WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Біла Церква в роки II світової війни - Реферат

Біла Церква в роки II світової війни - Реферат

Реферат на тему:

Біла Церква в роки II світової війни

Після перших же повідомлень по радіо про розбійницький напад на СРСР фашистської Німеччини робітники і службовці почали збиратися на своїх підприємствах і в установах, хоча день був вихідний.

Тривогу сіяли накази Верховного командування. Відомий трагічний наказ №270, у відповідності з яким сімї командирів та політпрацівників, котрі здалися в полон або зірвали в бою відзнаки, підлягали арешту, сімї полонених червоноармійців позбавлялись будь-якої державної допомоги. В черговий раз ні в чому не винних брали у заложники.

Найрізноманітніші чутки поширювались не в останню чергу із-за бараку достовірної інформації з фронтів. Зведення Радінформбюро часто запізнювалось, не відповідали дійсності. А Сталін не звертався до народу аж до 3 липня. Лише в цей день він проголосив найсильнішу з промов за свою довгу політичну кар'єру . Звернення починалось незвичними для нього словами: "Товариші! Громадяни! Брати і сестри! Бійці нашої армії і флоту! До вас звертаюсь я, друзі мої!".

Сталін наголошував, що ворог жорстокий і невблаганний, хоче перетворити радянських людей в рабів німецьких панів. Він закликав народ до Вітчизняної визвольної війни. Вся країна повинна мобілізуватися. В разі відступу ворогу не повинно дістатися "ні кілограма хліба, ні літра пального". В окупованих районах необхідно було розпалювати полум'я партизанської війни, в містах, над якими нависла загроза, - формувати народне ополчення.

Вже в перші дні війни з Білої Церкви було відправлено в діючу армію 6 тис чоловік. Мобілізовані одержували накази від трудових колективів, від рідних – "бити ворога на його території". Городяни вірили у швидку перемогу, незважаючи на трагічні події перших днів. Саме така віра за спогадами Г.К. Жукова була важливим фактором, який не дав військовим невдачам початкового періоду перерости в непоправну катастрофу.

Ті, хто лишився в місті, самовіддано працювали під гаслом "Все для фронту, все для перемоги!". На їх плечі випало не менш важке випробування, яке змусило жінок стати на місце чоловіків, дітей – дорослими. Уже з перших днів війни мобілізованих на фронт замінили школярі. Вони стали частиною трудових колективів майже всіх підприємств міста.

Зі швидким наближенням фронту в місті створювались з числа його жителів "винищувальні батальйони", покликані вести боротьбу з десантами агентурою ворога, а також загони протиповітряної оборони, які повинні були боротися з пожежами. Адже страшну дію запалювальних бомб місто зазнало вже 6 липня 1941 року. Сотні городян, переважно старших віком, жінки і підлітки були мобілізовані на будівництво оборонних споруд на околицях і в самому місті. Їх лінія простяглася на 15 – 18 км.

Сформовані в місті загони народного ополчення з наближенням ворога були кинуті на фронт. Доля їх стала трагічною. Укомплектовані, як правило, людьми не молодими і зовсім ще юними, недостатньо ще навченими і погано озброєними, вони у перших же боях гинули майже повним складом.

Доцільність використання таких формувань з воєнної точки зору дуже сумнівна, проте не можна не бочити, що пролита ними кров стала ще одним драматичним свідченням рішимості народу встояти.

Місто опинилося в смузі наступу 6-ї німецької армії під командуванням генерала фон Рунштедта. Особливе значення він надавав захопленню Білої Церкви.

В одному із трофейних штабних документів відмічалось: "Якщо вдасться захопити Білу Церкві, то шляхи відступу противника у напрямі Києва будуть відрізані. Фон Рунштед сподівається скувати в цьому районі значні сили противника і продовжити наступ від Білої Церкви в південно-західному напрямі з метою з'єднання з11-ю армією". На Білу Церкву наносили удар головні сили 1-ї танкової групи, які вже 10 липня намагались прорватися у місто з боку Сквири. Вони були відбиті ударами сформованої ще у вересні 1939 року в Білій Церкві батареї лейтенанта Кравченка, яка входила до складу 445-го артилерійського полку.

Такий швидкий розвиток подій в перші місяці Великої Вітчизняної війни вимагав зусиль і організованості жителів міста у вирішенні другого завдання – евакуації промислових підприємств. З Білої Церкви вивозилися демонтовані верстати, агрегати, все, що необхідно було для організації оборони країни. Головною умовою успіху була швидкість маневру. Тому робота велася вдень і вночі. Але все не вдалося вивезти: не вистачало робочих рук, транспортних засобів. Залізниця працювала з великим перевантаженням. Деякі види цінного обладнання , наприклад, на електростанціях, повинні були діяти до останнього. Тому їх демонтаж був розпочатий, коли бої йшли уже на околицях міста. Повністю демонтувати електростанцію так і не вдалося. Значна частина промислового потенціалу міста знищувалася, щоб не дісталася ворогові. Важко було руйнувати те, що зводилося своїми руками. Але це був необхідний захід.

16 липня гусениці ворожих танків уже скреготіли бруківкою міста. 902 дні " господарювали " по-своєму фашисти в Білій Церкві. Кожна війна несе з собою страждання. Але Велика Вітчизняна війна принесла їх більше, ніж будь-яка попередня. Причиною цього було й те, що, окрім армії, в неї була втягнута велика маса мирного населення, а методи агресорів щодо "упокорення "окупованих територій відзначались нечуваною жорстокістю.

На думку багатьох істориків другої світової війни Україна як джерело продуктів та робочої сили не мала собі рівних.

Вирішуючи, як розпорядитися цим мінним трофеєм, нацистське керівництво розглядало два основних варіанти. Перший зводиться до того, щоб здобути підтримку українців проти Кремля, надавши їм власну державність, яка мала перебувати під щільною опікою Німеччини. Інший варіант, який врешті підтримала більшість нацистської ієрархії на чолі з Гітлером, цілком нехтував інтереси українців і передбачав їх нещадну експлуатацію. Це ув'язувалось із расовою доктриною, що усі словяни – люди другого сорту, і їхня роль зводилась до того, щоб служити німецькій расі.

Перші заходи німців хоч і носили дискримінаційний характер стосовно українців, проте не відзначалось особливим карним ухилом. Із числа місцевого населення створювались бургомістрати – органи міського і районного управління. На селах призначались, а інколи обирались старости. Частина податків на селі, зважаючи на тяжкий фінансовий стан господарства, відмінялась.

Уже на весні 1942 року в місті відновили роботу 115 установ і підприємств, на яких було зайнято 3052 робітники і 2131 службовець. Найбільші з них – завад по ремонту машин "Сільмаш " , де було зайнято 300 чоловік, консервна фабрика – 211 чоловік, млин №6 – 187 чол., підприємство " Трудкач " - 152 чол., прядильна фабрика – 92 робітники і 14 службовців та інш. Проводилося навчання в11 початкових школах міста і в 34 по селах Білоцерківського району. Відновили роботу міська бібліотека , музей, театр, діяли три дитячих будинки, будинок престарілих, в яких на початку 1943 року на обліку перебувало 233 чол. За рахунок створеного Комітету Допомоги робилися спроби підтримувати військовополонених та найбільш нужденну частину населення.

Однак навіть незначні поступки окупаційної влади не могли затушувати звірячої суті гітлерівського фашизму, його люди ненависницької політики.

Одразу після вторгнення в місто гітлерівські репресивні органи за допомогою "помічників" почали складати списки політично небезпечних людей – колишніх активістів , євреїв, на яких з перших днів було оголошено розшук. Тих, кого знаходили, чекало одне – розстріл. 19 комуністів були заарештовані і розстріляні в центрі міста на площі Леніна в серпні 1941 року. За неповними даними фашистські загарбники закатували і знищили в період тимчасової окупації близько 10 тисяч білоцерківців.

Серед жахливих злочинів окупантів – знищення великої групи дітей в Білій Церкві. В серпні 1941 року озвірілі карателі загнали в один з будинків по вулиці Горького 90 дітей віком до 7 років, які раніше виховувалися в дитбудинку. Кілька діб не давали пити, діти зшкрібали зі стін глину, вапно і їли, їх не годували. Після цих страшних тортур дітей знищили.

Разом із звільненням міста стала оживати й стара сталінська державна система, яка з війни вийшла ще більш зміцнілою. У перші дні після звільнення від окупації жителів міста почули новий офіційний гімн Радянської держави, який вперше пролунав по радіо 1 січня 1944 року.

Таким чином, перемога у війні була використана для того, щоб реабілітувати тоталітарну систему, подати справі так, що не жорстока централізація і адміністративно-командні методи, підкріплені репресіями, ледь не привели країну до трагічної поразки, а навпаки: саме вони забезпечили перемогу. Так перемога була вкрадена у народу в ім'я подальшого звеличення "вождя всіх часів і народів".

Loading...

 
 

Цікаве