WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Доброчинність як вияв національної солідарності у роки другої світової війни - Реферат

Доброчинність як вияв національної солідарності у роки другої світової війни - Реферат

Організатори акції мали за мету забезпечити догляд і виховання найменших членів української спільноти, а також їх посилене харчування. Для вихованців 4 дитсадків у Станіславі спеціальна комісія на чолі з о. проф. Микитком виділяла 185 обідів щоденно. Для цього у дошкільні установи передавали борошно, м'ясо, картоплю, цукор, крупиviii. До кінця серпня 1942 р. у Станіславі діяло 15 сезонних садочків, а до кінця вересня у них утримувалося близько 900 дітей. Під наглядом міської управи і за участю відділу суспільної опіки УОК** у місті створено дитячі ясла для 35 осібix. Через рік, у квітні 1943 р., на території Генерального Губернаторства діяло 2210 сезонних і 233 постійних дитячих садків, у яких налічувалося 30 тисяч вихованцівx.

Особливих зусиль і душевної теплоти вимагали діти, які втратили батьків. Для них створювалися громадські установи, що існували за рахунок коштів і харчів, зібраних серед населення. Досить часто патронували такі заклади і виконували функції вихователів греко-католицькі священики, ченці і черниці ордену ЧСВВ та інших чернечих орденів. Справжньою материнською любов'ю і увагою оточили 30 хлопчиків-сиріт у Золочеві сестри-василіянки. Окрім місцевих дітей, у сиротинці виховувалися діти радянських громадян, арештованих, вивезених чи розстріляних сталінськими каральними органамиxi. "Захоронку" для дітей у Тисмениці, Микулиничах, Отинії, Делятині Станіславського округу вели кваліфіковані виховательки з чину сестер-служебницьxii.

Карпатський регіон завжди вважався зоною ризикованого землеробства, що негативно позначилося на забезпеченні населення харчовими продуктами. Весна 1942 р. виявилася особливо несприятливою і переважна частина людності гірських районів опинилася перед загрозою голоду. Першочерговим завданням громадськості Західної України стало врятування найменш захищених від недоїдання і хвороб – дітей. Зразком виконання громадського обов'язку і самодіяльності стало переселення 25 тисяч дітей з Лемківщини, Бойківщини, Гуцульщини, Покуття та інших гірських районів на Поділля. Там їх розселили у місцевих родинах, де вони відпочивали і харчувалися. У кінці літа зміцнілі і загартовані діти повернулися до рідних домівокxiii. У серпні 1942 р. делегатура УЦК в Жидачеві отримала листа такого змісту: "Ми, підписані діти з Жидачева, складаємо оцим найкращу подяку... на руки Голови о. Декана П. Чеху та за те, що побачили про нас і вислали нас на золоте Поділля. Ми дуже раді і вдоволені, бо добре нам тут поводиться, а що найважніше – не терпимо голоду, за те вдячні будемо через ціле наше життя". Лист підписали 53 дитиниxiv.

Найгострішою проблемою упродовж всього періоду окупації залишалося забезпечення населення продуктами. Німецька влада виділяла незначні кошти і ліміти на придбання продуктових товарів, однак це покривало мізерну частину реальних потреб.

Ситуацію ускладнювали несприятливі кліматичні умови. Ранньою весною 1942 р. у гірських та підгірських районах Карпат почалися великі повені. Щоб врятувати населення, яке особливо потерпало від браку харчів, відділ суспільної опіки УОК Станіславщини, окрім акції переселення, оперативно організував роботу харчівень і народних кухонь. Усього в окрузі діяло 102 кухні-харчівні, де отримували обіди 29729 осіб: у Надвірній – 15 таких закладів (5738 осіб), Делятині – 16 (6477 осіб), Солотвині – 13 (2580 осіб), Богородчанах – 19 (3594), Галичі – 9 (2580 осіб), Станіславському повіті – 28 (7839), Станіславі – 2 (900 осіб). Зібраних і закуплених продуктів вистачило на час від квітня до липня 1942 р., а в окружному центрі кухні діяли круглорічноxv.

Батьківський комітет у Станіславі ініціював створення кухонь для молоді, що доїжджала чи доходила до шкіл з околиць, зокрема для 434 учнів (за 0,5 злотих), які могли взяти обід з двох стравxvi. Відділ суспільної опіки Коломийського УОК зібрав списки голодуючих з 33 сіл округу й організував розподіл борошна за допомогою місцевих делегатур і мужів довір'яxvii.

22 шкільні кухні обслуговували учнів з усіх 24 сіл Солотвинської делегатури. Крім того, у Солотвині працювали кухні для службовців (20 осіб), шкільної молоді (50 дітей), вихованців захоронки (10 дітей). 227 учнів і 30 малюків з бідуючих родин годувала шкільна кухня у Мовчанці, 130 дітей в Узені і 70 школярів у Драгомирчанах діставали гарячі другі сніданки. У с. Крехівці кухня, відкрита у лютому 1943 р., готувала обіди для 150 учнів, 30 дошкільнят, 30 громадян отримували обіди з однієї страви, причому бідніші з них – безплатно. У Богородчанах з червня 1943 р. всі харчівні працювали для дитсадків. Кухню у постійно діючому садку вели сетри-служебниціxviii.

Нацистська окупаційна адміністрація методично грабувала природні багатства України, будь-якими методами домагаючись здачі сільськогосподарської продукції. Коли розпорядження властей не виконувалися, вони вдавалися до жорстких санкцій. Так, у кінці 1942 р., який виявився одним з найбільш "голодних", уряд харчування і сільського господарства при окружному старостві у Станіславі оголосив, що 20 господарств з різних сіл за невиконання наказу про здачу збіжжя та відсутність належної кількості робітників, призначених для виїзду до Рейху, втратили право на користування землею, інвентарем та будинками, а їх майно передано "пильним і добросовісним господарям"xix. Досить часто тих, хто не зміг здати визначену норму харчів та збіжжя, били або ж ув'язнювали.

Аби відвести від населення загрозу покарань, представники УЦК і товариства "Сільський господар" відстоювали інтереси селян перед владою, допомагали їм краще організувати лісо- і землекористування, ініціювали відкриття спеціальних сільськогосподарських шкіл та курсів за громадський рахунок, пропагували ефективні форми господарювання, здійснювали адресну допомогу тим родинам, які були неспроможні витримати податковий тягар.

Попри всі труднощі війни український люд жив не лише єдиним "хлібом насущним". Свідченням усвідомлення національних інтересів, стратегії розвитку і поступу української спільноти у регіоні став рух, спрямований на допомогу студіюючій молоді та шкільництву. "Молодь, що вчиться тепер по вищих школах, – це майбутня провідна верства народу, це його інтелігенція (священики , лікарі, адвокати, судді, інженери і т.д.), – писав автор передовиці у часописі "Голос Прикарпаття". – Справа молоді, що вчиться тепер по військових школах, не є виключною справою їх найближчих родин, хоч вони звичайно в першу чергу зобов'язані нести тягар, зв'язаний з удержанням її по містам. Одначе той тягар дуже часто перевищує її спроможність і молодий студент чи студентка мусить перервати науку або продовжує її нераз серед надмірно важких умовин". У кінці статті пропонувалося зібрати 1 млн. злотих для сприяння студентамxx.

За рядками цифр часто губляться живі імпульси сердець, що поєднують різних – далеких і незнайомих – людей в одну спільність – народ. Для юнаків і дівчат, які в роки воєнного лихоліття могли набувати знань і професійних навичок, однаково цінними і дорогими були 25 злотих доктора О.Коссака з Коломиї і 912 злотих, переданих до фонду "Українського студентства" учасниками футбольного матчу між командами "Скала" (Стрий) і "Зелемінь" (Сколе), 700 злотих від концерту солістки Львівської опери Черних та 592 злотих 60 грошів від "свяченого", організованого жіночою секцією та осередками Українського освітнього товариства у Трускавціxxi. Ланцюгова реакція благодійництва охопила всі верстви населення. Для прикладу, українські поліцисти Станіслава під командуванням полковника Т.Банаха склали 400 злотих на солодощі під ялинку для міського сирітського будинку. Натомість вихованці цього закладу під час Різдвяної коляди зібрали 700 злотих, передавши їх на потреби студентства. А хіба не виявом справжньої турботи про знедолених стало відкриття школи для сліпих дітей 5-18 років та організація 3-річної школи столярних робіт для глухонімих юнаків 14-25 років у Львові?xxii Завдяки зібраним коштам КоДУС призначив восени 1942 р. 171 стипендію для студентів на загальну суму 42490 злотихxxiii.

Зусиллями громадськості підтримувалася діяльність навчально-виховних закладів усіх рівнів. На кінець 1942 р. у Генеральному Губернаторстві налічувалося 1962 дитячих садки, 2 фахові школи, 76 сільськогосподарських шкіл, 27 технічних шкіл для хлопців та 12 для дівчат, 42 торгівельних та 8 господарських шкіл для дівчат, 12 гімназій, 4 семінарій, багато фахових курсів (деякі з правами вищих навчальних закладів)xxiv.


 
 

Цікаве

Загрузка...