WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Доброчинність як вияв національної солідарності у роки другої світової війни - Реферат

Доброчинність як вияв національної солідарності у роки другої світової війни - Реферат

Одним з напрямів благодійних зусиль громадськості краю стала опіка над військовополоненими. Унаслідок німецько-польської війни у німецькі табори потрапили 86 тис. військовослужбовців польської армії української національності. Значна їх частина походила з теренів, що увійшли до складу Генерального Губернаторства. Інтерпеляції УЦК протягом 1939 – 1940 рр. до німецьких властей мали за вислід санкцію на звільнення полонених на підставі індивідуальних клопотань їх родин за наявності відповідних документів, завірених місцевими органами самоврядування, УДК чи делегатури. Через деякий час командування вермахту дало дозвіл на звільнення усіх полонених українців за загальними списками, однак велика їх кількість не змогла повернутися додому, оскільки була затримана в Німеччині як цивільна робоча силаxxv.

Аналогічна ситуація виникла з початком німецько-радянської війни. Сотні тисяч полонених червоноармійців розміщувалися у непристосованих таборах на території України, у тому числі і західного регіону. Радянське керівництво, навіть не усвідомлюючи своєї провини, звинувачувало полонених у зраді і слабкодухості та відмовлялося будь-яким чином захищати інтереси цього "шлаку війни". У поєднанні з брутальним ставленням до радянських військовополонених з боку нацистського керівництва і командування німецьких та союзних збройних сил дана обставина прирікала мільйони військових бранців на неминучу загибель. Сотні тисяч червоноармійців гинули на етапах і в таборах від ран, голоду, холоду і хвороб. На порятунок знедолених спрямувала свої зусилля галицька громадськість. Стихійні вияви милосердя у вигляді переховування втікачів, передачі харчів та одягу у колони полонених та попередні місця утримання змінилися систематичними й організованими заходами, спрямованими на врятування приречених на повільне вимирання бранців.

З перших місяців німецько-радянської війни на заклик УЦК до окружних комітетів і делегату почали надходити тисячі пакунків, які розподілялися серед таборів. Ініціатива надходила не лише згори, а й знизу. Так, мешканці с. Колодіївка на Станіславщині зібрали 50 злотих для полонених і закликали своїх сусідів підтримати почин. Зусиллям повітової делегатури у Надвірній зібрано близько 200 харчових продуктів. Учасники академії на честь О.Бесараб у с. Підпечари склали 600 злотихxxvi.

Воєнна доба примхливо переплітала життя і смерть, радісні і трагічні події. Але і в радості, і в печалі люди не забували про тих, хто потрапив у скруту. Гості, запрошені на весілля родиною Савченків (с. Ясминиця), склали для військовополонених 501 злотий, родиною Лучків (с. Драгомирчани) – 195 злотих, родиною Ковалів – 432,5 злотих, подружжям Цяцюків – 225 злотихxxvii. У фонд Українського Червоного Хреста на Станіславщині, який взяв на себе основний тягар турботи про військових бранців, надійшло 12,95 злотих від о. прелата Русина, 65 злотих від о. Григорчука з Раківчика, 32,3 злотих від греко-католицької громади с. Мишин. Жителі с. Толуків передали полоненим 137 кг сухарів, 55 кг часнику, 0,5 кг сухофруктів, 40 кг квасолі, 1,5 кг ячмінної крупи, 2,5 кг гороху, 7 кг солонини, 0,5 кг смальцю, 16 сорочок, інший одяг. Релігійна громада с. Борщів на Львівщині заколядувала 747 злотих, призначивши їх полоненим радянським воїнамxxviii.

Кошти на потреби Українського Червоного Хреста (УЧХ) й військовополонених надходили від багатьох громадських інституцій, підприємств і установ. На початку 1942 р. на рахунок банку "Покутський союз" (Коломия) перераховано 250 зл. від читальні "Просвіти" у с. Камінка Велика, 50 зл. від осередку "Жіночої Служби України" (с. Кути), 64 зл. добровільних датків за оголошення у газеті "Воля Покуття"xxix, 160 зл. від делегатури УОК у Жаб'є, 86 зл. від управи і членів товариства "Сільський господар" (с. Цуцулин).

Перекладаючи тягар утримання військових бранців на українську громадськість, німецьке командування дозволило надсилати до таборів харчові посилки вагою до 6 кг. Користуючись цією нагодою, населення Західної України організовано збирало продукти харчування і предмети першої необхідності, які передавали військовополоненимxxx. Так, у Жовкві при Українському повітовому комітеті створено "Комісію допомоги полоненим українцям", що вже з перших днів розпочала збір та комплектування посилок для полоненихxxxi. У Коломийському окрузі пожертви учнів шкіл, членів кооперативів, читальні "Просвіти", "Сільського господаря", делегатури, окремих (інколи анонімних) осіб склали 6 тис. 319,4 зл., окрім того було зібрано багато одягу, сухарів, овочів, сухофруктів тощо, які призначалися для полонених червоноармійцівxxxii.

Матеріальну і моральну підтримку військовополоненим надавали мешканці не лише Галичини, а й інших регіонів Західної України, зокрема Волині, Західного Поділля та інших.

У таборах Проскурова і на Раковім загинуло 25 тис. полонених (щодня помирало близько 150 осіб). Місцеві мешканці ще до організації відділку Українського Червоного Хреста самотужки організувало велику допомогову акцію, яка дозволила вижити багатьом бранцям різних національностейxxxiii. У селах Великий Житин і Городище (поблизу Рівного) під час Різдвяної Коляди зібрано для УЧХ 2047 крб., до чого спричинився місцевий панотець прот. Ненадкевич. Молодь містечка Мізоч під час колядок зібрала 1135 крб., понад 100 буханців хліба, багато інших продуктів, які передали полоненим. У с. Рясники Гощанського району церковний хор під керівництвом вчителя Ю. Сеницького колядував на допомогу військовополоненим, зібравши з цією метою 2651 крб.xxxiv

Коли німецьке командування санкціонувало звільнення і переведення на цивільні роботи колишніх червоноармійців, які походили із західноукраїнських теренів, УЦК організував збирання запитів на них від родичів та оформлення необхідних для звільнення в'язнів документів. Не забували і про вихідців з інших регіонів України: лише через санітарну станцію Станіславського комітету допомоги до літа 1942 р. пройшло 3547 полонених з Наддніпрянщини та 500 переселенцівxxxv. Отже, цілеспрямовані заходи української громадськості врятували життя багатьом співвітчизникам, які потрапили у полон.

Цілий комплекс соціально-економічних і морально-психологічних проблем створила політика окупаційної влади у сфері використання трудових ресурсів зайнятих територій. На початку квітня 1943 р. лише з Галичини добровільно чи примусово виїхало на роботу у Німеччину близько 300 тис. осіб.

Гітлерівська адміністрація охоче переклала на українські організації турботу про родини "остарбайтерів". Виділені урядом Генерального Губернаторства мізерні кошти для амортизації соціальних наслідків тотального залучення трудових ресурсів краю в економіку Німеччини не могли істотно вплинути на ситуацію. Місцеві органи самоуправління, співпрацюючи з громадським активом, брали на облік такі сім'ї, надавали їм допомогу в обробітку землі, інших господарських роботах, підтримували матеріально і морально. Результативно у цьому напрямі діяли громадські об'єднання Рівненщини, а також Коломийське Українське освітнє товариство на чолі з о. прелатом Русиним, який налагодив виплату грошової допомоги родинам "остарбайтерів", особливо потерпілим від війниxxxvi.

Аби не поривався живий зв'язок українських "остарбайтерів" з батьківщиною і родинами, організована громадськість допомагала надсилати їм привітання і подарунки на Різдвяні і Великодні свята, переправляла бібліотечки.

За списками, надісланими соціальному референту УЦК у Львові, на Великдень всі працюючі в Німеччині галичани отримали зібрані краянами пакункиxxxvii. 1130 таких подарунків підготувала повітова жіноча секція Станіслава. А всього Станіславський округ надіслав до Рейху 2320 святкових пакунків для земляків, які працювали на чужиніxxxviii.

Жовтень 1943 р. УЦК оголосив "місяцем книжки для робітників у Німеччині". Члени УОТ купували різні видання у книгарні "Просвіти", зокрема "Червону калину", "Місіонер", "Дніпро", "Для всіх", а також тогочасні "За народ", "Альманах" та інші. Кожна книга супроводжувала дарчим написом жертводавцяxxxix.

Loading...

 
 

Цікаве