WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

Погоджуючись загалом із висновками вінницьких дослідників, відзначимо, що поза їх аналізом залишилася значна кількість історіографічних джерел, які з різних причин були недоступні авторам, або з'явилися після публікації їх статей.

Привертає увагу змістовна стаття І. Ільюшина про вивчення вітчизняною і зарубіжною історіографіями українсько-польського протистояння в Західній Україні у 1939 – 1945 рр., ролі і місця у ньому Армії Крайової, а також розділ "Історіографія проблеми і ступінь її вивчення" у його монографії "Волинська трагедія 1943 – 1944 рр."xxv. Аналіз вказаної проблеми дозволив І. Ільюшину зробити висновки про заборону цієї тематики в радянській історіографії у зв'язку із замовчуванням внеску в антигітлерівську боротьбу українського і польського незалежницького рухів, успадкування сучасною вітчизняною історіографією значною мірою спотвореної картини їх діяльності і досить загального уявлення про причини взаємного протиборства, вплив діаспорної історіографії та її оцінок українсько-польських відносин 40-х рр. ХХ ст. на вітчизняну і поширеність їх трактування нею у цілковитій відповідності до інтерпретації цих взаємин українською діаспорною літературою. Слушним є висновок автора і про те, що передумовою для з'ясування справжньої картини українсько-польських відносин в роки Другої світової війни є об'єктивне і неупереджене вивчення й усвідомлення мотивів дій учасників українсько-польського конфлікту та обставин, у яких їм довелося діяти, а не прагнення довести злочинність чиєїсь ідеології та практикиxxvi.

Стаття І. Кічия містить роздуми про книгу А. Семенюка "На тему українсько-польських відносин: критичні зауваження", що вийшла у 1996 р. у Міннеаполісі (США) і є, на думку рецензента, "надзвичайно цінним дослідженням" українсько-польських відносин 20 – 40-х рр. ХХ ст., у якому на численних документальних матеріалах, спогадах учасників об'єктивно і у контексті тогочасних подій прослідковуються причини зародження конфлікту між українцями і поляками, починаючи з міжвоєнного періоду і до завершення Другої світової війниxxvii.

Висвітлення процесів становлення вітчизняної історіографії українсько-польських відносин у роки Другої світової війни буде неповним без розгляду деяких публікацій джерелознавчого характеру, що містять важливу і корисну архівну та документальну інформацію. У статтях Я. Дашкевича, О. Дзюбана, Р. Кутового, М. Литвина проаналізовані відповідні джерела з Українського архіву у Варшаві, документи Українського центрального комітету у Національному архіві Канади в Оттаві, що мають, на думку Я. Дашкевича, "велетенську цінність" як історичне джерелоxxviii; польські документи про національно-визвольну боротьбу українського народу 1941-1945 рр., матеріали німецької окупаційної влади з фондів Державного архіву Волинської області про українсько-польський конфлікт на Волині у роки німецько-радянської війни, документи Армії Крайової, що висвітлюють військово-політичне протистояння на заході України у 40-х рр. ХХ ст.xxix А І. Ільюшин зробив грунтовний, комплексний аналіз багатої і різноманітної джерельної бази дослідження збройного протистояння УПА і АК в Західній Україні у 1939 – 1945 рр.xxx, зокрема українського, польського, радянського і німецького походження.

Уважне вивчення вітчизняних і зарубіжних архівних фондів спонукало українських науковців до суттєвих, принципових висновків концептуального характеру, що сприятимуть дослідженню українсько-польських відносин періоду Другої світової війни, у тому числі і волинських подій, на засадах об'єктивності, виваженості та неупередженості. М. Литвин відзначав зокрема спрощення донедавна вітчизняною, діаспорною і польською історіографіями збройних суперечок і національних орієнтацій різних політичних сил на західних землях України у воєнний час 1940-х рр., використання "науковими" опонентами переважно джерел своїх симпатиків та ігнорування документів протилежних сторінxxxi.

Важливе значення має також висновок Ю. Киричука про необхідність вивчення існуючої вже істотної польської документації з проблеми, яку "важко обходити... загальними зауваженнями про "чужі інтриги", як це роблять деякі українські автори (П. Мірчук, Л. Шанковський)", та введення в науковий обіг ще ненадрукованих основних документів українських націоналістичних груп й організацій, а також суб'єктивних свідчень про українсько-польську боротьбу 1940-х рр.xxxii

Вагомими та змістовними є і висновки І. Ільюшина про помилковість при аналізі причин і перебігу українсько-польського конфлікту спиратися лише на документи ОУН-УПА, спогади їх діячів або на матеріали АК і представництва емігрантського уряду в окупованій Польщі (Делегатури). Він переконаний у неможливості об'єктивного аналізу сутності і причин українсько-польського протистояння у роки Другої світової війни, волинських подій без ознайомлення з усім комплексом архівних джерел, передусім польських, без залучення німецьких і радянських документів, які, на думку І. Ільюшина, містять оцінку того протистояння, найбільш наближену до історичної істини, а також публікації всіх архівних матеріалів як в Україні, так і за її межами, незалежно від того, подобатиметься комусь їхній зміст чи ніxxxiii. Слід врахувати також і зауваження І. Ільюшина про необхідність критичної оцінки документів, усвідомлення того, коли, за яких обставин і де вони були підготовлені, проведення порівняльного аналізу інформації з джерел і наукових досліджень, зокрема українського та польського походження; погляду на події очима їх головних суб'єктів і основних воюючих сторін шляхом використання і співставлення українських, польських, радянських і німецьких документівxxxiv. Заслуговує також на увагу і підтримку думка І. Ільюшина про те, що "саме неупереджений аналіз документів дозволить розставити правильні акценти у загальній картині українсько-польського міжнаціонального конфлікту часів Другої світової війни і з'ясувати міру відповідальності за його розв'язання кожної із задіяних в нього сторін: німецької, радянської, але насамперед українського та польського військово-політичних проводів"xxxv.

Наукове дослідження історії українсько-польських відносин у роки Другої світової війни важко здійснювати і без ознайомлення зі здобутками і напрацюваннями польської історіографії, яка має давні багаторічні традиції і неоднозначні, суперечливі результати.

У цьому зв'язку значний науковий інтерес становлять україномовна історіографічна публікація польського історика Г. Мотики, статті і рецензії вітчизняних науковців Р. Грицьківа, І. Ільюшина, І. Марчука, І. Патриляка, І. Цепенди, М. Швагулякаxxxvi.

Г. Мотика аналізує історіографію часів комуністичної Польщі про польсько-українські взаємовідносини у 1939-1956 рр. і, демонструючи виважений підхід, доходить висновку про неможливість ведення у той час об'єктивних досліджень з цієї проблеми. На його думку, спільними особливостями публікацій тієї доби були "обминання одних і непропорційне акцентування інших фактів", замовчування фактів антинімецької боротьби і довготривалого антирадянського опору у 1944-1954 рр. з боку УПА, які поляки могли би сприйняти позитивно, акцентування уваги на всіх випадках німецько-української співпраці і жорстоких вбивствах поляківxxxvii.

Значний інтерес викликають змістовна стаття І. Цепенди, присвячена дослідженню сучасними польськими істориками вибраних проблем українсько-польського протистояння 1943 – 1947 рр., і зроблені ним висновки про однобічне засудження польською історіографією доби Польської Народної Республіки боротьби ОУН-УПА як проявів бандитизму, панування у той час загальних пропагандистських підходів до проблеми, насиченість наукових праць значним фактографічним матеріалом, зокрема про ті аспекти діяльності ОУН-УПА, які у радянській історіографії ніколи не знаходили свого відображення. У цьому контексті І. Цепенда згадує відому монографію А. Щесняка і В. Шоти "Дорога в нікуди", автори якої, прагнучи висвітлити злочинність ОУН-УПА, "не могли оминути окремі правдиві факти з організаційної та бойової діяльності ОУН-УПА в Польщі", що спростовували погляди на них, як на "жменьку кримінальних елементів", а свідчили скоріше на користь ОУН-УПА як організованої збройної сили з конкретними цілями і навіть співдією з польським підпіллям у боротьбі з комуністичним режимомxxxviii.

Аналіз історіографічного етапу, що розпочався з кінця 1980-х рр. і відкрив "повноцінну можливість" досліджувати проблему, дав І. Цепенді підстави для висновків про полярність польської історіографії у її оцінці; про існування не тільки протилежних думок, а й декількох історичних шкіл, протиріччя між якими не зводяться виключно до тлумачення окремих фактів і подій, а торкаються насамперед причиново-наслідкових зв'язків; про наявність численних, тісно переплетених між собою дослідницьких відгалужень, зокрема щодо питань українсько-польського конфлікту на Волині, кількості жертв серед польського населення, протистояння та спільних дій польського та українського підпілля, трактуванння й оцінок операції "Вісла" як наслідку трагічних волинських подійxxxix тощо.

Loading...

 
 

Цікаве