WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні події в україні ХІХ – початку ХХ століть в науковій праці О.П. Реєнта - Реферат

Історичні події в україні ХІХ – початку ХХ століть в науковій праці О.П. Реєнта - Реферат

Реферат на тему:

Історичні події в україні ХІХ – початку ХХ століть в науковій праці О.П. Реєнта

Процеcи трансформації і становлення сучасного національного державотворення cупроводжуються усвідомленням "нестійкості" і політико-ідеологічної залежності синтетичних побудов всесвітньої та регіональної історії, багатоманітністю проявів сучасної методології, які важко піддати стандартизації.

Нова монографія члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора, заступника директора з наукової роботи і завідувача відділом історії України ХІХ – початку ХХ століття Інституту історії України НАН України Олександра Петровича Реєнта, яка нещодавно вийшла друком у Києві*, висвітлює проблеми історії України у складі двох імперій, становище українських земель в Австро-Угорській і Російській імперіях та європейській дипломатії щодо них у ХІХ – на початку ХХ ст., потенціал національного відродження України, її соціально-економічний розвиток та боротьбу між працею і капіталом, діяльність українських політичних сил у революціях 1905-1907, 1917 рр. та Першій світовій війні. О. П. Реєнт поставив завдання дослідити історичні події в Україні ХІХ – поч. ХХ ст. у кількох аспектах: політико-правовому, національно-культурному, соціально-економічному і виробничому.

Рецензована монографія чітко структурована і складається з п'яти розділів. У першому розділі, присвяченому сучасному стану і перспективам наукових студій з історії України ХІХ – початку ХХ століть, автор справедливо зауважив, що обраний для дослідження період "має базуватися: по-перше, на теоретичному осмисленні доленосних явищ на значних часових відрізках, пошуку та агрументації асоціативних рядів у тих процесах, яким притаманна фрагментарність й дискретність; а по-друге, на вивченні конкретних явищ побутового, психологічного, релігійно-етичного порядку, що в кінцевому підсумку є рушіями і мотиваційними чинниками людської діяльності та самоорганізації. ..." (С. 36). Це питання актуальне для молодої самостійної Української держави, адже методологічна невизначеність більшості авторів засвідчує прикрий факт відсутності чітких наукових засад і апробованого методологічного інструментарію.

Названа проблема більшою чи меншою мірою цікавила багатьох дослідників – від російських і австрійських істориків, економістів, дипломатів і статистів ХІХ ст. до сучасних вітчизняних, але вона так і не знайшла комплексного і аналітичного висвітлення в окремій праці. Джерельна база дослідження досить широка і включає документи і матеріали, статистичні дані, періодичну пресу тощо, що зберігаються в архівах і бібліотеках України та зарубіжних країн. Аналізуючи сучасний стан вивчення історії України в так звану "імперську добу", її знаний дослідник слушно зазначає, що у пострадянський період зникла ідеологічна принадність тем, пов'язана з рухом декабристів, народників, появою та розгортанням діяльності соціал-демократичних організацій, революційними подіями 1905-1907 рр. Системна криза, а потім і повний крах соціалістичної теорії й практики, зміна світоглядних парадигм зробили неактуальними та анекдотично недолугими всі спроби суцільно критичного ставлення до "капіталістичного" минулого нашої країни (С. 327). Автор монографії підкреслює, що ціла низка актуальних проблем української минувшини ХІХ – поч. ХХ ст. і донині чекає на своїх об'єктивних дослідників, адже вимагають поглибленого осмислення такі тематичні напрями, як особливості економічного розвитку українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій; формування станів і соціальна стратифікація населення України; складання національної буржуазії та становлення підприємництва, банківської справи й торгівлі; специфіка розвитку і наслідки реформування аграрного сектора економіки; соціально-побутова історія, а також історичне минуле України воєнної доби. Одночасно необхідно здійснити розробку як методологічних й загальнотеоретичних, так і джерелознавчих аспектів дослідження.

Другий розділ присвячений аналізу становища українських земель за імперської доби в європейській дипломатії. Вчений наголошує, що українські землі стали ареною зіткнення інтересів багатьох держав як важливий сегмент європейського простору, які використовували всі наявні засоби у боротьбі за їх забезпечення (С. 42). Попри відсутність в українців власної держави виникали сприятливі умови для самореалізації та утвердження в політичній, військовій, релігійній, культурно-освітній сферах життя. Тривалі контакти з росіянами, поляками, євреями, білорусами, чехами, болгарами, греками, німцями, угорцями, сербами, турками і татарами виробили своєрідні форми "народної дипломатії", які, зокрема опосередковано впливали на консолідацію українства в Підросійській та Підавстрійській Україні, зміцнення його національної свідомості. Читач знайде у книзі яскраві докази місця і ролі України в міжнародних відносинах ХІХ – поч. ХХ ст. – аналітичні роздуми дослідника про українське козацтво як об'єкт російської і турецької дипломатії, західноукраїнські землі у фокусі європейської дипломатії на рубежі XVIII – ХХ ст., європейську політику щодо України періоду наполеонівських війн, погляди членів таємних товариств на принципи взаємин між народами і державами, польське повстання 1830 р. й Україну, "Весну народів" і вже згадувану народну дипломатію, Кримську війну 1853-1856 рр. та російсько-турецьку війну 1877-1878 рр., дипломатичні аспекти "українського питання" у період Першої світової війни. Важливим науковим висновком О. П. Реєнта можна вважати й те, що "геополітичні вектори у ХІХ – на початку ХХ ст. досить часто сходилися саме на українських землях, і це викликало включення економічних, військово-політичних, людських ресурсів краю в орбіту значних, часом доленосних подій" (С. 328). На достовірних прикладах автор показав, що "українське питання" в усіх його аспектах інтерпелювалося перед керівниками й впливовими громадськими та політичними діячами європейських держав і світу. Це створювало певні перешкоди для реалізації асиміляторських планів антиукраїнських сил.

У третьому розділі О. П. Реєнт охарактеризував потенціал національного відродження України. Зокрема, докладно з'ясовано національний склад населення, асиміляторську політику на українських землях, самостійницькі інспірації українців в імперіях Романових та Габсбургів, вплив українського руху на діяльність гуртків у 30-40-і рр. ХІХ ст., "громадівський" рух, структуру українських політичних партій, а також "українське питання" в суспільно-політичному житті напереродні революції 1917 р. На кінець XVIII – поч. ХХ ст. українці були розчленовані поміж двома імперіями – Російською і Австро-Угорською, уряди яких здійснювали щодо них колонізаторську політику. У концептуальному відношенні зазначається, що українці в ХІХ – на початку ХХ ст. продовжували залишалися аграрною нацією, і саме це "визначальним чином вплинуло на формування психологічного, соціокультурного архетипу, а також здатність суспільства до самоорганізації, усвідомлення корпоративних та національних інтересів та їх захисту" (С. 109). Вчений переконливо доводить, що брак національного дворянства й буржуазії не дозволяло українцям відігравати помітну роль в окремих галузях економіки, а також політичному житті. Адже надтонкий прошарок еліти, на його думку, гальмував формування національної ідеї та свідомості, перешкоджав появі організованих форм суспільної самодіяльності, ускладнював ефективну протидію чужоетнічній експансії та денаціоналізації. Детально проаналізовані аспекти українського національно-культурного відродження ХІХ ст. (соціальний, національний, освітній, релігійний), хоча російська та австрійська верхівки, ігноруючи особливості історії, побуту, звичаїв, світогляду українців, постійно намагалися розчинити їх у пануючому етнічному середовищі, позбавити можливості для будь-яких форм національної самоорганізації. Довідуємося, що "українське питання" стало реалією повсякденного суспільно-політичного життя завдяки зусиллям кількох поколінь національно-орієнтованих громадських діячів в Росії та Австро-Угорщині. Причому, базуючись на традиціях українського визвольного руху попередніх століть і природному потягу широких верств народу до відтворення власного соціокультурного середовища і самоорганізації, вони піднесли українську ідею на якісно новий рівень. О. П. Реєнт кваліфіковано показує, що діяльність численних громадських організацій та політичних партій дозволила викристалізувати і структурувати ідеологію українського руху й сприяла перетворенню його на вагомий чинник суспільного поступу.

Четвертий розділ висвітлює соціально-економічний розвиток України і боротьбу між працею та капіталом. На думку автора, друга половина ХІХ ст. ознаменувалася масштабними тектонічними зрушеннями в економіці та виробничих відносинах в Україні (С. 136). Постала проблема капіталізації виробництва, розвитку підприємництва й формування нової суспільної верстви – пролетаріату. Багато місця у книзі приділено аналізу господарському потенціалу України пореформеної доби і становищу трудящих, першим виступам робітників на захист своїх прав та інтересів, появі робітничих організацій в Україні тощо. Важливим науковим висновком названого розділу є ствердження факторів, що виокремлюють промисловий пролетаріат у типологічно нову суспільну верству (С. 148). Серед таких ознак, О. П. Реєнт виділяє вищий, ніж у селянства, ступінь корпоративності; колективістську, а не індивідуалістську психологію; більш глибоке усвідомлення свого місця в суспільстві та соціально-економічних інтересів; мобільність, організованість, керованість; здатність до узгоджених дій заради досягнення соціально-економічних цілей; спроможність засвоювати політичні гасла і керуватися ними. Відбулися зміни у соціально-економічному розвитку України ХІХ – поч. ХХ ст., зокрема в аграрному секторі, промисловості, фінансах та торгівлі, у сфері праці. "Концентрація виробництва, капіталів, робочої сили на підприємствах України дозволила швидкими темпами здійснити промисловий переворот, – робить висновок автор, – а потім і модернізацію технологічних процесів та вийти на рівень повноправних учасників світового ринкового процесу" (С. 330). Вчений детально проаналізував появу перших робітничих і перших професійних організацій, класове протистояння у 1906-1907 рр., особливості пролетарського руху упродовж 1907-1914 рр. Так, протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. викристалізувалися основні пролетарські форми і засоби боротьби проти експлуатації та соціальної нерівності, що ґрунтувалися на засадах колективізму, солідарності, організованості й чітко визначених вимогах. Що стосується політичного оформлення робітничого руху, то автор на основі численних інформацій про загальну постановку справи захисту прав робітництва, передумови та форми конфліктів на виробництві, засобів їх попередження й усунення причин, що їх викликали чітко показав загострення проблеми виступів робітників і визрівання його для творення власних об'єднань, покликаних взяти на себе соціальний захист трудящих (С. 173). Водночас з кінця ХІХ ст. робітниче питання стає одним з центральних у програмних документах і практичній діяльності політичних партій, адже репрезентуючи інтереси працюючого люду, громадські та політичні інституції надавали йому організованості, послідовності, забезпечували досягнення реальних результатів у його боротьбі. Про це цікаво, на конкретних прикладах розповідається у монографії. У кінці цього розділу О. П. Реєнт проаналізував боротьбу трудящих за свої права в період Першої світової війни, а також діяльність профспілок і фабзавкомів між Лютневою і Жовтневою революціями 1917 р. Автор підкреслює, що незрілість робітничого і селянського руху, їх переважно "економічна" орієнтація, аморфність організаційних форм, відсутність консолідації та узгоджених дій, традицій європейського "тред-юніонізму", національні бар'єри, врешті-решт, спричинили радикалізацію мас і створили широку соціальну базу для більшовицької партіії, яка шляхом перевороту прийшла до влади (С. 254, 331).

Loading...

 
 

Цікаве