WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Західноукраїнське село: етапи та методи колективізації 1944-1952 рр. - Реферат

Західноукраїнське село: етапи та методи колективізації 1944-1952 рр. - Реферат

Під гаслом боротьби проти куркулів розпочалося масове відчуження селянина від власності та перетворення його в наймита. Термін "куркуль" політизувався, тому розкуркулюванню підлягали селяни будь-якої категорії як носії приватновласницької ідеології.

Саме з 1947 року поряд з позаекономічним примусом посилився податковий прес як головний засіб знищення селянина – самостійного господаря. 3 червня 1947 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову "Про порядок заготівлі сільськогосподарської продукції в куркульських господарствах Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Ровенської, Волинської і Чернівецької областей". Постанова збільшувала на 50 відсотків норми поставок сільськогосподарської продукції, а термін її здачі скорочувався на 1-3 місяці21.

Місцеві органи влади проводили перереєстрацію так званих куркульських господарств. До куркульських зараховувалися господарства, які під час німецької окупації використовували постійних або сезонних найманих робітників, працю замiсть погашення річних позичок та сільськогосподарську техніку, мали прибутки від млина, маслобійки тощо, здавали в оренду землю22.

Насправді самочинно визначали куркулів працівники НКВС, голови сільських рад, секретарі партійних осередків, сільські активісти. Тут певною мірою виявлялося свавілля партійно-радянського апарату та абсолютна незахищеність селянина. За офіційними даними, 1 серпня 1947 р. у західних областях України нараховувалося 16374 так званих куркульських господарства, зокрема у Волинській області – 3941, Дрогобицькій – 1419, Львівській - 2126, Рівненській - 2235, Станіславській – 1645, Тернопільській – 2209, Чернівецькій - 877, Закарпатській – 192023.

Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 23 серпня 1947 р. "Про оподаткування сільських господарств західних областей УРСР" на господарства з прибутком 10 тис. крб. у рік встановлювалися надбавки до податку у розмірі 50 відсотків, з прибутком до 15 тис. – 75 відсотків, більше 15 тис. – 100 відсотків24.

У 1947 р. норма зернопоставок з одноосібника зросла на 25 відсотків, картоплі – на 100, молока – на 70, м'яса, шерсті – на 300. За несплату податку все майно селянина, за винятком житлового будинку, одягу та предметів побуту, конфісковували. Деякі селяни, щоб уникнути сплати великих податків, які накладалися на їх господарство, вступали у колгоспи. Так, заможний власник села Біляшів Ковельського району Волинської області Т. Антонюк довідавшись, що має сплатити дві тисячі крб. податку, подав заяву до колгоспу25.

Економічний тиск держави на селянські господарства щороку посилювався. 1949 р. у Волинській області одноосібні господарства величиною до 2-х га землі зобов'язані були здати з кожного гектара 273 кг зерна, величиною 2-5 га – 377 кг зерна, 5-7 га – 468 кг, більше 7 – 559 кг. Норми поставок могли змінюватися місцевими органами влади у бік підвищення до 50 відсотків26. Унаслідок такої економічної політики більшість індивідуальних господарств зубожіли.

У кожному районі формувалися групи партійно-радянського активу та органів МВС і МДБ, які роз'їжджали по селах для примусового створення колгоспів. У с. Самушин Заставнівського району Чернівецької області лейтенант МДБ Ведерніков залякував селян: "Якщо завтра не подаш заяви до колгоспу, то я тебе заарештую"27. У с. Іспась Вижницького району уповноважений райкому партії погрожував селянам депортацією до Сибіру28. Унаслідок шантажу було колективізоване с. Топорівка Заставнівського району Чернівецької області. Улiтку 1947 р. було заарештовано 80 селян. Перед ними поставили вимогу: тюрма або колгосп. Залякані селяни, всупереч своїй волі, подали заяви до колгоспу. Таким методом колективізували понад 3 тис. господарств у Топорівці29.

У багатьох селах інспіровані ініціативні групи самостійно оголошували про створення колгоспів. Владні структури вимагали від селян подати заяви про вступ до колгоспу. Якщо селяни протестували, то представники влади одразу ж приймали рішення висилати їх у Сибір: "Залізничну станцію. Начальника. Негайно приготуйте кілька вагонів для відправки в Сибір куркулів, підкуркульників та бандопосібників із сім'ями. Відправку розпочнемо сьогодні увечері". Рятуючи свою долю, налякані селяни подавали заяви про вступ до колгоспу30.

Масові безчинства чинила група партійно-радянського активу на чолі із завідувачем парткабінету райвиконкому Будком, організовуючи влітку 1948 р. колгоспи у Колківському районі Волинської області. Активісти діяли випробуваним більшовицьким методом. Над селянами, які відмовлялися вступати до колгоспу, проводили екзекуції, зокрема піднімали до стелі, а потім кидали на підлогу або підставлену лаву, закладали на голови відра, б'ючи зверху палицею та інше31.

У с. Кукуріки Головнянського району цієї ж області заснуванням колгоспу займалася група радянсько-партійного активу у складі 19 чоловік на чолі із секретарем райкому партії. Вона жорстоко карала селян, поки не переконала їх у перевагах колгоспного ладу32.

Колгоспи створювалися здебільшого насильно уповноваженими органами влади, які приїжджали з району і оголошували про виникнення колгоспу та вимагали від селян заяв про вступ до нього, а також передання землі і худоби колгоспу.У багатьох випадках селяни ставали колгоспниками, навіть не пiдозрюючи цього. Так у с. Дядьківці Рівненської області заяву про вступ до колгоспу Є.Марафічука підготували місцеві активісти, стверджуючи, що це зробила його донька. Селянин скаржився, вимагав повернути відібрану у нього озимину. Відповідь голови райвиконкому була однозначною – "відмовити"33.

Подекуди створювалися фіктивні колгоспи. У селах Майдан та Зелений Дуб Мизоцького району Рівненської області земля, коні, реманент не були усуспільнені. Кожен селянин самостійно сіяв і збирав урожай на своїй ділянці. Встановлений план хлібоздачі місцеві органи влади розподіляли серед селян. Подібна ситуація склалася і в с. Княже Золочівського району Львівської області34. У с. Луч Лисятинський Стрийського району Дрогобицької області 1949 р. було створено колгосп, до якого вступило 28 господарств (із 110). Районні організації включили його до списку сіл суцільної колективізації і встановили здачі насіння на кожне господарство, однак багато селян відмовлялося здавати насіння, оскільки не вважали себе колгоспниками35.

Представники влади разом з енкаведистами використовували різні методи розправи над селянами, щоб переконати їх у перевагах колективного господарювання. У деяких селах людей кидали у крижану воду, вимагаючи підписання заяви про вступ до колгоспу36. Господарів били, замикали у підвалах, льохах, морили голодом, щоб примусити їх вступити до колгоспу37.

У гострому протиборстві проходила колективізація с. Ямниця Станіславської області, де мешкали селяни з високою національною свідомістю. У міжвоєнний період тут діяли осередок оунівського підпілля, українські товариства "Сільський господар", "Просвіта", "Січ" та "Сокіл". У 1935 р. у селі вибухнуло повстання, і селяни утримували владу упродовж місяця38. У роки радянської влади вони чинили впертий опір і колективізації. Відтак зі Станіслава у Ямницю було скеровано 60 чоловік партійно-господарського активу та 8 енкаведистів. Влада заарештувала 14 учасників оунівського підпілля, виселила 39 сімей і тільки після цього 4 грудня 1949 р. був організований колгосп із 470 селянських господарств39.

У с. Надітичі Миколаївського району Дрогобицької області селяни неодноразово ховалися від представників влади, унеможливлювали створення колгоспу. Тому партійно-радянський актив приїхав у село з уже готовим списком колгоспників. Земля, реманент насильно передавалися до колгоспу40. У колгоспі "Новий шлях" Судово-Вишнянського району Дрогобицької області за списком нараховувалося 140 господарств, але жодної заяви від селян до правління колгоспу не надходило41.

Особливо підступні провокації щодо непокірних селян здійснювали спецгрупи МДБ, які жили по кілька місяців у лісах, видаючи себе за підрозділи УПА. Склад таких спецгруп не відрізнявся від вояків УПА та учасників оунівського підпілля. Вони приходили на хутори чи села, провокуючи селян на встановлення зв'язків з місцевими відділами повстанців. Якщо селяни вчасно не виявляли провокацію, то справа закінчувалася їх арештом, допитом та конфіскацією майна Такі випадки траплялися, наприклад, у с. Свидник Турківського району Дрогобицької обдасті42, у с. Грицьки Дубровицького району Рівненської області43 , у с. Підвисоцьке цього ж району44 , на хуторі Загребля Здолбунівського району Рівенської області45.

Радянські карально-репресивнi загони знищували хутори, мешканці яких найбільш затято виступали проти колективізації та допомагали повстанцям. Так, у 1946 р. війська МВС проводили акцію щодо зселення у десяти районах Волинської області 326 хуторів, у яких проживало 2175 чоловік. Лiквiдацiя хуторів особливо активізувалася на завершальному етапі колективізації. Улітку 1950 р. радянська влада приступила до знесеня 70 тис. хуторів47.

Протягом 1950-1952 рр. було виселено 91226 власників хутірських господарств, з яких 69245 відправлено у західні області, 21581 – у південні регіони України48, а деяких депортовано у Сибір. Руйнування хуторiв продовжилося з новою силою пiсля 4 липня 1952 р., коли з'явилася чергова постанова ЦК КП(б)У і Ради Міністрів УРСР "Про виселення господарств з хуторів у західних, Ізмаїльській, Чернівецькій і Закарпатській областях УРСР", яка зобов'язувала місцеві органи влади до 1 жовтня 1952 р. знести ще 51350 дворів49.

Loading...

 
 

Цікаве