutul European, 1992. – P.78.

6 Dragan J.C. Istoria romnilor. – Bucureşti : Europa Noua, 1994. – P. 228 – 229.

7Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. – К.: Основи, 1997. – С. 117.

8 Левитский И. О причинах участия фашистской Румынии в войне против СССР // Вопросы истории. – 1985. – № 7. – С. 68 – 85.

9 Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. – К: Генеза, 1996. – C. 231.

10 Попович К.Ф. Память времени. Записки военного разведчика. – М.: "Андреевский флаг ", 2002. – С.124.

Loading...

 
 

Цікаве