WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Пам’яті 46 мучеників. В 7-літню річницю їх смерті - Реферат

Пам’яті 46 мучеників. В 7-літню річницю їх смерті - Реферат

Реферат на тему:

Пам'яті 46 мучеників. В 7-літню річницю їх смерті

Якраз минає сім літ, коли то в княжім Перемиськім городі скоїлась подія, на спомин котрої стинається кров в жилах – подія, яку літописець мартирольоґії українського народа серед крівавих сліз запише як одну з найстрашнійших траґедій світової війни, а яка в ХХ століттю, століттю культури і поступу не має собі рівної.

Реєструючи з цілою докладністю факти, які від часу вибуху світової війни мали місце в Перемишлі і в околиці, котрих був я будьто наочним свідком, будьто довідався про них від віродостойних осіб, бажаю одним з тих сумних споминів поділитися з ширшим кругом нашого громадянства.

Та подія свідчить наглядно про те, яке було положення українського народа в австро-угорській державі в часі вибуху світової війни і якої опіки дізнавав зі сторони тодішної влади сей народ, котрого сини якраз клали голови в обороні тої держави.

Світова війна, котра розторощила стільки безцінних дібр, кинула свій меч на судейську вагу і спричинила перевагу брутальної сили над правом.

Воєнне пересунення компетенції – і знищення всяких основ справили, що мілітаризм, котрий накинув людности своє пятно, ароґував собі тоґу Теміди, котрої не умів носити і в котрої складках повертався нездарно, пристосовуючи методи насильства до річей, котрі є противні поняттю насильства. Кодифікатором права остався меч, ще вохкий від перелитої крови.

В памятниках роду людства пострахом і мірилом глибокого упадку моральности все жити і страшити буде та юстіція панів авдіторів з часів світової війни, котрі похід армії значили лісом шибениць, лотрівських юстифікацій, а цей заник права відчув болючо український народ, через історичний розвій витручений з нормальної дороги, не маючий меча ні кріса до розпорядимости, а призначений шукати охорони своєї вільности життя і майна в тінях Теміди.

З касарень, з військових будинків виходили розпорядки ґенералів, вироки авдіторів в роді таких звірів в людськім тілі, як добре відомий українському народови д-р Станіслав Заґурскі, суперечні з законом, вироки, які на віки будуть ганьбою культури.

І не для викликання якогось ефекту пишу я ті слова, але подія з дня 15 вересня 1914 р. потвердить слушність моїх слів.

На 46 людей, підозрілих о мниме москвофільство, арештованих і експортованих жандармами, напали мадярські жовніри і на протязі пів години вирубали всіх до ноги – крім двох селян, які майже чудом спаслися від смерти.

Було то в часі відвороту австрійської армії з під Городка, коли Москалі вже заняли Львів.

Цілий Перемишль був переповнений військами всяких родів зброї. Льківською вулицею маширували приспішеним кроком жовніри, сотки возів з трену, гармати, ранені на возах, – все те представляло хаос, котрого я не годен описати. Як скажені гнали автомобілі з вищими офіцерами, ґенералами, а на лицях їх малювався переляк і ми всі догадувалися, що там сталося щось недоброго.

Жиди позамикали склепи, бо Мадяре як скажені уганяли голодні і грабували, де попало.

Як я пізнійше довідався, Москалям не снилося навіть гонити за розбитою австрійською армією, вони змучені спочивали коло Городка, хоч – як сказав мені пізнійше один з вищих австрійських офіцерів – могли вони тоді без стрілу взяти славну перемиську твердиню.

Власне з цього дня вийшов я з хати коло години 5-ої і на вулиці Словацкого побачив маґістратський віз, повний порубаних людей. Переляканий запитав я візника, що се має означати, а він мені сказав, що на вулиці Сємірацкого зарубали Мадяри кількадесять „хлопів". Я скорим кроком поспішив на вул. Сємірацкого і моїм очам представився страшний вид кільканацяти трупів змасакрованих з відрубаними руками, ногами, розбитими черепами, що лежали на вулиці. В хвилі, коли я прийшов, ладовано трупи на другий віз. Ціла вулиця полита кровю, сусідні камениці обризкані рівнож кровю і кусниками мозку, а довкола місця катастрофи бачив я всяку міську голоту, котра з вдоволенням робила ріжні уваги на тему убийства „зрадників".

Пригноблений тим страшним видом, подибав я в товпі лично мені знаного майора авдітора Др. Щурана (Чеха), котрий онімілий з перестраху під адресою Мадярів слів проклони. Я разом з ним опустив це місце, на котрім Мадяре показали своє геройство над 46 безборонними людьми.

Др. Щуран сказав мені, що десь від когось чув, що Мадяре тому замордували тих хлопів, бо в ескортованих пізнали тих, що на них стріляли і двох чи трьох жовнірів убили. Розуміється, була це байка, котру і в своїй реляції до Прокураторії державної повторив Комісаріят поліції, бо в тих сторонах з яких походили убиті, не було жадного війська і не було жадних боїв.

Виїхавши на другий день по випадку до Відня, розказав я ту подію Д-ру Костеви Левицькому, а він передав її до відома президентови міністрів Штіркови, котрий сказав: „nicht mglich" („не можливо") і нічого в цій справі не зарадив.

Зараз по доконанім морді зробив Комісаріят поліції донесення до Державної Прокураторії в Перемишлі, а Команда кріпости долучила спис назвиск помордованих, затитулований: „Ausweiss ber verdcht ge Russophile, welche im Falle der Annherung des Feindes, de sterr.- ungarische Armee zu verraten im Stande sind" ("Документ про підозру проти русофілів які у випадку наближення ворога зрадять австро-угорську армію" *).

*) Виказ цей обіймає слідуючі назвиска: 1) Андрій Павловський, 2) Петро Пилип, 3) Михайло Бохонок з Нанової, 4) Василь Ліпинський з Рудавки, 5) Петро Коваль, 6) Іван Панцьо, 7) Федько Лисейко, 8) Михайло Чубара з Стебника, 9) Прокіп Шимоняк, 10) Андрій Плювак з Юречкової, 11) Стефан Микита з Штайнфельс, 12) Андрій Мащак із Смільниці, 13) Никола Жолдак з Мілотович, 14) Ілько Артим, 15) Стефан Кузьмінський, 16) Андрій Маркевич, 17) Стефан Борсук, 18) Григорій Мельничук, 19) Дмитро Васевич, 20) Іван Галущак, 21) Андрій Тимінський, 22) Атанас Гбур, 23) Андрій Процик, 24) Дмитро Кузьмінський, 25) Станислав Артим, 26) Никола Кузьмінський, 27) Никола Сивий, 28) Михайло Сокальський, 29) Іван Маркевич з Гронзьової, 30) Василь Божило, 31) Іван Махник, 32) Федько Лиско, 33) Гринько Бодак, 34) Катерина Бандрівська, 35) Никола Мусит, 36) Станислав Пологонський, 37) Марія Мохнацька, донька пароха з Войткової, 38) Федько Судор, 39) Федько Божило, 40) Федько Сливак, 41) Михайло Дроздовський, 42) Іван Судор, 43) Никола Божило, 44) Андрій Божило, 45) Атанас Мартинишин з Новосілець.

Державна Прокураторія в Перемишлі застановила без жадних дальших доходжень цілу справу з огляду, "що справці того морду є незнані".

Аж в три роки пізнійше, на інтерпеляцію посла д-ра Загайкевича зарядив військовий Суд доходження в цій справі, а дотичні акти мали заголовок: "Erhebungen ber Anfrage des Abgeordneten Dr Zahajkiewycz und Genossen, betreffende Niedermetzelung von 46 Ukrainern in Przemyśl" ("Порушення питання депутатом Др Загайкевичем і товаришами щодо замордування 46 українців у Перемишлі").

Доходження в тій справі не увінчалися жадним успіхом і не довели до жадного висліду. А що мене в своїй інтерпеляції д-р Загайкевич покликав на свідка, проте слухано і мене в цій справі. В тих доходженнях вказав я на ґенерала Кусманека яко співвинного в справі того злочину і подиктував до протоколу мої зізнання, котрі закінчив отсими словами: „Zur Entrstung aller ehrlichen Leute, wurden die Tter dieses schauderhaften Mordes nicht verhaftet, obwohl derenVerhaftung sehr leicht mglich war, weil magyarische Soldaten mit Blut befleckten Sbeln durch die Strassen schwrmten und sich vor Passanten gepralit haben, dass die viele Verrter ermordeten. – Der damalige Festungskommandant general Kusmanek hat nichts angeordnet um die Mrder sofort zu verhaften, – General Kusmanek als ihm der Mrd durch Polizeidirektor Benoit gemeldet wurde, hat die Angelegenheit kurz und bindig erledigt: Geschieht den Verrtern Recht!" ("До відчаю всіх чесних людей, виконавці позорного вбивства не були заарештовані, хоч дуже легко вони могли бути притягнуті до відповідальності, тому що мадярські солдати йшли по вулиці з шаблями залитими кров'ю, якими рубали людей і їх бачили перехожі. Колишній командант фортеці генерал Кусманек не дав розпорядження про арешт вбивць. Генерал Кусманек був повідомлений про вбивство директором поліції Бенойтом, але справу швидко закрили: зрадникам по заслугах!"). Коли вже згадую про ґенерала Кусманека, того славного перемиського героя, котрий так геніально полагодив справу цього страшного злочину, мушу згадати про цього пана кількома словами. Цей пан ґенерал крайне ворожо відносився до Українців; власноручно затвердив кільканайцять присудів смерти (між котрими то рострілами перше місце займає справа Гриця Галуна з Дусовець, батька 7 дітей, розстріляного на підставі нествердженого, ложного жидівського доносу). – З його поручення арештовано бп. о. Архідіякона Мирона Подолинського і держано безпідставно 48 годин в тюрмі, з його приказу мав бп. еп. Константин Чехович опустити Перемишль, він то в однім із своїх рапортів до Відня писав: "Wenn nur ein Ruthene in Przemyśl bleibt, so brge ich fr die Festung nicht" ("Якщо хоча б один рутенець залишиться в Перемишлі, то я не поручуся за цю фортецю"). От як небезпечні були для Австрії Українці!

Loading...

 
 

Цікаве