WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Окупація Полтавщини - Реферат

Окупація Полтавщини - Реферат

Патріоти розповсюджували антифашистські листівки, допомагали радянським військовополоненим тікати з фашистського полону, здійснювати диверсії тощо. Удари по ворогові наносили партизани Гадяцького, Миргородського, Шишацького, Лохвицького та інших районів. За допомогу партизанам фашисти спалили села Баранівку, Велику Обухівку, Сакалівку та ряд інших, у кількох районах вбили, спалили, повісили сотні людей. Село Баранівку гітлерівці оголосили неіснуючим населеним пунктом.

Зв'язкова з села Великі Сорочинці Миргородського району колгоспна ланкова, а потім голова сільради Ольга Антонівна Бондаренко, смілива розвідниця, полум'яний агітатор, одна з найактивніших діячів партизанського загону, разом з чоловіком і сімнадцятирічним сином Григорієм з самого початку фашистської окупації були активними партизанами загону. На їхньому подвір'ї, в сараї, був улаштований склад партизанських боєприпасів. Ольга Антонівна збирала відомості про окупантів і передавала їх партизанам. Гестапівці заарештували Ольгу Антонівну та її чоловіка Семена Бондаренка. Вкинули їх до каземату, який знаходився в хаті Лебедя. Допити вів особисто комендант села Великі Сорочинці фашист Альфред Бартель. Особливо мучили Ольгу Антонівну. Кати вимагали, щоб вона видала їм комуністів і партизанів. Але патріотка не промовила жодного слова. Ніхто не видав партизанів. Німці вивели всіх арештованих до річки Псьол і поставили їх над кручею... Ольга Антонівна стояла поряд зі своїм чоловіком, а далі застигли непорушні, мовчазні інші патріоти Юхим Омельченко, Іван Лісовий, Сергій Чугуй, Іван Сідельник... Пролунали постріли. Розстріляні падали з кручі в сині води Псла. Деяких скидали багнетами. Впала і Ольга Бондаренко, але вона була ще жива. Її поранило розривною кулею в ногу. Не подаючи ніяких ознак життя, вона лежала у воді. Коли стемніло, городами добралася до хати подруги Олени Люх, а потім перейшла до свого дядька Єгора Якимовича Чеха, який зумів улаштувати її в лікарню. Але побоюючись повторного арешту, вона через кілька днів переходить додому і деякий час переховується... Потім разом із сином зібралася йти до партизанів... Не встигли перейти подвір'я, як на них накинулись німці і поліцаї. І знову арешт... Ще раз повели на розстріл, але вже не до Псла, а на кладовище. Знову передсмертні хвилини під наведеними дулами автоматів. Та й цього разу не вбили Ольгу Бондаренко, а лише тяжко поранили в шию і в обличчя. Коли Ольга Антонівна прийшла до свідомості, катів поблизу вже не було. Поряд з нею лежав убитий син. Підповзла до нього і міцно обняла. Вже не було сліз, не було й розпачу. Помста — ось чим палало серце матері. Тут вона згадала, що в скрині є патрони для партизанів і німці можуть виявити їх. Востаннє поцілувала сина і, перемагаючи слабкість, почала повзти до своєї хати. Метр за метром просувалась вона, обливаючи кров'ю рідну землю. Вже біля самого порогу своєї хати знепритомніла. Неймовірними зусиллями волі примусила себе опам'ятатись, вповзла в кімнату і почала переховувати патрони. Раптом інстинктивно відчула небезпеку, оглянулася назад. На порозі стояв начальник поліції зрадник Скляр разом з двома поліцаями... Пролунали три панічні постріли. На цей раз Ольга Бондаренко загинула. Вона посмертно нагороджена орденом Леніна. Її ім'ям названо вулицю, де стоїть будинок з меморіальною дошкою і споруджено пам'ятник славній землячці.

Село Велика Обухівка було партизанським. Аж до 20 листопада 1941 року тут господарювала Радянська влада. Німецькі фашисти, боячись зустрічі з партизанами, минали цю місцевість. Населення активно допомагало партизанам продуктами харчування, одягом та іншим. Штаб партизанського загону перебував у хаті колгоспниці Є. Д. Овчаренко, яка готувала партизанам страви, прала білизну, чим могла, допомагала їм. Збереглася партизанська листівка, яку розповсюджував у селі партизан Павло Голян. "Гітлерівські собаки, — писалося у ній, — не тільки грабують населення, а й знущаються з трудящих... Хай вони запам'ятають, що пощади ворогові не буде". 12 листопада до Великої Обухівки підійшов німецький каральний загін, але партизани зустріли його кулеметним вогнем, завдавши ворогові відчутних втрат. Фашисти в паніці відступили в напрямі до с. Савинців. Через кілька годин ворог отримав підкріплення і знову наступав. Сили були нерівні, партизани відійшли. Разом з ними пішла до лісу і значна частина колгоспників. Фашисти влаштували над мирним населенням звірячу розправу, оточивши село з усіх боків. Вони палили будівлі, розстрілювали людей з автоматів, не даючи пощади ні жінкам, ні дітям. В одній з хат живими згоріли колгоспниця Є. Н. Шолуха та її троє дітей, в іншій — колгоспниця Софія Косенко з дитиною. До хати колгоспника І. М. Гниди фашисти зігнали понад 20 чоловік, потім підпалили її і розстрілювали з автоматів кожного, хто робив спробу врятуватись. Крім того, 28 чоловік розстріляно в яру біля річки Обухівки. Того дня гітлерівські кати розстріляли і спалили живими 269 чоловік, 100 чоловік було тяжко поранено. Серед убитих 161 жінка, 108 дітей віком до 15 років. Згоріли всі колгоспні будівлі, 125 родин залишилися без жител. "...За допомогу партизанам, — цинічно повідомлялося у фашистському наказі, — село Обухівку спалено, а населення розстріляно". Жорстока розправа над жителями цього героїчного села — один з найтяжчих злочинів німецько-фашистських загарбників на Полтавщині. Кладовище з братськими могилами страчених зареєстровано як пам'ятник Великої Вітчизняної війни. У Великій Обухівці загинув її уродженець партизан М. С. Лагода, який потрапив у засаду. Героїчною смертю загинула в селі і молода партизанка-розвідниця Роза Полякова. Потрапивши до рук ворога, вона відмовилася дати будь-які відомості про партизанів. Довго катували її фашисти і поліцаї, але так нічого й не добилися. Знівечений труп партизанки вони кинули в колодязь.

У чорні дні окупації Нових Санжар гітлерівці грабували населення, забирали майно, хліб, худобу. Один за одним з'явилися накази, розпорядження окупантів, за невиконання яких погрожували розправою. Вони ввели непомірні податки на кожне господарство.

У березні 1942 року надійшло розпорядження інспектора районної поліції про взяття на облік усіх комуністів та підозрілих. А згодом фашистами були розстріляні активісти, які з будь-яких причин залишилися на окупованій території. Це К. П. Сутула, І.В.Бігдан, Б. П. Забедейко, К. Д. Дрига, П. Г. Палько та інші. Кілька разів викликали на допити в гестапо і били стару вчительку Н. І. Онищенко, що прискорило її смерть.

Страшними карами погрожували за надання притулку військовополоненим та тим, хто допомагає партизанам. Незважаючи на погрози, новосанжарці давали притулок пораненим бійцям і тим, хто втік з фашистського полону. Багатьом бійцям пощастило врятуватися з полону завдяки подружжю О. А. та Д. І. Королько, які діставали для військовополонених одяг, переправляли їх у надійні місця. Новосанжарські дівчата Надія Сахновська, Віра Асауленко та інші збирали серед населення одяг, їжу для військовополонених, допомагали їм тікати з табору. Вони поширювали зведення Радянського інформбюро, розклеювали листівки на парканах і навіть на будинку управи, знищили списки активістів, складені поліцією. Мужні патріотки переправляли в надійні місця бійців, які потім пробиралися на схід, постачали медикаменти, їжу. Н. М. Сахновській і В. Ф. Асауленко допомагав літній чех з комендатури. Він також повідомляв їм про події на фронтах, про поразку німців під Сталінградом.

Наприкінці 1942 року німецькі зграї під нищівними ударами Червоної Армії відкочувалися все далі на Захід. Залізнична дільниця Київ—Полтава працювала з великим напруженням. Лубенське паровозне депо було переповнене паровозами, які потребували негайного ремонту. Піонери Боря Гайдай, Толя Буценко і Ваня Сацький, які працювали в депо чорноробами, вирішили здійснити свій давно задуманий план. 27 січня 1943 року на території паровозного депо зібралося багато паровозів для ремонту. На колії стояв під парою німецький паровоз, який вийшов з ремонту. Сміливі юнаки залізли на паровоз, перевели реверс на відповідний хід, і паровоз рушив з депо на ненаведений поворотний круг, набираючи швидкість, звалився в яму поворотного кругу. Юнаки здійснили давню мрію — на півтора місяця вивели депо станції Лубни з ладу.

Фашисти схопили юних героїв. Нелюдських катувань зазнали вони в застінках гестапо. 9 лютого 1943 року гітлерівські кати розстріляли юних патріотів. 30 грудня 1959 року в парку міста відкрито пам'ятник юним героям, які загинули в боротьбі з фашистськими загарбниками. Відчутних ударів фашистам завдавали і залізничники. В 1943 році машиністи депо Є.В. Гулій і Н. Й. Малій пустили свій поїзд назустріч ешелону з пальним. Поїзди зіткнулися і обидва звалилися під укіс. Окупанти, відчуваючи близький кінець свого панування, намагалися зірвати лють на мирному населенні...

Loading...

 
 

Цікаве