WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

"Один з найвизначніших представників української історіографії в діаспорі"lvii І. Лисяк-Рудницький у статті "Польсько-українські стосунки: тягар історії", вперше опублікованій в Україні у 1994 р. у його збірнику "Історичні есе"lviii, робить висновки про визначальний вплив спадщини ранньоновітньої і новітньої доби, від ХVІ до ХІХ ст., на форму польсько-українських взаємовідносин також і у ХХ ст., про відсутність у минулому задовільних, міцних підвалин у польсько-українських політичних взаєминах, про катастрофічні наслідки польсько-українських конфліктів для історичних долей обох народів, а також про те, що польсько-український конфлікт був насправді головною причиною втрати національної самостійності і Україною і Польщею в двох різних епохах – у ХVІІ і в ХХ ст.lix

Для вивчення різних аспектів українсько-польських відносин 1940-х рр. методологічно цінними є зауваження І. Лисяка-Рудницького в іншій його публікації "Націоналізм і тоталітаризм (Відповідь М. Прокопові)"lx про неприпустимість при оцінці сутності будь-якої суспільно-політичної формації обмежуватися лише її офіційними документами декларативного характеру, які не дають повної картини дійсності; про обов'язкове врахування таких визначальних факторів як тип політичної культури, духовний клімат даної формації, її організаційна структура, методи і практика діяльності; про необхідність критичного ставлення до праць еміграційних мемуаристів і публіцистів, в яких "часто знаходимо більше патріотичної мітотворчості та партійної апологетики, ніж об'єктивної, неприкрашеної історичної правди", а також критичної перевірки історичного досвіду, яку І. Лисяк-Рудницький характеризує як "конечну передумову прогресу політичної думки та росту національної самосвідомости"lxi.

А. Павлишин, міркуючи над генезою польсько-українських конфліктів у ХХ ст. і аналізуючи період 1943 – 1947 рр., його характерною особливістю слушно вважає відсутність легальних національних центрів влади, здатних повною мірою контролювати терен конфліктуlxii. Привертають увагу думки А. Павлишина про необхідність врахування поза контекстом історичних подій і психологічної складової конфліктних ситуацій в українсько-польських відносинах, які слід завжди враховувати, "розгрібаючи гори фальшувань, напівправд і маніпуляцій"lxiii. З цього приводу А. Павлишин зазначає: "Через вищий рівень освіченості, наявність широкого кола кадрів адміністраторів та військовиків поляки були значно краще організовані, а отже, діяли цілеспрямовано, у рамках певних механізмів. Українці при всіх конфліктах втрачали насамперед нечисленну еліту, що одразу відгукувалося розростанням сектора хаосу"lxiv.

Оцінюючи статті Я. Дашкевича, І. Лисяка-Рудницького, А. Павлишина, слід відзначити, що вони, поза сумнівом, є вагомими історіографічними джерелами, без яких неможливі поглиблені дослідження історії та історіографії українсько-польських відносин.

Досліджуючи вказану проблему, слід зазначити, що трагічні події 1943-1944 рр. на Волині – українська спроба примусового виселення польського населення та пов'язані з цим винищувальні акції проти ньогоlxv – це справді драматичний і вкрай сумний епізод в історії українсько-польських відносин середини ХХ ст. У силу цілого ряду обставин, зазначає Ю. Сливка, вони були приречені на різке загострення, у центрі якого опинилися збройні формування обох народів – УПА і АК, а жертвами –тисячі українців та поляків. Власне тому волинський конфлікт і має бути об'єктом концептуального наукового осмислення, насамперед з точки зору з'ясування справжніх причин його виникнення та трагічних наслідків для українського і польського народівlxvi.

У вітчизняній історіографії цей аспект двосторонніх відносин тривалий час з об'єктивних і суб'єктивних причин не був об'єктом комплексного наукового дослідження. У зв'язку з цим українські історики опинилися у нерівному становищі із своїми польськими колегами, які мають різноманітні і численні публікації з цієї проблеми, загалом з польською історіографією, де існують, за наведеними вище оцінками І. Цепенди, декілька історичних шкілlxvii, що зумовлює, на думку Ю. Сливки, переважно оборонний характер виступів і праць вітчизняних науковцівlxviii.

Аналіз історіографічної ситуації свідчить, що українські автори більше не уникають цієї складної теми, яка замовчувалася у радянські і навіть у пострадянські часиlxix. Незважаючи на появу останнім часом в Україні і Польщі ґрунтовних розвідок про волинські події 1943-1944 рр., з певністю можна констатувати, зазначає І. Ільюшин, що ця проблема ще не вивчена повністю і чимало її аспектів потребують подальших дослідженьlxx. У цьому контексті найважливішими завданнями українських істориків, як і польських, їх моральним обов'язком залишається, за словами академіка НАН України В. Литвина, надання суспільству об'єктивної, науково вивіреної інформації щодо "волинської проблеми", розстановка правильних акцентівlxxi.

Зрозуміло, що у центрі дискусій вітчизняних науковців знаходиться питання про причини, передумови і джерела українсько-польського конфлікту в цілому і трагічних волинських подій зокрема.

Слід зазначити, що погляди української та польської сторін у цьому плані суттєво розрізняються. За словами директора Бюро національної безпеки Республіки Польща М.Сівеца, поляки розглядають ці події як проведену у 1943 – 1944 рр. на землях Західної України (Волинь, Східна Галичина) організовану збройну акцію ОУН-УПА, що була спрямована проти її польських мешканців і поглинула десятки тисяч невинних людей. Вони зазначають, що ці події мали характер планової акції викорінення "польського елементу" на тих землях із застосуванням систематичної екстермінації польського населенняlxxii. Значна частина польської громадськості впевнена у тому, що причиною виникнення конфлікту була діяльність українських націоналістів, насамперед УПА, які і здійснили "геноцид польської людності Волині в 1939 – 1947 роках". Саме за таким сценарієм, зауважує Ю.Сливка, у Польщі заздалегідь розпочалося відзначення 60-річчя трагічних подій на Волині 1943-1944 рр. та мобілізовані для цього засоби масової інформації, різні громадські організації та державні структуриlxxiii.

Частина українських авторів вважає, що волинська трагедія була викликана масовими вбивствами українців (насамперед політично впливових) польськими боївками на Холмщині, що українсько-польський антагонізм у 1941-1944 рр. був зумовлений польським шовінізмом, заявами польського підпілля про створення після війни "сильної Польщі в побільшених кордонах" (Л.Шанковський), що конфлікт спричинили не українці, а польська сторона, зокрема польська влада, яка хотіла будувати на українських землях Польщу (В.Кук)lxxiv.

Важливо зауважити, що чимало дослідників в Україні, торкаючись проблем українсько-польського протистояння, бажають уникати однобічності, спекуляцій, прагнуть зрозуміти весь комплекс причин, що викликали волинську трагедію, - територіальних, політичних, етнічних, соціальних, мілітарних, враховуючи дії таких структур як УПА і АКlxxv. За оцінками Я. Грицака, у подіях на Волині навесні – влітку 1943 р. простежується вплив кількох факторів: "макровійни" між нацистською та радянською державно-військовими надпотугами, "мікровійни" між польським, українським і радянським підпіллям, малої громадянської війни між різними групами в українському підпіллі (протистояння між бандерівцями, бульбівцями і мельниківцями чи конкуренція за владу у новопосталій УПА між галицькою та волинською групами), селянської війни за землю, елементарного бандитського шумовіння, а також винищення нацистами волинських євреїв, яке, не маючи значного впливу на волинську різню 1943 р., призвело до страшного знецінення людського життя у свідомості багатьох волинянlxxvi.

На думку Л. Зашкільняка, збройні конфлікти між двома народами у 1942-1944 рр. на теренах Волині і Галичини, гасла ОУН(б) щодо „очищення" терену від неукраїнського населення були зумовлені невдачею у досягненні порозуміння між поляками і українцями, втручанням німецьких та радянських чинників, екстремальними умовами війни і міжнаціональної конфронтації, деморалізацією суспільства, прагненням української сторони послабити у себе в тилу „польський чинник" і не допустити повторення програшної для українців ситуації 1918-1919 рр.lxxvii

Loading...

 
 

Цікаве