WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні події в україні ХІХ – початку ХХ століть в науковій праці О.П. Реєнта - Реферат

Історичні події в україні ХІХ – початку ХХ століть в науковій праці О.П. Реєнта - Реферат

У післямові О. П. Реєнт ґрунтовно і лаконічно підсумовує дослідження, визначивши найбільш характерні риси історії України в імперську добу (ХІХ – початку ХХ ст.). Позитивно, що автор провів історичні паралелі між сучасністю і дав рекомендації по комплексному вивченні проблематики суспільного розвитку України в умовах незалежної України.

Доброго слова заслуговує й поліграфічна культура видання, підбір ілюстрацій. При нинішній скруті у книговидавничій справі в Україні це особливо приємно відзначити.

Рецензоване видання відзначається своєю фундаментальністю, широким діапазоном охоплених питань, новизною постановки багатьох історіографічних проблем, компактністю та обширним фактажем. Книга О. П. Реєнта має належну патріотичну наснагу, всебічну, арґументовану доказовість тверджень і висновків, містить багато оригінального й цікавого матеріалу, вперше введеного в науковий обіг. Текст вдало доповнюють 16 фото та 2 спеціальні таблиці. Монографія помимо того, що є змістовним науковим синтезом цікавої історіознавчої проблеми, дає й багато матеріалу для роздумів щодо продовження і подальших напрямів її розробки. І в цьому також полягає неперехідна вартість нової праці відомого українського історика.

Разом з тим, необхідно висловити деякі побажання до змісту монографії О. П. Реєнта.

Відповідно до загальної проблеми другого розділу, присвяченої українським землям та європейській дипломатії ХІХ – поч. ХХ ст., автор слушно зазначає, що "поліетнічний склад населення на інкорпорованих Австрією породжував цілу низку проблем, що виходили за межі внутрішньої політики цієї держави" (С. 58) і "все, що стосувалося Галичини та міжнаціональних взаємин у краї, пов'язувалося для Відня не лише з внутрішніми а й зовнішньополітичними комбінаціями" (С. 59). У зв'язку з цим, необхідним було б акцентувати на тому, що австрійська колонізаторська політика кін. ХVІІІ- поч. ХХст. постійно впливала на зміст громадсько-політичного і культурного життя народів цього краю, адже як показують найновіші дослідження, саме у Галичині потужні австро-німецькі вияви певною мірою визначали спільне й окреме в політичному, ідеологічному, культурному й демографічному розвитку Підавстрійської України. Очевидно, що масована атака на українців, розділених кордоном між двома імперіями, перешкоджала консолідації свідомих українських сил у боротьбі за національне самовизначення (С. 61).

Аргументовано розповідаючи про асиміляторську політику чужих імперій на українських землях в досліджуваний період, вчений підкреслює, що "і Російська, і Австрійська імперії були політичними державами" (С. 110). Головним чином, вказує О.П. Реєнт, саме від способу розв'язання національного питання залежала їхня подальша доля, територіальна цілісність, економічна могутність. Колонізаторська за своєю спрямованістю й сутністю політика австрійського та російського урядів прирікала українців на обслуговування інтересів метрополії (С. 114). Не в останню чергу це стало можливим через нерівномірність багатовимірність розвитку основних етнонаціональних (і, до певної міри, етноконфесійних) спільнот зокрема в Галичині. Слід зауважити, що розгляд цього важливого аспекту модерної історії саме як історичного і соціально-політичного явища потребує грунтовного і міждисциплінарного вивчення.

Дослідження автором витоків історії українських політичних партій і громадських об'єднань в Галичині та аналіз перших реальних спроб реалізувати ідею соборності в ХІХ – на поч. ХХ ст. (С. 124 – 128) в загальних рисах показує піднесення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Поряд з цим, своєчасним було б вивчення українського національного відродження кін. ХІХ – поч. ХХ ст. в європейському контексті (витоки, зміст, періодизація),** яке пройшло протягом цього часу кілька фаз у своєму розвитку, зазнавши ряд трансформацій, і саме воно значною мірою визначило структуру української частини політичного спектра Галичини на зламі ХІХ – ХХ ст. Одночасно концептуалізації вимагають галицький консерватизм і народовська течія як суспільно-політичні явища досліджуваного періоду.

Упродовж тривалого часу питання політичних то соціально-економічних процесів на етнічних українських землях у складі Австро-Угорщини з ідеологічних причин замовчувалося, а нерідко і фальсифікувалося (С. 306). Встановлюючи, що протягом тривалого часу сільське господарство Австро-Угорщини перебувало в скрутному становищі, і що в Галичині та Буковині велика земельна власність знаходилася в руках переважно польського панства, О.П. Реєнт не зазначає того важливого, на нашу думку, факту, що заселення краю німецькими колоністами сприяло соціально-економічному розвиткові Галичини. Саме австрійський уряд і власники маєтків на місцях, які були, здебільшого, поляками і євреями, протегували німецьким колоністам, що дозволяло останнім у кращих умовах розвивати крайове землеробство і тваринництво. Окрім цього, підкреслюючи помітні зміни у прогресивному напрямку в сільському господарстві і перехід від зернового господарства до скотарства та впровадження спеціальних сільськогосподарських культур, зростання продуктивності землеробства (С. 307), дослідник не зазначає, що нові німецькі колонії в Галичині (засновані як об'єктивна потреба в спеціалістах для розвитку різних галузей економіки і культури) допомагали безпосередньо у запровадженні нових, ще не знаних у Галичині до тих пір, сільськогосподарських культур (овес, ячмінь, кукурудза, конюшина) та низки технологічних методів господарської діяльності, привезених колоністами з їх батьківщини (Пруссії, Саксонії, Баварії, Люксембургу, Вюртенбургу; Польщі, Чехії). Підкреслимо, що аналіз шляхів вирішення складних проблем у сільському господарстві Галичини і Буковини, здійснений О.П. Реєнтом, показав, що успіхи були досягнуті внаслідок демократизації тогочасного суспільства, прогресивного правового регулювання господарських відносин, творчої самодіяльності сільського населення тощо.

З низки побажань у контексті наступного дослідження деяких аспектів широкого діапазону "Україна в імперську добу", заініційованого в сучасній історіографії О. П. Реєнтом, слід зауважити необхідність ретельного опрацювання цілого комплексу нових архівних і друкованих матеріалів, які зосереджені в архівних установах і бібліотечних закладах України, Польщі, Австрії, Німеччини, Росії. Це дасть змогу більш повно відтворити як хрестоматійні, так і невідомі сюжети історії нашої Батьківщини ХІХ – поч. ХХ ст., звернутися до проблеми методології, яка сьогодні є однією з нагальних у нашій історичній науці.

Сподіваємося, що це глибоке і скурпульозне дослідження стане настільною книгою не лише для фахівців ХІХ – початку ХХ століть, а й для істориків у широкому розумінні цього слова, бо написана вона вдумливо, науково витончено й вивірено, зі знанням справи і з великою любов'ю до проблем історії та культури України.

Література

  1. Ленартович О. Селянство Західної України у національно-визвольній боротьбі 1944-1950 рр. – Луцьк, 1998; Киричук Ю. Нариси історії українського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ ст. – Львів, 2000; Кентій А. Українська повстанська армія в 1942 – 1943 рр. – К., 1999; Його ж. Українська повстанська армія в 1944 – 1945 рр. – К., 1999; Його ж. Нариси боротьби ОУН-УПА в 1946-1956 рр. – К., 1999; Русначенко А. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940 – 50-х роках. – К., 2002.

  2. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі – ЦДАГО України), ф. 1, оп. 30, спр. 2162, арк.3.

  3. Там само.

  4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України), ф. 27, оп. 17, спр. 6516, арк.27 зв.; спр. 6595, арк.33.

  5. Там само, ф. 2, оп.7, спр. 1834, арк.97.

  6. Чмелик Р. Мала українська селянська сім'я другої половини XIX – початку XX ст. – Львів, 1999. – С.101, 131.

* Реєнт О. Україна в імперську добу (ХІХ – початок ХХ ст.). – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – 340 с.

** Перші кроки у цьому напрямі здійснив І. Я. Райківський у одноіменних публікаціях. (Див. докл.: Галичина. – 1999. – № 3. – С. 4-23; 2000. – № 4. – С.25-48).

Loading...

 
 

Цікаве