WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Доброчинність як вияв національної солідарності у роки другої світової війни - Реферат

Доброчинність як вияв національної солідарності у роки другої світової війни - Реферат

Будь-яка доброчинна акція західноукраїнської громадськості вимагала копіткої роз'яснювальної роботи серед широких мас. Слід мати на увазі, що значна частина мешканців регіону була неписьменною чи малограмотною, а також ту обставину, що війна до краю загострила зубожіння і без того не дуже заможного люду. Кожен шматочок хліба чи копійка не були зайвими і в селі, і в місті. Тим більшим є гуманітарний вимір збіркових акцій з доброчинною метою.

Попри всі ці випробування, що випали на долю українського народу у роки війни, він в основній своїй масі виявив здатність до консолідації, жертовності і взаємодопомоги. Надскладні обставини ставили людей перед вибором, і християнське сумління підказувало, як чинити у тій чи іншій ситуації, виявляючись сильнішим від природного інстинкту самозбереження.

Великої мужності, а то й самозречення, вимагало переховування червоноармійців, підпільників, утікачів з полону і в'язниць. На особливу небезпеку наражалися ті, хто надавав притулок євреям. Незважаючи на інфікованість антисемітизмом значної частини українського населення (цей факт, на жаль, важко спростувати), багато людей виявляли свою громадську і християнську позицію, допомагаючи єврейським родинам уникати розправ. Зразок поведінки подавали духовні лідери краю, зокрема православне і греко-католицьке духовенство. Послідовним противником розв'язаного нацистами геноциду виступав першоієрарх УГКЦ митрополит А. Шептицький. Викриваючи зловісну природу гітлерівського "нового порядку", він у листі до Папи Римського Пія ХІІ писав: "Найпершими жертвами стають євреї. Число замордованих в нашому краї євреїв напевне вже перевищило двісті тисяч. По мірі просування армії на схід число жертв зростає. В Києві протягом кількох днів закатували до ста тридцяти тисяч чоловіків, жінок та дітей. Всі малі містечка України були свідками подібних масакр... Спочатку... влада старалася заслонити свої дії документами, які б свідчили, що авторами цих вбивств є місцеві люди чи поліція. З часом почали вбивати євреїв на вулицях, на очах населення і без тіні сорому"xl. 21 листопада 1942 р. митрополит оприлюднив листа до духовенства і вірних "Не вбивай", а також 10 серпня 1943 р. – "Пастирський лист до духовенства і вірних", у яких засуджувалися будь-які вбивства, терор і насильство. 1942 року А. Шептицький надіслав листа до Гіммлера, де висловив протест проти нищення євреїв і втягнення українців у дані акції. Владика не обмежувався словами: у приміщенні митрополичої бібліотеки та підвалі церкви знайшла схов група євреїв, у тому числі син львівського рабина Левіна й рабина Д.Кагане, який втік з Янівського табору, а в 1944 р. став головним рабином Війська Польського у званні полковника. У помешканні А. Шептицького переховувалася родина аптекаря Йосипа Подошина. За свідченнями того ж Д. Кагане, митрополит врятував від загибелі від 300 до 400 єврейських дітей. Близько 500 віруючих допомагали своєму архіпастиреві у цій благородній справі. А ченці різних орденів переховували у перемишлянських лісах з допомогою місцевих лісників 1,7 тис. осіб єврейської національностіxli.

Подібним шляхом діяло багато простих людей в усіх куточках України. У кінці 1941р. карателі оточили м. Болехів (Станіславщина) і почали вивозити єврейське населення на станцію. При цьому було оприлюднено наказ про покарання тих, хто переховуватиме євреїв. Однак залякати вдалося далеко не всіх. Поляк Лівандовський переховував у своїй квартирі двох місцевих євреїв, так само, як і українка Серлячка, що мешкала по вул. Коперника, 14. Брати Когути (Болехів) переховували 17 осіб єврейської національності. Єврейським співвітчизникам намагалися врятувати життя брати Микола і Степан Кулали (с. Гозіїв). Усі вони – українці, поляки, євреї – були виявлені і розстріляні гітлерівцями у Болехівському лісі і на території соляного заводуxlii.

Таких невідомих і ще не визнаних "праведників світу" було багато по містах і селах України, які повинні

посісти гідне місце в історії нашого народу.

Друга світова війна стала випробуванням на здатність цивільного населення засобами самоорганізації пом'якшити згубний вплив збройного конфлікту на функціонування суспільного організму. За умов, коли різні політичні режими залишалися чужими, а то й ворожими корінним інтересам українського народу, це дало змогу вберегти його від деградації, втрати національної, соціокультурної самоідентифікації, фізичного знищення і незворотного підриву генофонду.

Широкий розмах громадського солідаризму, особливо на західноукраїнських теренах, засвідчив наявність значного творчого потенціалу української людності, її волю до спротиву вкрай несприятливим обставинам, спроможність акумулювати сили і виробляти адекватну лінію поведінки в екстремальних ситуаціях.

Створення неполітичних громадських інституцій, розгортання їх діяльності на значній території, функціональна багатоманітність та ефективність спростовують твердження про атрофію в українців суспільно-державницьких рефлексів та імпульсів, аморфність і нерозвиненість самодіяльних форм співжиття.

Більше того, пізнаючи у доброчинному русі на окупованій території України окремі елементи європейських впливів, необхідно констатувати наявність унікальних виявів самоорганізації, іманентних саме західноукраїнському соціуму у період війни.

Література

1* У 1942 р. КоДУС перенесено з Кракова до Львова, з 1945 р. він відбув на еміграцію

* УОК – український окружний комітет

i Франк С.Л. Духовные основы общества. – М., 1992. – С.214-215.

ii Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії. 1939–1941. Історія Українського Центрального Комітету. – Чикаго, 1975. – С. 51–55.

iii Володимир Кубійович. Мені – 85. – Мюнхен, 1985. – С. 91, 92.

iv Там само. – С. 94, 94.

v Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії. – С. 100–101.

vi Там само. – С. 164–170.

*

vii Голос Підкарпаття. – 1942, 1 листопада.

viii Воля Покуття. – 1942. – 7 січня.

*.

ix Там само. – 1943. – 31 січня.

x Там само. – 1943. – 4 квітня.

xi Дзюбина Степан, о. митрат. І ствердимо діло рук наших. (Спогади). – Варшава, 1995. – С.68.

xii Воля Покуття. – 1942. – 1 листопада.

xiii Голос Підкарпаття. – 1942. – 20 вересня.

xiv Там само. – 30 серпня.

xv Воля Покуття. – 1942. – 7 січня.

xvi Голос Підкарпаття. – 1943. – 17 січня.

xvii Там само. – 12 березня.

xviii Воля Покуття. – 1943. – 27 червня.

xix Там само. – 3 січня.

xx Там само. – 1942. – 18 жовтня.

xxi Воля Покуття. – 1942. – 18 січня.

xxii Там само. – 1942. – 24 січня.

xxiii Голос Підкарпаття. – 1942. – 22 листопада.

xxiv Там само. – 1942. – 27 червня.

xxv Кубійович Володимир. Українці в Генеральній Губернії. – С. 174, 175.

xxvi Воля Покуття. – 1943. – 28 березня.

xxvii Голос Підкарпаття. – 1942. – 14 березня.

xxviii Воля Покуття. – 1942. – 18 січня, 22 лютого.

xxix Там само. – 29 січня.

xxx Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВ України), ф.3833, оп.1, спр.69, арк.13.

xxxi Волинь. – 1942. – 1 лютого.

xxxii Воля Покуття. – 1942. – 17 травня.

xxxiii ЦДАВОВ України, ф.3833, оп.1, спр.69, арк.13, зв.

xxxiv Волинь. – 1942. – 15 січня.

xxxv Голос Підкарпаття. – 1942. – 2 серпня.

xxxvi Воля Покуття. – 1943. – 17 жовтня.

xxxvii Голос Підкарпаття. – 1943. – 28 березня.

xxxviii Воля Покуття. – 1943. – 30 травня.

xxxix Там само. – 1942. – 10 жовтня.

xl Кіцера О. Наш митрополит // Матеріали конференції, присвяченої життю та діяльності Митрополита Андрея Шептицького. – Львів. – С. 14, 15.

xli Коваль М. В. Україна: 1939–1945. Маловідомі й непрочитані сторінки історії. – К., 1995. –С. 103.

xlii Державний архів Івано-Франківської області, ф. Р-98, оп. 1с, спр. 5, арк.2, 11 зв., 13 зв.

Loading...

 
 

Цікаве