WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Окупація Полтавщини - Реферат

Окупація Полтавщини - Реферат

Пригадує Олена Олександрівна Браденбург: "27 вересня 1941 року по м. Кременчуку був проголошений наказ про те, що всі євреї повинні покинути свої квартири і з'явитися в спеціально відведені бараки для постійного проживання в селищі Нова Іванівка. Під час перебування там у них відібрали всі речі і документи, а колишні їхні квартири поліцаї розграбували. В бараці, де розмістили євреїв, були вибиті вікна, готувати гарячу їжу не дозволяли, бараки не опалювалися".

В останніх числах жовтня 1941 року і на початку листопада їх всіх розстріляли загальною кількістю до 8000 чоловік. На території Піщаної гори в переважній більшості судово-медичною комісією в листопаді 1943 року були виявлені трупи у цивільному одязі. На підставі показань свідків з місцевого населення було встановлено, що там розстрілювалося єврейське населення міста, зокрема, діти та підлітки. Уже в перші дні окупації жертвами нацистів стали сотні тисяч євреїв. Уціліле єврейське населення було загнане у спеціально створені ізольовані поселення — гетто. Одне з таких гетто було в м. Кременчуці по вул. Леніна, 22. Через деякий час євреїв відправляли в "табори смерті", які терміново обладнувалися газовими камерами. На шляху до смерті приречених били, штовхали прикладами, а також залізними палицями. Камера ставала могилою.

Упевнені в своєму кінцевому успіху, нацисти реалізовували план "Ост", за яким передбачалося вичистити загарбані землі від українців та інших неарійських народів. Крім українців, ще одного головного об'єкту німецького геноциду, постраждали і євреї. Так званий голокост — тобто масове знищення людей єврейської національності — проводився окупантами після заняття будь-якої території України.

Лихо і смерть принесли окупанти населенню. В Кременчуці було створено три табори для військовополонених. Від катувань і голоду в них щодня вмирали десятки радянських людей. Про нелюдське ставлення до військовополонених розповідав очевидець Т. К. Жванія. "У лютому 1942 року лікар табору німець Орлянд викликав до себе військовополоненого лікаря Булачника. Під час допиту він викрутив йому руки, зламав стегно, виколов очі і наказав розстріляти". Головне управління служби безпеки фашистської Німеччини облюбували ліс на північ від Лубен для ставки Гітлера. З цією метою в Лубни 17 листопада 1941 року прибула спеціальна команда "Ост", яка мала побудувати "Ейхенгейм" (дубовий будинок) для свого фюрера. Однак партизани і підпільники не давали спокою гітлерівцям ні вдень, ні вночі. У результаті будівництво дубового будинку було перенесено під Вінницю. У 1942 році окупанти влаштували табори військовополонених на території Лубенського педагогічного інституту і в приміщенні школи №8. Жителі міста всіляко допомагали радянським воїнам, які тікали з цих таборів смерті. Багатьом пораненим, які потрапили в оточення, врятував життя хірург С. О. Тимофєєв. Жахливе творилося на території Хорольського цегельного заводу, де окупанти теж створили табір смерті для військовополонених. Про цей табір, як про місце варварських знущань і катувань говорилося в одній із нот Радянського уряду. Найбільш пекельним місцем табору була так звана Хорольська яма. Це дійсно була яма, з якої до війни вибирали глину. Її обгородили колючим дротом і тут тримали під відкритим небом в негоду і холод тисячі людей. Взимку щодня виносили звідти десятки трупів.

Військовополонених за найменшої підозри кидали в глибоку яму, де було десять камер. У них, у напівзігнутому положенні, серед смороду, без їжі і води, військовополонених залишали на декілька днів. Мало хто виносив ці муки. Двадцятирічні юнаки виходили звідти сивими і зігнутими. Багато вмирало. Український письменник Дмитро Бедзик писав про цю яму так: "Щоб не киснути в калюжах, кожен намагався заселити сухий горбик днища. Вночі пробували лягати, тулилися один до одного, але вода холодна відбирала у людей рештки тепла..., тіло промерзало наскрізь. І лише під ранок падали безсилі і засинали важким сном. Вранці комендант табору не раз в'їжджав у яму і толочив людей копитами свого коня".

Відділки табору були розкидані по всьому місту: на заготзерні, у будинку райвиконкому, середній школі №2 та інших. У хорольських таборах смерті фашисти знищили понад 55 тисяч людей. Про нечувані звірства фашистів у Хоролі розповідав військовий лікар Л. Орловський, який сам був в'язнем табору, але дивом уник смерті.

Табір смерті не розкрив до кінця всю таємницю трагічної загибелі людей. Колишній в'язень художник О. Різниченко написав картину, на якій зобразив, як фашисти глумилися над полоненими, нацьковували на них собак, б'ючи нагаями. Ця картина була направлена в Нюрнберг. Чимало страшних сцен зобразив художник Є.С. Кобитєв в картинах-етюдах "До останнього подиху" і "Люди, будьте, пильні", а також у книзі "Хорольська яма". Про табір смерті Хорольська яма письменник М. Дубов написав повість "Біля самітнього дерева". Про звірства німецько-фашистських загарбників у Кременчуці та кременчуцьких таборах смерті свідчать документальні матеріали. На початку другої половини вересня 1941 року у військові казарми міста, де до окупації розміщувався 12-й батальйон і 7-а батарея радянських військ, стали прибувати військовополонені. Німецьке командування організувало в цих містах табори для них. Територія була обнесена в декілька рядів колючим дротом. На кутках і у великих перегонах були встановлені вишки для охорони. Табори вміщували в себе одночасно до 20 тисяч приречених. Казарми, що були на території таборів, не могли повністю вмістити весь склад військовополонених, тому більшість із них розміщувалися під відкритим небом, незважаючи на осінні холоди та зимові морози. Табір, розташований на території 12-го батальйону, називався табором "А", на території 2-ої батареї — табором "В". Крім того, був ще один табір на дзеркальній фабриці, де німці тримали військовополонених для тяжких фізичних робіт по будівництву дерев'яного мосту через річку Дніпро. Із свідчень колишніх військовополонених Тараса Костянтиновича Жванія, Івана Васильовича Цимбаліста, Василя Григоровича Харідзе, Лисенко І. О. та інших встановлено, що в усіх цих таборах гітлерівці свідомо винищували військовополонених. Харчування не забезпечувало навіть голодного проживання, а нових прибуваючих зовсім не годували по декілька днів, доводячи їх до повного виснаження. Не рятувала баланда, якої давали півлітра на добу, особливо з горілого жита, що смаком нагадувала мазут. Внаслідок недоїдання в таборах поширювалися тиф, дизентерія та інші інфекційні захворювання.

Смертність від голоду і епідемічних хвороб доходила щодня до 300 чоловік. Крім того, десятки людей гинули від катувань, побоїв, обмороження та інших форм знущань. Встановлено, що фашистські нелюди за період окупації Кременчука з 9 вересня 1941 року по 29 вересня 1943 року замучили, розстріляли більше 37 тисяч військовополонених червоноармійців і командирів та майже 60 тисяч мирних жителів. Службово-експертною комісією Кременчука виявлено 62 великі ями-могили. Було розкрито 16, з яких вийнято 736 трупів.

Про небачену жорстокість фашистів на окупованій Полтавщині свідчить нота Уряду СРСР від 25 листопада 1941 року, яку народний комісар закордонних справ направив усім послам і посланникам держав, з якими СРСР мав дипломатичні стосунки. В ній, зокрема, говорилося: "Радянський уряд має численні факти, які свідчать про систематичні звірства і розправи, що чинила німецька влада над полоненими червоноармійцями і командирами Червоної Армії. За останній час ці факти стали особливо численними і набули жахливого характеру, викриваючи тим самим ще раз німецьку воєнщину і німецький уряд як банду насильників, які не рахувалися з жодними нормами міжнародного права, законами людської моралі...

У Чорнухинському таборі за найменше порушення встановленого порядку полонених систематично били гумовими дубинками і розстрілювали на місці без попередження. Тільки за один день 17 вересня в цьому таборі було розстріляно 95 чоловік. Велика кількість полонених вмирає від виснаження. Під час перекидання військовополонених з Хорола в Семенівку їх змушували весь час бігти. Тих, хто падав від утоми і виснаження, негайно розстрілювали... Табірний режим, встановлений для радянських військовополонених, виявляється брутальним і обурливим порушенням найелементарніших вимог, пред'явлених відносно утримання військовополонених міжнародним правом і, зокрема, Гаазькою конвенцією 1907 року, визнаною як Радянським Союзом, так і Німеччиною... Доводячи ці жахливі факти до відома всіх держав, з якими СРСР має дипломатичні стосунки, Радянський уряд з обуренням протестує перед усім світом проти варварських актів порушення німецькою владою елементарних норм міжнародного права і покладає всю відповідальність за ці недлюдські дії німецьких військових і цивільних властей на злочинну гітлерівську владу Німеччини". Ще до захоплення території німецько-фашистськими окупантами в області проводилася робота по створенню підпілля, партизанських загонів і диверсійних груп, що мали діяти на окупованій ворогом території. Було створено підпільний обком партії на чолі з секретарями С. Ф. Кондратенком та Г. Ф. Яценком, 44 підпільні райкоми, 120 підпільних первинних партійних організацій. Сформовано підпільний обком комсомолу, 13 райкомів, 27 комсомольських організацій і груп, а також три територіальних обкоми ЛКСМУ з центрами в Полтавському, Пирятинському та Семенівському районах. Створено 151 партизанський загін для боротьби в тилу ворога. Крім того, три загони в складі 85 чоловік виїхали в правобережні райони України.

У перші дні окупації ворогу вдалося розгромити частину підпільних організацій, особливо у степових та лісостепових районах. Проте, незважаючи на гітлерівський терор, боротьба продовжувалася. У Полтаві діяли патріотичні групи, які очолювали Т.П. Сіриченко, П. І. Токар, Я. М. Мисецька, Г. П. Шаліганова, комсомольсько-молодіжні групи О. К. Убийвовк ("Нескорена Полтавчанка"), Й. Й. Баяна, О. П. Лімова та інші. Героїчну боротьбу проти окупантів та їх приспішників вели в Кременчуці 6 підпільних груп. У числі їх керівників були командири Червоної Армії М. І. Ромашкін та І. О. Лисенко, які потрапили в оточення і залишилися на окупованій території, робітник Крюківського вагонобудівного заводу Г. Ф. Петько. У місті діяла група "Патріот Батьківщини" на чолі з С. Ф. Хайлом, група імені лейтенанта Дніпрова, очолювана І.Х.Харченком, патріотична група на чолі з В. М. Остапенком. Підпільні групи діяли в ряді інших міст і сіл.

Loading...

 
 

Цікаве