WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Доброчинність як вияв національної солідарності у роки другої світової війни - Реферат

Доброчинність як вияв національної солідарності у роки другої світової війни - Реферат

... Цілком інакше було в Галичині. Губернатор Галичини доктор Вехтер бачив українську політичну проблему і шукав можливостей українсько-німецького співжиття, при чому він не звертав уваги на своїх зверхників у Кракові. Відповідно й роля Українського Центрального Комітету на території Галичини була значно більша, ніж у Кракові"iii.

Ще одним важливим аспектом діяльності УЦК були стосунки з Організацією українських націоналістів. В. Кубійович з цього приводу зазначав: "УЦК був загальною і єдиною громадською легальною і непартійною установою і тим самим мав обслуговувати всіх українців та притягати їх до співпраці. У практиці я мусів зважати на дійсність, тобто на силу різних установ і організацій, у першу чергу на ОУН. Я очолив громадську централю на пропозицію полк. Сушка (але без ніякого зобов'язання), і більшість членів проводу УЦК належали до ОУН. У перші місяці діяльність ОУН і його членство була на різних відтинках українського суспільного життя дуже позитивна: їм була притаманна велика жертовність, ідейність, активність, любов до праці та бойовитість. Але з часом видно було і слабкі сторони: мале фахове знання, невелике політичне вироблення, брак витривалості і послідовності в праці, нахил до нелегальщини там, де її не треба було, нерозуміння специфічних відносин у терені. Українські комітети часто поставали з ініціативи ОУН, а вже завжди при її співдії. З часом, коли праця в комітетах вимагала більше фаховості, вони часто не могли впоратися зі своїми обов'язками, їх треба було замінити фахівцями, що спричинило невдоволення. Чимало націоналістів, які працювали в системі УЦК, виконували рівночасно свої функції в ОУН; вони автоматично підлягали своїм диспозиційним осередкам: політичному – ОУН і громадському – УЦК; поставали конфлікти, які не були корисні для праці на окраїнах. Попри це, моя співпраця з ОУН (чи її представником полк. Сушком) була на загал гармонійна, так само з членами ОУН, які були членами проводу УЦК"iv.

Серед перших справ, які вдалося налагодити (окрім допомоги біженцям), була організація українського видавництва, у якому випускали шкільні підручники, книги, газету "Краківські вісті", кілька журналів.

Наближення війни з СРСР зробило керівництво Генерального Губернаторства ще більш чутливим до українських домагань. У квітні 1941 р. члени проводу ОУН (В.Кубійович, В. Глібовицький і А. Мілянич зустрілися з Г. Франком і подали йому меморіал, у якому викладалося бачення "українського питання", "публічно-правного становища української групи в Генеральній Губернії, українська етнографічна територія, обсади постів в адміністрації, самоуправі тощо українцями, церковні, культурні, господарчі справи, проблеми молоді (вимоги окремої організації) і суспільної опіки". Попри всі попередні обіцянки Г. Франк своїми наступними кроками дезавуював домовленості, намагаючись зіпхнути УЦК на периферію суспільного життя.

Та навіть за цих умов УЦК виправдав пов'язані з ним сподівання.

Згідно зі Статутом УЦК ( 3) його діяльність спрямовувалася у двох напрямах: 1) організація загальної суспільної опіки; 2) співпраця із закордонними організаціями за посередництвом німецького Червоного Хреста. У 21 "Ділового Правильника" сформульовано такі завдання УЦК: вжиття невідкладної допомоги втікачам, біженцям; організація сиротинців та опікунства для дітей-сиріт; налагодження харчування бідного населення у народних кухнях; забезпечення безробітних родин та родин військовополонених і т. ін.v Кошти, необхідні для реалізації харитативних проектів, надходили за рахунок членських внесків, грошових і речових пожертв, а також комунальних і державних субвенцій.

Структурно УЦК навесні 1941 р. складався з 26 українських допомогових комітетів (УДК), 33 районних делегатур і близько 980 мужів довір'я, які діяли у чотирьох областях: Краківській, Люблінській, Варшавській, Радомиській.

До початку німецько-радянської війни УЦК не лише відлагодив механізм функціонування всіх своїх ланок, а й встиг досить багато зробити у царині сприяння всім, хто цього найбільше потребував. Якщо на початковому етапі головна увага зосереджувалася на допомозі біженцям, інвалідам, хворим, безробітним, то надалі сфера діяльності значно розширилася. Поряд з відродженням кооперативного руху, налагодженням роботи товариства "Сільський господар", ремісничого та промислового виробництва у містах місцеві ланки Комітету спрямували зусилля на організацію дитячих і юнацьких закладів – "захистів", сиротинців, дитсадків, інтернатів-бурс для дітей з незаможних родин; охорону здоров'я всіх верств населення; забезпечення робочими місцями тих, хто цього потребував; налагодження додаткового харчування найменш забезпечених категорій місцевих мешканців тощо. Протягом 1940–1941 адміністративного року було організовано 29 українських захистів, 9 бурс-інтернатів, 475 дитсадків, у яких діти харчувалися, виховувалися, навчалися, а учні ще й отримували грошову допомогу та стипендії. Понад 17 тис. родин (68872 осіб) одержали додаткові харчові картки, які давали право на придбання товарів у повітових кооперативних союзах та сільських кооперативних крамницях. Узимку 1940 – 1941 рр. в містах діяло 11 кухонь, які видавали щоденно по 1000 обідів. У цей складний час проведено акцію "Зимова допомога" під гаслом "Брат – братові", що супроводжувалася збиранням речей і грошей для тих, хто особливо потерпав від незгод воєнної добиvi.

З осені 1940 р. УЦК приступив до матеріальної підтримки українських студентів, які навчалися у вузах Чехії та Німеччини. У листопаді при УЦК сформовано Комітет допомоги українському студентству (КоДУС), який спеціально займався цими питаннями1*.

Напад Німеччини на Радянський Союз започаткував новий етап у діяльності УЦК. 17 липня 1941 р. Галичину приєднано до Генерального Губернаторства, а 1 серпня тут утворено нову адміністративно-територіальну одиницю – дистрикт "Галичина". Український політикум майже одностайно засудив ці дії Берліна, але щось змінити не міг.

За цих умов діяльність УЦК поширювалася на територію Львівщини, Станіславщини, Дрогобиччини, Тернопільщини (без північних районів). Тут швидко утворилися структури, апробовані протягом 1939 – 1941 рр.

Лише після початку війни з СРСР нацистські лідери розкрили свої справжні наміри щодо України. Безапеляційне ігнорування українських домагань національної державності, небачений розмах терору і геноциду, нищівна експлуатація сировинних, матеріальних і людських ресурсів вже незабаром позбавили пронімецьких ілюзій значну частину українців. Однак і за цих обставин керівництво УЦК вважало не лише за можливе, а й за необхідне продовжувати діяльність, усвідомлюючи неминучість співпраці з окупаційною адміністрацією. При можливості дотримуючись принципу аполітичності, що став головною умовою існування даної інституції, УЦК посилив харитативну роботу. Нагальну потребу у такій громадській установі засвідчили наступні події.

Війна зруйнувала звичайний життєвий уклад галичан, до межі ускладнила і без того непрості умови існування.

Найбільш вразливою категорією населення у роки війни стали діти. Тотальна мобілізація чоловіків до різних регулярних і нерегулярних збройних формувань позбавила мільйони родин головного годувальника, до межі загострила соціальні ризики. Сотні тисяч дітей залишилися сиротами і напівсиротами. Саме цей контингент став головним об'єктом доброчинних акцій української громадськості.

На початку серпня 1941 р. з ініціативи громадськості Львова взяла початок "Українська допомогова акція", завдання якої організатори вбачали у матеріальному, санітарному і моральному сприянні сиротам, бездомним, інвалідам, біженцям, військовополоненим, безробітним, хворим. У кожному районному й обласному центрі створювалися станиці, а на місцях – низові ланки, які опікувалися вказаними категоріями населення.

На початку кожного року визначалося кілька пріоритетних завдань, на розв'язання яких націлювалися громадські об'єднання.

Початок 1942 р. ознаменувався ініціативою під гаслом "В кожному селі – дитячий садок". Незважаючи на всі труднощі, у деяких місцях з'явилися обнадійливі результати. Уже до 20 березня 1942 р. 254 громади зі 103 сіл Сяноцького округу зібрали 107 467 злотих, які склали бюджет даної акції. А всього близько 200 сіл округу виявили бажання мати дошкільні дитячі заклади на громадських засадахvii.

Loading...

 
 

Цікаве