WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Епільоґ узаконеного варварства - Реферат

Епільоґ узаконеного варварства - Реферат

Служив в Пикуличах при війську, а на вістку про загибіль Австрії, приїхав 2.ХІ.1918 до Син. Ту утворилася вже місцева влада, що поставила варту коло величезних маґазинів, що їх опустило австр. військо. Він дістав приказ пильнувати маґазинів з дня 2 на 3 падолиста.

Коло 12 год. дня 3.ХІ. вертав зі служби домів, та по дорозі зустрів велику товпу людей, що ішли до Мусика, чув крики з товпи, щоби його убити.

Тут починається ділання психольоґії товпи.

Фединишин, що мав на собі набитий кріс чотирма набоями, пішов з товпою. Навинувся Семко Мусик, його зараз таки обскочили люде і повели на місце знаних шибениць.

В тім місці станув він, звернувся до товпи і спитав, чого від нього хочуть?

Тихо! Товпа ожидає... Нараз Фединишин здіймає кріс, гукнув вистріл... Мусик валиться на землю, своєю гаспидською кровю опосочує лобне місце... Фединишин до лежачого дає ще 3 вистріли... більше патронів не має, та і не потрібно... окаянний Юда вже не встане, він вже небіщик, товпа мовчки розходиться до своїх домівок. Фединишин пішов до свого вуйка, котрого домівка була блище, як Фединишина. Там ляг він зараз спати і заснув, а пробудившись за дві години вчув від людей, що він зробив; пішов на вечірню в церкву, по вечірні домів.

Для пояснення належить додати, що Мусик в літі 1918, в часі, коли Фединишин служив при війську повернув до Син. Та не досить того, він і тоді так само, як і в часі трачення тих 11-и мучеників, а й потім, поки австр. війська були в селі, поводився визиваючо і грозив, що має ще понотованих 50-80 людей і як тільки схоче – всі повиснуть!

Як чорною була душа того вирода, видно вже з того, що він донощик, інсценізатор і лжесвідок, що погубив тільки людей, мав безличність вертати з Росії в село, яке все ще було вкрите сумом, в якім рідні помордованих були обняті розпукою – з його причини! Вінжеж і свою жінку і свого брата притягнув до лжесвідоцтва................................................................

Кілька тижнів по убиттю Мусика, українська жандармерія арештувала Фединишина і передала його полевому судови в Стрию з австрійською допискою від себе, що він небезпечний чоловік.

Фед. сидів в тюрмі аж до розправи, що 12/ІІ. 1919 перед тим судом відбулася.

І тоді боронив його Др. Гарасимів.

По переслуханню свідків і вислуханню опінії знавців лікарів, які прислухували ся розправі і вирішили, що Фед. попав в афект і не був свідомий свого вчинку, суд його увільнив.

Та не конець на тім!

В часі пролому укр. армії Фед. лежав дома хорий... він лишився в Син.

В серпні 1919 арештований за те саме польською жандармерією, обвинений о злочин морду на ново, бож присуд укр. полевих судів у Поляків не важні. Пересидів знову той найліпший син свого замученого батька понад 4 місяці аж до розправи в тюрмі.

При розправі боронився, себто заподав таке:

Мусика арештували були Москалі, а на його прошення пустили домів з тим, щоби за день чи за два повернув. Мусик не вертав, а Москалі чіпали війта, чіпали радних, що мовляв вони знають, де є той австрійський салдат, та не хотять його видати; грозили репресіями.

Хитрі синевідські бойки укривали Мусика, а перед Москалями вдавали, що за ним пошукують, та не годні знайти.

Мусик таким робом переховався.

Але як лиш прийшли Австрійці, він доніс і посвідчив, що за ним питали, а промовчав, що самі йому помагали укриватися, а Москалям лиш баки забивали.

В неділю 18 жовтня 1914 поарештовано людей і запроторено в якусь пивницю. Між ними був і батько Фединишина. Рознеслася чутка, що їх будуть судити. 18-літний Дмитро Фединишин побіг там, де сидів його батько, хотів з ним видітися, але пости його не пустили.

Аж рознеслася чутка... засуджені на смерть. На другий день певні вже вісти, що будуть їх тратити.

Фед. побіг знову до арешту, видів як їх – його батька – виводили позвязуваних по двох докупи. Не втерпів, крикнув: Тату! Тато оглянувся, хотів щось сказати, але пост. гримнув його кольбою, він лиш рукою махнув, пішов на смерть.

Фед. пішов за ними, дивився, як вішали, люде плакали, поховані по стрихах, на дахах.

Був, поки не повис його тато, тоді побіг до дому сказати мамі, що тата вже нема, застав плач дітей, маму непритомну, збожеволіла, довший час була помішана, тепер вже ніби здорова, але часом вертає помішання.

Був задеревілий, не пригадує собі, що робив до вечора, але опісля ще дома і цілий час в Київі не міг спати, мав все привиди шибениці і тата, що висить.

Свідки потвердили його зізнання. Два його товариші, що служили з ним в Пикуличах, оден з них, що і його батька казнили, був з ним і у Київі – вони заявили, що він ночами не спав, жалувався, що смерть батька – погана шибениця не дає йому спокою. Ех, той Мусик, той Мусик! – говорив він.

Свідки, а між ними 70-літний ветеран-патріот п. Антін Заревич, що був кальканацять літ війтом попередником бідного Михайла Коваля, чоловік заможний і загально шанований – видали найкраще свідоцтво обвиненому, був хлопцем спокійним, працьовитим, батько його господар і запопадливий купець, найстаршого сина дуже любив, на нього в господарці вже здавався, бо сам рідко перебував дома, торгував по світі.

А який був Мусик? Мусик обманював людей, фалшував векслі, сидів за це в криміналі; а чи був з ким у купецькій спілці (бо в Син. всі купці в спілках), не був, бо хтож би з таким чоловіком заходив в спілку?

З чогож він жив? Ошукував, циганив та і жив з таких "фіґлів", а дорібком в його був кримінал, в якім кілька разів сидів.

І цей Мусик був для п. Заґурського віродостойним свідком!

Цю віродостойність виказала поновлена розправа проти небіщиків через Найв. Трибунал краєвої оборони (Oberster Landwehrgerichtshof) у Відні дня 18.ІV.1918 переведена, бо цей суд всіх тих безвинно потрачених увільнив (freigesprochen).

Тільки моральної сатисфакції для родин!

Та не минула сатисфакція і ката Заґурського, бо коли у віденськім парляменті знялася буча проти Заґурського, військові власти авансували його на капітана!!!

По переслуханню свідків,- вертаю до розправи з дня 2 січня 1920 р. – подали свою опінію знавці-лікарі, що цілій розправі уважно прислухувалися, повіт фізик Др Малачинський і міський лікар Др Чарнецький.

Вони вирішили, що Фед. в хвилі стріляння до Мусика був в стані афекту, в якім не міг собі здати справи із свого вчинку, а тим менше із наслідків його.

Він є чоловіком нормальним, але через смерть батька і дальші переживання був зденервований і більш, як звичайні люде, вразливий. До доведення його до афекту причинилася в значній мірі також психольоґія товпи, що голосно домагалася смерти на Мусика.

До сповнення вчинку причинилося і те, що Фед. якраз мав тоді кріс і то наряжений.

На основі того висліду розправи, трибунал, котрому проводив знаний із свого такту старший радник Маєр, увільнив Фединишина від обжаловання.

Цей страшний образок є лиш каплею в морі горя і знущання, яке переніс наш нарід в часі цеї війни; величезні, тисячні гекатомби жертв, та видно, того ще замало.

  • Громадська думка.- 1920.- 2, 5, 6, 7 лютого.

Loading...

 
 

Цікаве