WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Гетьман Пилип Орлик - Реферат

Гетьман Пилип Орлик - Реферат

А ось ідуть статті, які, на теперішнє наше розуміння, чітко спрямовані на соціальний захист населення. "Козачі вдови й осиротілі козацькі діти, козацькі вдови і жінки без присутності самих козаків, коли в походах або будуть перебувати на будь-яких службах, щоб не притягалися до всіляких посполитих повинностей і не утягувалися вимаганням податків — домовлено й постановлено".

16 статей Конституції Пилипа Орлика передбачали встановлення національного суверенітету і визнання кордонів Української держави, обґрунтовували національно-державні права українського народу перед європейськими державами, забезпечували демократичні права людини. Однак вона залишилася лише на папері: невдовзі козацька еміграція втратила надію повернутися в Україну. Конституція Орлика, отже, ніколи не діяла в Україні і втратила свою силу навіть в емігрантських колах.

Обрання Орлика гетьманом

10 травня 1710 р. Карл XII затвердив обрання Орлика гетьманом, вихваляючи його мужність і вірність, а також влаштував офіційний прийом. На ньому Пилип Орлик виголосив промову латиною, і то був взірець красномовства і свідчення його намірів продовжувати лінію Мазепи: "Чи мені... рівнятися із Іваном Мазепою, якому по славі та популярності не було рівної людини у нашій Вітчизні. Чи мені, який не має ніяких заслуг, винести на раменах, подібно Атланту, що виносив падаюче небо, тягар правління Україною, мені, не достойному такої честі і навіть, скажу більше, такого тягаря? Чи мені, недосвідченому аргонавтові для такої великої і могутньої влади, в наш жорстокий вік направити розхитаний вихрями і бурями український корабель на благословенних островів? Чи мені, подібно Тезею, блукаючи по кручених шляхах, вивести із лабіринту страшенного рабства гарну Аріадну— нашу Отчизну, яку стереже московський дракон, і повернути її колишню волю?" Гетьман висловлював сподівання, що Карл XII захистить Україну й "проведе її розбитий човен по бурхливих хвилях до Миса Доброї Надії", одіпне "московське страховище своїми могутніми грудьми".

Однак шведський король, який на той час сам потребував допомоги, нічим суттєво не зміг допомогти не лише Україні, але й новообраному гетьману. І Орлик починає налагоджувати стосунки з урядом султана та кримським ханом. Ця праця увінчалася успіхом. 10 листопада 1710 р. було вирішено про війну Порти з Москвою. А 23 січня 1711 р. був укладений союз між козаками і ханом. Першим у середині січня 1711 р. вирушив в похід татарський хан з 50-тисячною ордою і кількома сотнями запорожців. Хан оволодівав Слобожанщиною, майже не зустрічаючи опору, чому сприяли запорожці. Мешканці містечка Водолаги Харківського полку зустрічали татар хлібом-сіллю. Мерефу і Таранівку, навпаки, здобули штурмом, спалили й пограбували, людей взяли в полон. Від Харкова хан повернув назад і обложив Новобогородськ, однак взяти його не зміг і в березні вирушив до Криму. Набравши дорогою ясир, хан фактично зірвав увесь план операції. Майже водночас виступила й кубанська орда на чолі з Іслам-Гіреєм, сином хана, але й вона, пройшовши понад Доном до Ізюма і набравши ясиру, повернулася швидко назад.

31 січня 1711 р. розпочався основний наступ на Правобережну Україну. Орлик вийшов з чотирьохтисячним загоном запорожців Костя Гордієнка, польським військом прибічників короля Станіслава Лєщинського та тридцятитисячною татарською ордою. У війську було 40 шведських інструкторів. Гетьман звернувся з універсалами до населення України, закликаючи повстати і скинути владу царя, пояснюючи необхідність участі в його поході татар.

Союзникам та Орлику на початку походу таланило. Здавалися міста — Черкаси, Канів, Немирів, Мошни. До Орлика потяглося населення Білоцерківського, Корсунського, Уманського полків. Під Лисянкою розбито вщент і взято в полон генерального осавула Бутовича, посланого гетьманом Лівобережжя Скоропадським. Нарешті 18 березня Орлик дістався Білої Церкви. Зведене військо (козаки, поляки, татари) облягло місто. У ньому, в добре укріпленій фортеці, сидів з козаками полковник Танський та півтисячі росіян з полковником Анненковим. Орлик захопив нижнє місто і 25 березня почав приступ. Однак як перший, так і другий приступи були відбиті. Вночі обложені здійснили вдалу вилазку, і військо Орлика, не маючи гармат (лише 4—6) для облоги, відступило. Поляки попрямували на Полісся та Волинь, а татари кинулися грабувати і захоплювати ясир. Орлик відійшов до Фастова, його армія танула — люди кинулися рятувати від татар свої домівки і сім'ї.

Похід Орлика 1711 р. в Україну провалився. На те був ряд причин:

  • непевність союзників-татар, їх негідна поведінка і зрада;

  • непідготовленість грунту в самій Україні, слабкість зібраних військових сил;

  • незручність політичного моменту.

В Україні акцію Орлика в цілому було сприйнято далеко не прихильно, і татарські пограбування лише підсилили негативну її оцінку. Військова акція 1711 р. спричинила до втрати Орликом авторитету в Україні. Позитивне ставлення до нього зберегло лише запорізьке козацтво. А влітку розпочався наступ царської армії. Вирішальний бій відбувся на Пруті. Турецькі війська оточили росіян, і Петро І перед загрозою неминучого полону попросив переговорів. Це було вигідно для Туреччини, і візир дав свою згоду. Упродовж переговорів Орлик постійно відвідував великого візира і наполягав на тому, щоб російська армія негайно покинула Україну повернула награбоване майно і щоб пункт про це був записаний до майбутнього договору. Але з цього нічого не вийшло. Договір було укладено 13 (23) липня 1711 р. Він увійшов в історію як Прутський. Росія зобов'язувалась віддати Туреччині Азов, зриті фортеці Таганрог, Богородицьк і Кам'яний Брід, на Україні все залишалося, як і раніше.

Більше 30 років після цих подій прожив Орлик за кордоном. І де б він не був — чи у Швеції, чи в Німеччині, чи в Туреччині, — жодного дня, жодної години не полишала його турбота про Україну. Разом зі своїм старшим сином Григором, який скінчив життя генералом Франції, Орлик налагоджував зв'язки з урядами країн Європи, надсилав до них меморіали, прагнучи домогтися визволення свого народу, його незалежності. Як зазначав історик Дмитро Дорошенко, "він намагався використати кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи, щоб тільки поставити українську справу на порядок дня. Але всі намагання великого українського патріота були даремні. Московське царство після полтавської перемоги зробилося могутньою державою, Російською державою, яка посіла провідне місце в північній і східній Європі". Одночасно П. Орлик не поривав зв язків і з Україною, особливо з Січчю, що тоді була на татарській території, в Олешках.

Наприкінці життя вигнанець боявся лише одного — померти далеко від батьківщини. Ця туга за Україною надзвичайно щемко звучить в останньому листі до сина: "Померти тут, на чужині, не почувши подиху рідної землі... Я не хочу бути похований між варварами!". Однак доля і в цьому була жорстокою. Орлик так і помер на чужині, в Ясах, куди перебрався разом з волоським господарем Костянтином Маврокардато, 24 травня 1742 р. Помер у нужді, по гетьману не залишилося жодного матеріального скарбу. Маврокардато, який шанував Орлика, влаштував йому "чудові похорони, до яких не пощастилося славної пам'яті гетьману Мазепі" (з листа сина покійного — Григора). Однак і зараз залишається невідомим, де поховали Пилипа Орлика та яка доля його могили.

Вороги покійного гетьмана створили й поширили легенду, ніби Орлик перед смертю одружився на татарці, прийняв іслам, був скинутий козаками з гетьманства і вбитий одним з них. Це була чорна отрута злої, але безсилої ненависті до всіх, хто ніс у собі вогонь національного ідеалу України.

Висновок

В історії України діяльність Пилипа Орлика оцінюється по-різному навіть найкращими представниками української історичної науки та біографами гетьмана, хоча вони виявляють до нього шану. Його вважали романтичним героєм типу Дон-Кіхота, який протягом усього життя був вірний своїм ідеалам, перенісши всі випробування долі, боровся за ідею і мав фантастичний оптимізм та високі моральні якості. І сьогодні його мрія нарешті знайшла втілення. Українська незалежна держава стала реальністю.

Шляхами свого батька пішов його старший син — Григорій, для якого Франція стала другою батьківщиною і за інтереси якої він загинув 1759 р. у званні генерал-лейтенанта при графськім титулі. Король Франції Людовик XV з приводу його смерті писав, що він "втратив найгіднішого дворянина, сміливого і видатного генерала... Граф Орлик помер так, як варто помирати людині його походження, і гідності".

Література:

  1. Остапенко П.В. Усі видатні постаті історії України. – Харків: Торсінг Плюс, 2006. – с. 139-146.

  2. Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття. Курс лекцій. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – с. 291-304.

  3. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ "Казка", 2006. – с. 277-289.

2

Loading...

 
 

Цікаве