WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

Осмислення сучасного стану дослідження проблеми спонукало іншого вітчизняного дослідника І. Ільюшина до висновків про існування в польській історіографії двох груп, течій істориків – "ревізіоністів", які прагнуть до перегляду негативного образу українця, що сформувався у Польщі впродовж десятиліть, і "традиціоналістів", серед яких є чимало безпосередніх учасників подій і які відтворюють діяльність польського підпілля насамперед на території Волині й Східної Галичини, тенденційно підходять до висвітлення українсько-польського конфлікту, звинувачують у його розв'язанні лише ОУН-УПА, замовчують або применшують провину польської сторониxl.

Спроба синтезувати позиції польських істориків обох груп з найбільш дискусійних проблем українсько-польського протистояння 1943 – 1944 рр. зумовила точку зору І. Ільюшина про визнання всіма польськими науковцями "злочинними" дій формувань УПА на Волині й у Східній Галичині проти місцевого польського цивільного населення; про існування між ними різниці у поглядах, яку І. Ільюшин вбачає тільки в одному: "ревізіоністи" метою ОУН і УПА вважають лише усунення поляків з етнічних українських земель, звертають увагу на помилкову національну політику польської влади стосовно української меншини у міжвоєнний період і можливість німецьких та радянських провокаційних дій, тоді як "традиціоналісти" впевнені у проведенні українськими повстанцями "геноциду щодо польськості", викликаного характером ідеології ОУН та її співпрацею з нацистамиxli. На думку І. Ільюшина, більшість польських науковців визнає і наявність антиукраїнських акцій формувань АК, які також носили іноді відверто злочинний характер і пояснюються частиною польських істориків тим, що з точки зору людської психології вони були цілком зрозумілими у тій ситуації, як і намагання поляків спертися на підтримку німців або радянських партизанівxlii.

Подальші дослідження історіографії українсько-польських відносин у роки Другої світової війни є малопродуктивними і без врахування напрацювань наукового співробітника Центру досліджень визвольного руху у Львові Р. Грицьківа, який у своїй ґрунтовній, концептуально-аналітичній статті про польську історіографію українсько-польського конфлікту комплексно проаналізував доробок історичної науки сусідньої країни та її окремих представників, визначив основні етапи вивчення цієї проблеми, виявив й узагальнив провідні тенденції і напрями дослідження теми у Польщі упродовж останніх десятиріч. Привертають увагу висновки Р. Грицьківа про початок саме у Польщі професійного вивчення українсько-польського конфлікту; наявність у сучасній польській історіографії відповідно до політичної орієнтації істориків "ліберально-демократичного" і "націоналістичного" напрямів, що сформувалися у процесі тривалого дослідження проблеми і засвідчують діалектичність і політичну актуальність її вивчення у сучасній Польщі. Для першого напряму характерними є, за оцінками Р. Грицьківа, інтерес саме до проблеми українсько-польського протистояння, постановка насамперед наукових завдань, зокрема визначення і дослідження всіх факторів міжнаціонального конфлікту у Західній Україні, трактування антипольської діяльності УПА як спроби вигнання поляків із західноукраїнських земель. Представники другого напрямку, на думку цього дослідника, зосереджують свою увагу на проблемі антипольського терору УПА, зображують її діяльність як злочин проти цивільного польського населення, підкріплюючи свої заяви програмою ОУН(б), де нібито йшлося про винищення всіх поляків Західної Україниxliii.

Аналіз стану дослідження основних проблем українсько-польського збройного протистояння 40-х рр. ХХ ст. в польській історіографії Р. Грицьків підсумовує, відзначаючи національно заангажований підхід польських науковців і трактування конфлікту як епізоду суто польської історії, зосередженість уваги на антипольському терорі УПА та вимагання від українців засудити його, відсунення на задній план питання про антиукраїнську діяльність польського підпілля, моралізаторський, емоційно забарвлений стиль подання матеріалу, використання джерел сумнівного походження і достовірності (спогади, свідчення очевидців, твори художньої літератури тощо), вироблення альтернативних методик дослідження проблемиxliv.

Викликає інтерес змістовна рецензія І. Марчукаxlv на двотомну працю В. і Є. Сємашків, що була опублікована у Варшаві 2000 року під гучною назвою "Геноцид українських націоналістів щодо польської людності Волині 1939 – 1945 рр." і яка, на думку не лише її авторів, а й всіх без винятку польських науковців, на сьогоднішній день є "найважливішим доказом злочинів, скоєних... ОУН і... УПА проти польського цивільного населення в роки Другої світової війни", а отже – і головним аргументом польської сторони у полеміці з українськими історикамиxlvi.

Об'єктивний аналіз цієї праці, яка донедавна вважалася найґрунтовнішою роботою в галузі дослідження українсько-польського конфлікту, дав І. Марчуку підстави для висновків про штучність визначених авторами хронологічних рамок книги і масштабні маніпулювання ними, штучне розширення масштабів і меж конфлікту на Волині у 1943 – 1944 рр. до масштабів Другої світової війни, велику сумнівність у достовірності багатьох свідчень, цитованих в монографії, і використаної джерельної бази; ігнорування кримінальної злочинності та приписування всіх злочинів проти поляків "українським націоналістам"; про велику кількість фактологічних помилок та хибних тверджень, що свідчать про абсолютну необізнаність та непоінформованість авторів про націоналістичне підпілля на Волині і ставлять під сумнів концепцію авторів у цілому, роблять її штучною і упередженоюxlvii. На думку І. Марчука, поява цієї книги показує, що серед постраждалих у міжетнічному конфлікті польська сторона бачить тільки себе, а її автори не спромоглися чітко виділити причини протистояння, проаналізувати політичну і військову ситуацію на Волині протягом Другої світової війни, але сміливо, однозначно і прямолінійно твердять про геноцид польського населення регіону. І. Марчук вважає, що книга В. і Є. Сємашків належить до досить сумнівних, а подекуди і сфальшованих історичних працьxlviii.

М. Швагуляк та І. Патриляк присвятили свої ґрунтовні рецензії фундаментальній монографії авторитетного польського історика Р. Тожецького з проблематики українсько-польських відносин у роки Другої світової війни, що вийшла 1993 року у Варшаві. М. Швагуляк називає її значним кроком у дослідженні проблеми, взятої у широкому контексті її передумов, зв'язків і наслідків, де авторські оцінки зазнали помітної модифікації у бік більшої об'єктивностіxlix. І. Патриляк звертає увагу на прагнення Р. Тожецького максимально об'єктивно розібратися в усіх складних і багатогранних аспектах польсько-українських та українсько-німецьких відносин у 20-40-х рр. ХХ ст., на послідовне дотримання ним у дослідженні українсько-польських взаємин принципів історизму й об'єктивності, що робить публікації Р. Тожецького вагомим внеском у сучасну європейську історіографіюl.

Високу оцінку науковому доробку Р. Тожецького дає також І. Ільюшин, характеризуючи польського вченого як найвидатнішого дослідника українсько-польських відносин у роки Другої світової війни, праці якого стали класичним прикладом об'єктивного і добре документально обґрунтованого аналізу причин і сутності протиборства між УПА і АК і без яких важко уявити сьогодні появу новітніх робіт на цю темуli.

lii

Важливе наукове значення для розуміння особливостей розвитку українсько-польських відносин в історичній ретроспективі і на сучасному етапі, природи і причин взаємних конфліктів, конфронтацій і протистоянь мають праці Я. Дашкевича, І. Лисяка-Рудницького, А. Павлишинаliii, в яких містяться глибокі, концептуальні оцінки і висновки історіософського та історико-політологічного характеру, аналізуються шляхи подолання обопільних стереотипів і упереджень, перешкод у нормалізації відносин між обома народами.

Я. Дашкевич, "найвидатніший з-поміж сучасних українських знавців проблематики міжнаціональних стосунків"liv, докладно зупиняється на характері та принципах взаємин між польським і українським народами, польській політично-державній доктрині, яку відносить до найконсервативніших і найреакційніших у світі та вважає антиукраїнською, анахронічною, заміфологізованою, негнучкою, нереалістичною, ідеологічно настановленою, побудованою на фальшивих передумовах, сформованою на "історичних" правах, а не на реальному аналізі становища, що динамічно змінювалосяlv. В цьому зв'язку Я. Дашкевич переконаний: "Наївно вважати, що їх (польсько-українських відносин – О.М.) характер залежав від підкореного українського народу. Такі події ХХ ст., як окупація Східної Галичини і Західної Волині, недотримання ухвал Ради послів про автономію Галичини, економічна експлуатація в межах Польщі "Б", культурна і освітня дискримінація, протиправні дії типу пацифікацій, табору в Березі Картузькій, руйнування церков на Холмщині, дискримінація в парцеляційній політиці, стимулювання осадництва, намагання відділити від єдиної української нації лемків, гуцулів, "старорусинів", ходачкову шляхту, глузування з національної гідності українців – все це разом та ще чимало іншого могло довести лише до того, до чого довело: до різкого загострення польсько-українських взаємин, які вилилися в трагічні події 1942 – 1944 рр."lvi.

Loading...

 
 

Цікаве