WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

Волинська трагедія 1943 р в сучасній українській історіографії - Реферат

Важливу роль у започаткуванні, динамізації і поглибленні досліджень вітчизняними істориками різноманітних аспектів українсько-польських відносин і взаємного протистояння у роки Другої світової війни відіграв цілий ряд міжнародних та українсько-польських наукових конференцій. Вони проводилися, зокрема на такі теми: "Волинь у Другій світовій війні та перші повоєнні роки" (Луцьк, квітень 1995 р.), "Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ столітті" (Івано-Франківськ, листопад 1996 р.), "Україна-Польща: вчора, сьогодні, завтра" (Люблін, червень 1997 р.), "Поляки й українці: 1918-1956 рр." (Санок, листопад 1997 р.), "Українсько-польські відносини в ХХ столітті: державність, суспільство, культура" (Тернопіль, квітень 1999 р.), "Україна і Польща в ХХ столітті: проблеми і перспективи взаємовідносин" (Київ, травень 2000 р.) та інші.

Свідченням активізації уваги науковців до волинської проблематики, прагнень досліджувати її дедалі глибше, у контексті сучасних євроінтеграційних процесів та демократичних перетворень в Україні стало проведення у 2003 р. цілої низки представницьких міжнародних наукових форумів, серед яких увагу науковців, широкої громадськості, органів масової інформації привернули організована Інститутом історії України НАН України та Інститутом історії Польської Академії наук за підтримки Верховної Ради України міжнародна наукова конференція "Українці і поляки в роки Другої світової війни: внутрішній та міжнародний аспекти взаємин" (Київ, 20-21 березня 2003 р.), міжнародна конференція "Українсько-польське протистояння в роки Другої світової війни: генезис, характер, перебіг та наслідки", проведена у Волинському університеті (Луцьк, 20 – 23 травня 2003 р.), українсько-польський експертно-журналістський форум "Події на Волині: як жити з цим тягарем?" в Національному університеті "Острозька академія" (Острог, 11-12 квітня 2003 р.). Помітний резонанс одержали також проведена 12 травня 2003 р. у Львові Історико-філософською секцією НТШ і Центром досліджень визвольного руху наукова конференція "Третій фронт у Західній Україні: 1939-1947 роки", яку її організатори вважають чи не першою спробою об'єктивного погляду на гостру, актуальну проблему з минулого народів-сусідівxiii, та науково-практична конференція "Польське зазіхання на Волинь і українське право на оборону в роки Другої світової війни", ініційована Конгресом Українських Націоналістів (Київ, 8 липня 2003 р.)xiv.

У зв'язку з цим слід зауважити, що у вступній редакційній статті до другого випуску збірника "Український визвольний рух", виданого львівським Центром досліджень визвольного руху, при аналізі роботи деяких конференцій висловлена думка про здійснення українськими науковцями досліджень у напрямі, заданому польськими істориками; обмеження українсько-польського конфлікту територіально і хронологічно, постановку питання "хто" і "як", а не "чому", втручання політики в історію, що було лейтмотивом майже всіх заходів, які ставили собі за мету суто науковий аналіз проблемиxv. Це робить актуальним публікацію матеріалів конференцій і введення відповідної інформації в науковий обіг, що дозволить кожному досліднику і всім бажаючим скласти загальне уявлення з порушених на них питань.

Великий внесок у становлення і розвиток сучасної вітчизняної історіографії проблеми зробили міжнародні наукові семінари "Українсько-польські стосунки в роки Другої світової війни", які працювали у 1996-2001 рр. почергово у Луцьку і Варшаві та об'єднали провідних українських і польських істориків. Головне завдання семінарів, зазначає І. Ільюшин, полягало у пошуку спільних підходів до оцінки минулого, у визначенні тих питань, з яких позиції українських і польських фахівців співпадають, а з яких є помітні розходження, що потребують подальших дослідженьxvi. Важливе джерелознавче та історіографічне значення мають наукові збірники "Україна-Польща: важкі питання", що побачили світ за результатами засідань семінарівxvii і видання яких триває, а також публікація деяких документів і матеріалів всіх десяти семінарів, зокрема протоколів узгоджень і розбіжностей сторін, вміщених у журналі "Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Серія "Історичні науки"xviii.

Історіографічна оцінка семінарів і наукових збірників "Україна-Польща: важкі питання", їх громадсько-політичного і наукового значення зроблені у статтях Л. Баженова, Р. Грицьківа, С. Заброварного, В. Колесника, М. Кучерепи, В. Макара. У них відзначено, що українсько-польські семінари істориків вже стали певною епохою у співробітництві науковців обох країн, а томи серії "Україна – Польща: важкі питання" з огляду на їх фактологічну і методологічну цінність є оригінальним виданням, здійсненим на високому науковому рівні, яке не має аналогів у світі. Це видання було першою спробою комплексного дослідження українсько-польських відносин у роки Другої світової війни, виступає їх справжньою сучасною енциклопедією і свідчить про пошук консенсусу у вирішенні складних питань спільної історії і взаємин обох народівxix.

З цього приводу слід відзначити думку І. Ільюшина про зближення під час роботи українсько-польських семінарів істориків позицій фахівців обох країн у багатьох спірних питаннях, насамперед стосовно оцінки УПА і АК як рівноправних національно-визвольних рухів двох сусідніх народів, що в умовах окупації намагалися відтворити свою державність, ролі Німеччини та СРСР у використанні та розпалюванні українсько-польського антагонізму, а також розуміння обома сторонами його причин. До питань, які далі зумовлюють розбіжності і непорозуміння, різні інтерпретації, тлумачення й оцінки, І. Ільюшин відносить, серед інших, трактування характеру і мотивів українсько-німецької та польсько-радянської співпраці у роки війни, оцінку форм і методів боротьби проти поляків на Волині і в Східній Галичині, застосованих ОУН (СД) і командуванням УПА з метою виключення будь-якої можливості повернення цих етнічних українських земель до складу післявоєнної Польської держави; інші мотиви вжитих українськими націоналістами радикальних заходівxx.

Перші в умовах незалежності України спроби об'єктивного аналізу вітчизняної радянської та сучасної історіографії українсько-польських відносин на західноукраїнських землях у роки Другої світової війни, а також відповідної літератури української діаспори були здійснені вінницькими істориками С. Калитком, В. Лацибою, Ю. Попом, киянином І. Ільюшиним, волинським дослідником І. Кічиємxxi.

Проаналізувавши фундаментальні колективні та деякі індивідуальні монографії українських істориків радянського часу, вінницькі автори справедливо констатували, що в історіографії взаємини між українським та польським населенням, протистояння на західноукраїнських землях у роки Другої світової війни пов'язувалися насамперед з темою спільної боротьби слов'янських народів проти німецької агресії, єдності трудящих різних національностей у війні з фашизмом, критикою і "викриттям" ОУН та її збройних формувань як безпосередньої агентури німецьких спецслужб, виконавців директив окупаційної влади, а також із засудженням діяльності українських та польських націоналістичних організацій, спрямованої на розпалювання міжетнічних конфліктів. На думку вінницьких науковців, радянська історіографія розглядала українсько-польське протистояння насамперед як спровоковану німецькими окупантами та їх агентурою акцію, спрямовану на збереження окупаційного режимуxxii.

Ознайомлення з працями дослідників української діаспори дало можливість С. Калитку дійти висновків про більш детальний аналіз ними вказаної проблеми і пошук глибинних причин польсько-українського конфлікту насамперед у польській політиці на західноукраїнських землях, спрямованій на спольщення українського населення, про розгляд конфлікту як кульмінації протистояння українського населення польській експансії на цих теренах і спровокованість політикою польської правлячої еліти збройної боротьби частини українського суспільства, що мала негативні наслідки для обох народівxxiii.

Історіографічний аналіз праць деяких сучасних українських істориків (Я. Грицак, М. Коваль, О. Лисенко, І. Муковський, В. Сергійчук) дав підстави С. Калитку, В. Лацибі, Ю. Попу зробити висновок про те, що попри певну розбіжність у поглядах, сучасні українські дослідники розглядають відносини між українцями та поляками у Західній Україні під час Другої світової війни у контексті польсько-українських взаємин, що склалися тут протягом тривалого часу, як прояв давнього польсько-українського антагонізму і суперечності з питання про державну належність краю. У вітчизняній історіографії, вказують автори, відсутні героїзація подій, не схвалюються методи збройної боротьби і терору для вирішення складних міжнаціональних проблем, одностайно відзначається негативність наслідків збройної боротьби для обох народів. Вони роблять загальний висновок про те, що осмислення розглядуваного питання свідчить про прагнення українського суспільства визнати свою частку вини за трагічні події минулого з метою досягнення порозуміння між обома народами і державами у нинішній період розбудови добросусідських відносинxxiv.

Loading...

 
 

Цікаве