WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Пам’яті 46 мучеників. В 7-літню річницю їх смерті - Реферат

Пам’яті 46 мучеників. В 7-літню річницю їх смерті - Реферат

Хто був інформатором ґенерала Кусманека щодо Українців, котрий прибув з Відня в Галичину і ледви 3 місяці був в Перемишлі, я не знаю (але ми знаємо! примітка Род.). – Одно певне, що ґенерал Кусманек з такими злочинними інформаціями щодо Українців не приїхав до Галичини.

Випадок спричинив, що той морд знайшов епізод в суді, а карна розправа дещо вияснила справу того морду:

В році 1916 одержав я до переведення карну розправу Марії Коваль о злочин обману. Марію Коваль, жену замордованого Мадярами 15 вересня 1914, Петра Коваля з Стебника, обжалувала перемиська Прокураторія за те, що за свого мужа Петра неправно побрала з державної каси 2.185 К титулом причинку мимо того, що знала, що її мужа убито в Перемишлі дня 15 вересня 1914.

Перед Трибуналом, котрого я був предсідателем, станула женщина о гарних чертах лиця, помарніла з болю і по відчитанню їй акту обжаловання боронилася дослівно так:

"Я в нічім не винна. Мого мужа Петра покликано в серпні 1914 до війська в Перемишлі. Він був там через 2 неділі, опісля вернув до хати і сказав, що прийшов на відпустку і казав мені, що в Перемишлі казав йому капітан іти до дому, а як буде потрібний, то його покличуть.

Дня 14 вересня рано коло год. 4 прийшов жандарм до хати, ми ще всі спали і казав мому чоловікови іти з собою на постерунок. Чоловік попрощався зі мною і дітьми, взяв кусник хліба і так він, як і я – були пересвідчені, що жандарм забрав його до війська.

Що опісля з моїм мужем сталося, я не знала. Аж в липні 1916 року довідалася я, що його в Перемишлі убито. Я не розуміюся на війні, я думала, що в місті була якась війна, в котрій його убито. Я брала сей причинок в тім переконанню, що він мені належиться, хоч вже муж не жиє, тим більше, що лишилося 5 дрібних сиріток".

Дословні зізнання вдовиці, котру державна Прокураторія якби на глум всяким почуванням переслідує актом обжаловання о обман.

Трибунал по короткій нараді увільнив обжаловану від вини і кари, мотивуючи увільняючий вирок блудом по стороні обжалованої, в якім вона знаходилася, побираючи причинок за помершого мужа.

Увільнена цілком рівнодушно приняла увільняючий вирок.

Державна Прокураторія покликала до розправи як свідка Стефана Борсука, одного з тих, які в чудесний спосіб спаслися від смерти дня 15 вересня 1914.

Покликаний приїхав до розправи з італійського фронту.

Ось як він після протоколу розправи представляє подію з дня 15 вересня: "Мене з иншими людьми забрали жандарми дня 14 вересня з хати. Для чого мене взяли і де мали нас повести, я, ані ніхто з моїх товаришів не знав. Я питав по дорозі жандарма, де мене має приказ повести, але жандарм сказав, що не знає, має приказ від команданта припровадити мене на постерунок. Я цілу дорогу роздумував, за що мене беруть жандарми, бо я в нічім не почувався до вини. На постерунку застав я багато арештованих людей. Люди ті були з поблизьких сіл, між иншими був також Петро Коваль, котрий сказав мені, що його беруть до війська. Опісля пігнали нас жандарми на залізницю до Кросчєнка і ми залізницею відїхали рано 15 вересня в напрямі Перемишля. На станції в Бакончицях під Перемишлем казали нам висісти і тут доперва довідалися ми, що ми є "москвофілами" і за то нас арештовано.

Коли нас ведено в Перемишлі якоюсь вулицею – зачало збиратися коло нас більше людей, котрі на нас кидали каміннями, кричали, називали нас зрадниками, опльовували нас і били по лиці. Я сам від якогось Жида дістав 2 рази по лиці. Ніхто з жандармів нас не боронив. Так поступаючи, натрафили ми на стоячих в купі жовнірів. Хтось з товпи запитав жандарма Ланґзама, що то за люде. Я чув, як він сказав якесь слово по німецьки, однак я того слова не розумів. На питання, де нас ведуть, зробив Ланґзам такий рух рукою – що я зрозумів, що нас будуть вішати. Я дуже того перелякався. За малу хвилину кинулися на нас жовніри з витягненими шаблями і зачали рубанину. Я бачив, як бризкала кров, як люде один за другим падали, я бачив якусь панянку, про котру мені люде казали, що то донька єґомосця з Войткової, як клякнула, зложила руки так як до молитви, а в цій хвилині якийсь жовнір рубнув її шаблюкою по голові, бризнула кров і вона впала мертва. Ми всі зачали втікати в якусь уличку. За нами зачали стріляти і я дістав стріл в руку і впав, а коли дальше инших рубали, причім був страшний зойк і крик, я підсунувся під якогось забитого і так перележав. Опісля забрано мене до шпиталя і я тепер служу при війську і є в полевій кухні на італійськім фронті. За що нас арештовано і за що убито моїх товаришів, я не знаю. Рішучо стверджую, що між нами був Петро Коваль з Стебника, я його лично знав".

* * *

Українська громада в Перемишлі бажала вшанувати память мучеників здвигненням величавого памятника на місці вічного спочинку помордованих. Помордованих яко "зрадників" похоронено в якімсь рові на цвинтарі. Тлінні останки мали бути ексґумовані і перенесені на найкраще місце цвинтаря, на що прибічна Рада тодішного правительственного комісаря Ляшковского дала дозвіл, а навіть жертвувала значнійшу грошеву квоту на кошти памятника. Українська суспільність зложила в короткім часі кільканайцять тисяч корон і комітет мав приступити до здвигнення прекрасного памятника, проєкту арт. малярки п. Олени Кульчицької, однак листопадові випадки 1918 р. стали на перепоні виконанню тої гарно обдуманої гадки. Зложений на ту ціль фонд передано секції самаританської помочі Українського Горожанського Комітету в Перемишлі для полонених в Пикуличах в ціли ратовання живих трупів від смерти.

Кров невинно помордованих, яку ще нині можна бачити на одній з камениць при вул. Сємірацкого, кличе о пімсту до неба. Австрія разом з Мадярщиною, мимо того, що на короткий час перед покінченням війни на своїх емблємах виписала: "Indivisib liter ac inseperab liter" скандально провалилася. І те саме жде кождого, що по звірськи знущається над українським народом на українській землі.

На підставі актів і документів я з можливою докладністю представив цю страшну одиноку в своїм роді подію, щоби дати хоч слабий начерк тих мук, які переходив наш нарід в часі світової війни, а котрий може і не сподівався, які ще муки і терпіння ждуть його в будуччині і що в морі сліз і крови буде куватися його краща доля.

  • Український вістник. - 1921.- 14, 15 вересня.

Loading...

 
 

Цікаве