WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

У цьому контексті заслуговує на увагу думка А.Кентія про причини збройних дій ОУН-УПА проти поляків, до яких він відносить насамперед військово-політичні обставини: спрямовану переважно проти Берліна і Москви „двофронтову" боротьбу ОУН-УПА, появу у стратегії українського визвольного руху навесні 1943 р. „третього" фронту – проти польської меншини на теренах Волині – Полісся, а згодом у Галичині; намагання розв'язати польське питання таким способом, щоб не дозволити німцям і більшовикам використати „польський фактор" проти українського визвольного руху; прагнення УПА зберегти своє запілля як базу визвольного руху та витіснити з контрольованої території всі ворожі чинники: німецьку адміністрацію, червоних партизанів, поляківlxxviii.

Вітчизняні дослідники загалом погоджуються з тим, що в основі українсько-польського антагонізму воєнного часу знаходився територіальний чинникlxxix. Саме справа території, впевнений Л.Зашкільняк, стала тим наріжним каменем, на якому українсько-польські стосунки зазнали вирішальної поразки з далекосяжними наслідками для обох сторінlxxx. Ю.Сливка переконаний, що головною причиною міжнаціонального українсько-польського конфлікту періоду Другої світової війни була, безумовно, проблема східних кордонів Польщі, а отже доля Східної Галичини та Західної Україниlxxxi. На думку І. Ільюшина, однією з головних причин конфлікту стала впевненість поляків, які високо цінували власний, дійсно значний економічний і культурний внесок у розвиток західноукраїнських земель і сподівалися на його міжнародне визнання, у поверненні цих земель Польщі після переможної війни "західних альянтів"lxxxii. Г. Стародубець у зв'язку з цим констатує: „ Поляки не приховували своїх намірів зберегти землі Західної України в складі Польської держави. Польське населення цих теренів вважало їх частиною Речі Посполитої... Для українців, які проживали на території Західної України, вона була Україною. Відповідно влада тут мусила бути українською. Будь-яка інша – німецька, радянська чи польська – однаковою мірою вважалась окупаційною. Тому боротьба проти неї велась під прапором національного визволення"lxxxiii.

До важливих факторів породження і стимулювання українсько-польського протистояння сучасними вітчизняними істориками віднесені ще такі: антиукраїнська денаціоналізаційна політика польської влади на українських етнічних землях; кривди, заподіяні українцям у 20-30-х рр. Польською державою та відповідне негативне ставлення українців до поляків; взаємна ненависть як загальна риса в українсько-польських відносинах на всіх територіях зі змішаним населенням напередодні вирішальних для обох народів подій; різне суб'єктно-об'єктне сприйняття українців і поляків міжнародними чинниками внаслідок належності західних українців до Польської держави при відсутності Української; протилежні орієнтації визвольних рухів двох націй на зовнішні чинники під час боротьби за визволення своїх країн; прагнення лідерів українського підпілля бачити Західну Україну моноетнічним краєм, нейтралізувати можливого потенційного претендента на встановлення своєї влади у регіонах спільного проживання українців і поляків ще до обговорення питань територіальної належності спірних земель на передбачуваній післявоєнній міжнародній конференції; негативні стереотипи щодо українців та поляків, зокрема ставлення поляків до українців як до меншовартісної нації, що формувалися століттями і міцно утвердилися у свідомості значної частини двох народівlxxxiv. У цьому контексті не викликає заперечень важливий висновок Ю.Сливки про зумовленість великих масштабів і жахливих наслідків міжнаціонального конфлікту психологічною підготовленістю українського та польського загалу до участі в ньому, а також про те, що у період Другої світової війни українці та поляки виявилися заручниками вкрай складних міжнаціональних взаємин, які формувалися протягом століть і були успадковані поколіннями ХХ ст.lxxxv

Окремими дослідниками при аналізі причин виникнення українсько-польського протистояння підкреслювалася негативна роль у ньому інтегрального націоналізму обох сторін – української та польської (І. Ільюшин, Я.Пеленський, І.Цепенда)lxxxvi, висловлювалася думка про агресивне ставлення до польської національної меншини з боку носіїв ідеології українського інтегрального націоналізму (І.Патриляк)lxxxvii і вороже, зумовлене ідеологією ОУН, відношення українського самостійницького руху до поляків (Г.Стародубець)lxxxviii. Стосовно цього слід зазначити, що прийнята ОУН(б) ідеологія інтегрального націоналізму розглядається як причина екстермінації (винищення) польського населення на західноукраїнських землях і більшістю сучасних польських дослідників. Це підтверджується також матеріалами міжнародного семінару українських і польських істориків, виступами окремих польських науковців, зокрема В. Філяраlxxxix.

З протилежного боку виступив С.Заброварний, заявивши, що "сама ідеологія (націоналізм,тоталітаризм) ще сама в собі не може бути безпосередньою причиною конфлікту", підтвердивши складність цього аспекту проблеми, контроверсійність поглядів на неї у сучасній вітчизняній історіографіїxc.

Аналіз численних вітчизняних історіографічних джерел переконує, що у питанні про причини і джерела волинських подій сучасні українські історики не погоджуються з їх розглядом виключно у вузьких історичних рамках 1943–1944 рр., вважають некоректним і ненауковим вилучення цього епізоду українсько-польського протистояння із загального контексту подій Другої світової війни і складних відносин між нашими народами протягом тривалого історичного часу, особливо XX століттяxci. Ю.Сливка цілком справедливо критикує такий підхід за його неспроможність з'ясувати витоки того чи іншого конфлікту, визначити справжні причини виникнення та мотиви й цілі його організаторів та учасниківxcii. А на думку В. Трофимовича, у такому випадку зникне зміст і сенс українського національного руху, і він виявиться вилученим із контексту складних взаємин між українцями, поляками, німцями і більшовиками у цей періодxciii. Слушною і обґрунтованою є точка зору А. Кентія, переконаного у тому, що правильно зрозуміти характер українсько-польського протиборства у 1941-1945 рр. на українських етнографічних землях можливо лише при наявності чіткого усвідомлення того, що згадане явище головним чином породжено Другою світовою війною, причинами, які її викликали, планами воюючих сторінxciv.

Тому в сучасній науковій історіографії поширюється і стає, на наш погляд, домінуючим підхід до розгляду трагічних подій на Волині 1943-1944 рр. як складової частини загального міжнаціонального українсько-польського конфлікту, що стався за часів Другої світової війни на території спільного проживання українців і поляків (Волинь, Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, Надсяння та Лемківщина), і який з наукової точки зору доречно розглядати у комплексі з подібними за багатьма показниками подіями у вищезазначених регіонах і у контексті всієї попередньої історії українсько-польських відносинxcv. Як зауважує заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, професор В.Гошовська, джерела польсько-українського конфлікту під час Другої світової війни коріняться у нашому спільному минулому. Вони є наслідком давніх обопільних упереджень, взаємних кривд та непорозумінь, і при аналізі причин їх виникнення слід враховувати загальний деморалізуючий вплив найжорстокішої в історії людства Другої світової війни, викликані нею відхід від норм моралі, гуманізму, християнської етики, соціальної поведінки великої кількості людей, а також безкомпромісність позицій польського уряду та керівництва ОУН у територіальному питанні, що було історичною реальністю і зумовило у сукупності з вищесказаним кривавий та злочинний характер конфліктуxcvi. Отже, зазначає В. Трофимович, відповідальність за цю трагедію історично є більш широкою і її не можна покладати, наприклад, виключно на ОУН і УПА, як неправильно виокремлювати лише так звані злочини ОУН і УПАxcvii.

Література

i Спільна заява Президентів України і Республіки Польща "До порозуміння і єднання" // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1997. – № 1997. – № 1/2. – С. 5 – 7.

ii Зашкільняк Л. Україна і Польща у ХХ столітті: між конфронтацією і союзом // Міжнародний Науковий Конгрес "Українська історична наука на порозі ХХІ століття". Чернівці, 16 – 18 травня 2000 р. Доповіді і повідомлення. – Чернівці, 2001. – Том. 1. – С. 68.

iii Ільюшин І.І. ОУН-УПА і українське питання в роки Другої світової війни (в світлі польських документів). – К., 2000. – С. 4, 5, 10.

iv Ковалевський З. Польська демократична громадськість мусить знати правду про Українську Повстанчу Армію // Україна. Наука і культура. – К., 1991. – Вип. 25. – С. 76; Литвин В. Тисяча років сусідства і взаємодії. – К., 2002. – С. 98; Сливка Ю. Українсько-польське протистояння періоду Другої світової війни: витоки та наслідки. – Львів, 2003. – С. 5.

v Сливка Ю. Назв. праця. – С. 28.

vi Див.: Здіорук С.І., Гриневич Л.В., Здіорук О.І. Покажчик публікацій про діяльність ОУН та УПА (1945 – 1998 рр.). – К., 1999; Лисенко О.Є., Марущенко О.В. Організація Українських Націоналістів та Українська Повстанська Армія: Бібліографічний покажчик публікацій 1998 – 2002 років. – К., 2002; їх же. Українсько-польські стосунки періоду Другої світової війни у вітчизняній історіографії: Бібліографічний покажчик. – Київ – Івано-Франківськ, 2003.

Loading...

 
 

Цікаве