WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Окупація Полтавщини - Реферат

Окупація Полтавщини - Реферат

Реферат на тему:

Окупація Полтавщини

Війна. Ця страшна звістка вже через кілька годин після нападу ворога облетіла всі міста і села Полтавщини. Уже у перші дні війни тисячі трудящих з'явилися до райвійськкоматів з проханням направити їх на фронт. До середини липня 1941 року таких заяв було 3153, в тому числі від жінок — 1155. В ряди народного ополчення вступило 17385 чоловік. Для боротьби з ворожими парашутистами, шпигунами і диверсантами в області було організовано 44 винищувальні батальйони, що об'єднували близько 9 тисяч бійців і командирів. А для допомоги їм створили 2310 груп сприяння, до яких увійшли 22110 чоловік. Враховуючи можливість тимчасової окупації області ворогом, заздалегідь готувалися сили для підпільної і партизанської боротьби. Багато людей працювало на спорудженні оборонних укріплень.

Економіка була підпорядкована інтересам фронту, здійснювалася перебудова всієї роботи на воєнний лад. Основним програмним документом цього стала директива Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 року. В ній говорилося: "Віроломний напад фашистської Німеччини продовжується. Метою цього нападу є знищення радянського ладу, захоплення земель, поневолення народів, пограбування, загарбання нашого хліба, нафти, відновлення влади поміщиків і капіталістів... В силу нав'язаної нам війни наша країна вступила в смертельну сутичку зі своїм небезпечним і підступним ворогом — німецьким фашистом". Було зобов'язано мобілізувати всі сили народу для розгрому ворога, для нещадної розправи з ордами німецького фашизму.

Невмирущими подвигами у той важкий для країни час уславили себе полтавці. Коли гітлерівці прорвалися до Дніпра і нависла загроза захоплення ворогом Крюкова (нині правобережна частина Кременчука — Крюківський район міста) та самого Кременчука, тут спішно формується Кременчуцька дивізія народного ополчення, переважно із робітників і службовців Крюківського вагонобудівного заводу та деяких промислових підприємств міста. Вона налічувала понад 3,5 тисячі бійців — три полки. Ціною свого життя кременчуцькі ополченці тримали фашистів і зірвали їх спроби захопити Крюків та з ходу форсувати Дніпро.

У ті перші дні серпня 1941 року в Полтаві було сформовано Зведений полк Полтавського тракторного училища, пізніше реорганізований у військове танкове училище. До складу полку увійшли дві роти курсантів тракторного училища, курсанти 8-го окремого запасного тракторного батальйону та два батальйони політбійців — партійного і комсомольського активу області на чолі з вихованцем училища кремлівських курсантів полковником І. А. Черенковим. Воїни Запасного полку — українці, росіяни, білоруси, вірмени, євреї, представники інших національностей, озброєні гвинтівками й пляшками з запалювальною сумішшю, до 19 серпня героїчно стримували навалу ворога по лінії Дніпра від Келеберди до Орлика до підходу резервних військ, а потім до 17 вересня вели запеклі бої з переважаючими силами гітлерівців у районі Дніпропетровська, Верхньодніпровська, Нижньодніпровська, Ломівки. Там полягли майже всі бійці і командири Зведеного полку. Менше 100 чоловік повернулися до Полтави, щоб евакуюватися на Схід і потім продовжувати бої в багатьох інших місцях. У ті перші дні серпня 1941 року в Полтаві було сформовано Зведений полк Полтавського тракторного училища, пізніше реорганізований у військове танкове училище. До складу полку увійшли дві роти курсантів тракторного училища, курсанти 8-го окремого запасного тракторного батальйону та два батальйони політбійців — партійного і комсомольського активу області на чолі з вихованцем училища кремлівських курсантів полковником І. А. Черенковим. Воїни Запасного полку — українці, росіяни, білоруси, вірмени, євреї, представники інших національностей, озброєні гвинтівками й пляшками з запалювальною сумішшю, до 19 серпня героїчно стримували навалу ворога по лінії Дніпра від Келеберди до Орлика до підходу резервних військ, а потім до 17 вересня вели запеклі бої з переважаючими силами гітлерівців у районі Дніпропетровська, Верхньодніпровська, Нижньодніпровська, Ломівки. Там полягли майже всі бійці і командири Зведеного полку. Менше 100 чоловік повернулися до Полтави, щоб евакуюватися на Схід і потім продовжувати бої в багатьох інших місцях. У ніч на 31 серпня 1941 року фашистам вдалося форсувати Дніпро в районі села Келеберди. Радянським військам, які захищали Кременчук, загрожувало оточення. За наказом командування 8 вересня вони залишили місто, а 9 вересня озвірілі фашистські банди вдерлися до нього. Наприкінці вересня — на початку жовтня 1941 року протягом 14 діб частини Червоної Армії вели вперті оборонні бої на підступах до Диканьки, стримуючи ворожі війська, що рвалися до Харкова. Тут, поблизу Диканьки, на світанку 25 вересня 1941 року провів свій перший на Україні бій гвардійський полк реактивних мінометів — прославлених "катюш". Колишній командир полку генерал-лейтенант артилерії запасу О.І. Нестеренко через 25 років після перемоги над ворогом згадував про ті тривожні дні: "...Ми зайняли позицію поблизу Диканьки, в тих самих місцях, про які так поетично писав Гоголь. На підступах до села, маскуючись у гаю, зосередилась ворожа піхота. Фашисти готувалися до рішучого наступу. Треба було допомогти нашим... кавалерійським ескадронам зірвати атаку ворога... І ось близько полудня було дано повний залп дивізіону... Протягом якихось десяти секунд 192 снаряди накрили бойові порядки ворога. Щільність вогню в такий короткий час була досі небаченою... Гай був оповитий густим чорним димом. Уцілілі фашисти вискакували в поле і бігли хто куди". Це було одне з перших бойових застосувань "катюш" на фронті. У 1973 році на місці бою встановлено пам'ятник грізній зброї. На постаменті навік застигла бойова гвардійська "катюша". Правобережна частина території Полтавщини була окупована на початку серпня 1941 року, решта території — у вересні — на початку жовтня того ж року. Фашисти встановили тут жорстокий режим воєнної диктатури і терору, влаштували табори смерті для радянських військовополонених у Кременчуці, Лубнах, Полтаві, Хоролі, Градизьку. Тільки в перші дні окупації гітлерівці стратили в Полтаві понад 1000 мирних жителів.

Розпочавши збройну агресію, нацисти відразу ж заходилися реалізовувати свою програму, поставили перед армією і окупаційною адміністрацією завдання винищення населення. "В Україні найкраще буде вбити всіх чоловіків віком понад 15 років", так заявляв один з нацистських проводирів Герінг. Проводився масовий геноцид, тобто організоване і послідовне знищення мирних громадян, незважаючи на статті Додатку Гаазької міжнародної конвенції про закони та звичаї війни, свого часу підписаної і ратифікованої Німеччиною. Керівники третього рейху видали цілу низку розпоряджень і наказів щодо регламентації життя населення на окупованій території. Для цього був створений відповідний адміністративний апарат. Нижчою інстанцією місцевого управління була сільська управа на чолі зі старостою, якого призначав бургомістр. Староста з поліцаями втілювали "в життя" розпорядження німецьких адміністративних органів (вели облік населення, стягували податки, забезпечували військові поставки та ін.). Сільська управа забезпечувала вилучення у населення зброї, боєприпасів, радіоприймачів, проведення сільськогосподарських робіт, виконання антиєврейських обмежень тощо. Німецьким командуванням у лютому 1942 року було припинено навчання в школах, а з 1 квітня 1942 року дозволялося проводити заняття тільки в молодших чотирьох класах народних шкіл. Округовий інспектор по сільському господарству м. Лубен Мюллер видав наказ у червні 1942 року про роботу в полі 10—14-річних дітей під керівництвом учителя на обробці просапних культур. Працювати треба було і в неділю. У наказі гебітскомісара Хорола від 24 вересня 1942 року вказувалося, що кожний шеф району повинен передати найкращі меблі і господарські речі з тих, що є в районі, у службове приміщення міста. У Миргороді гебітскомісар наказав здавати по 720 літрів молока з кожної корови. "Корови, від яких не буде здано в 1943 році щонайменше 720 літрів молока, в 1944 році належать до м'ясопоставки".

На зміцнення окупаційного режиму спрямовувалася діяльність польової жандармерії. Відчувши вже протягом перших місяців війни опір місцевого населення, гітлерівське командування 16 вересня 1941 року видало наказ, який передбачав, що за вбивство одного німецького солдата смертна кара чекала щонайменше 50—100 мирних громадян. Людське життя було нічого не варте. Для залякування діяв режим надзвичайної жорстокості. З цією метою було створено спеціальні оперативні групи поліції безпеки та СД—айнзацгрупи. Окрім айнзацгруп, найактивнішими учасниками геноциду стали таємна польова поліція та польова жандармерія. Генерал Хойзінгер визнав, що ставлення до цивільного населення дають командуванню сприятливу можливість для здійснення своєї мети — систематичного зменшення слов'янського та єврейського населення. За окремим планом знищувалися пацієнти стаціонарів з тяжкохворими. В м. Полтаві були позбавлені життя хворі психіатричної лікарні, для яких вона стала останнім притулком. Одним з найбільших злочинів нацистів у роки Другої світової війни став геноцид проти поневолених народів. Не стали винятком і діти. Вони гинули під час облав, від каральних акцій есесівців, коли заручниками ставали мирні мешканці міст і сіл. Багато малолітніх в'язнів знайшли свою смерть у концтаборах, де над ними проводилися жахливі експерименти: там випробовували різноманітні біологічні препарати. Нерідко гітлерівські загарбники використовували дітей як донорів під час лікування поранених німецьких офіцерів та солдатів.

Справжніми конвеєрами смерті стали "робочі", "трудові" табори та гетто. Незважаючи на те, що вони не вважалися таборами смерті на зразок Бухенвальда, в них було закатовано, померло від голоду, хвороб і холоду багато людей. За расистською теорією Гітлера було визначено кілька націй, які підлягали повному знищенню. На першому місці в цьому списку стояли євреї, яких розглядали як основних носіїв більшовизму. Для їх ліквідації в Україні було створено дві айнзацгрупи, які вже на початку липня 1941 року приступили до операції.

Loading...

 
 

Цікаве