WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Похід почався і закінчився в 1674 році. У ньому також на боці Порти взяло участь і татарське військо, на чолі якого стояв кримський хан Селім-Ґірей.

В лютому 1674 року султанський бунчук – символ приготування Порти до війни – був вивішений у ставці падишаха, а за посередництвом капиджи-паші Омер-бея* кримському ханові був надісланий наказ закінчити розпочаті приготування до походу і з'єднати свої загони з турецьким військом99.

Марек Сєкєжинський, подільський мечник, якого Ян ІІІ відрядив для введення переговорів з великим візирем, у листі згадував, що великий візир з військом став табором під Бабадаґом (Бабою) 17 травня і звідти має попрямувати до мосту на Дунаї й там чекати на прибуття султана. У тому самому листі також сказано, що турки суходолом і Дунаєм перевозять багато провіанту до гирла Пруту і по Пруту вгору переправляють його до Цецори (Цицори)100.

Згодом султан з військом, яке було при ньому, рушив до Бабадаґу. Перед прибуттям до Бабадаґу, султан перебував в місті Ґаджиоґлу-Пазарджик (нині Толбухін – місто в Південній Добруджі). Біля Бабадаґу обидва війська зустрілись, після чого турецька армія подалась до Ісакчі (міста, розташованого на правому березі Дунаю, східніше гирла Пруту), щоб біля неї переправитись на лівий берег Дунаю101.

Провівши в Ісакчі два дні, близько 9 червня турецька армія перетнула по мосту Дунай, а наступного дня після цього те саме зробив султан, очевидно, зі своїм оточенням, або з рештою армією102.

До цього переправу через Дунай здійснив з частиною турецького війська алеппський паша Каплан Мустафа, з дорученням рушити до Хотина на Допомогу Гусейнові-паші відвоювати у поляків хотинську фортецю, гарнізон якої Гусейн-паша тримав в облозі103.

Під час того, коли турецьке військо стояло в Ісакчі, до султана звернувся посланець від гетьмана Петра Дорошенка з проханням прислати П.Дорошенку війська для оборони від наступаючого на нього великого загону який складається з російських і українських полків на чолі з Дмитрашком Райчею, метою якого було знекровити сили П.Дорошенка104.

Після переправи через Дунай турецьке військо "відпочивало" протягом двадцяти днів, тобто десь до початку липня, після чого рушило в напрямі до Цецори105.

Близько 18 липня султан прибув до Цецори106. В такому разі ми доходимо до висновку, що похід турецького війська від місця його переправи через Дунай до Цецори тривав близько півмісяця; за цей час воно подолало відстань близько 250 км.

Під час просування турецької армії до Цецори 7 липня до неї приєднався зі своїм військом кримський хан107.

Ще до цього з'єднання, хан поклав собі за мету погодити Порту з Річчю Посполитою, спрямувавши турків проти Москви. Напевно, він при цьому керувався стратегічними міркуваннями. Поразка Речі Посполитої у війні з Туреччиною 1672 року була Кримському ханству невигідна, тому що явно посилювала позиції Османської імперії в Південно-Східній Європі108. Разом з тим хана дуже непокоїли дії Москви стосовно Правобережної України, її намагання утвердитись тут і тим самим вдарити по стратегічним інтересам Кримського ханства. У ситуації яка склалась у величезному регіоні, куди входило і Правобережжя, ханові потрібна була активна протидія Москві. Щодо цієї протидії його інтереси значною мірою збігались з інтересами Речі Посполитої, яка не могла змиритись з втратою Правобережжя. Тож для проведення в життя даної стратегії хан сподівався на підтримку Речі Посполитої. Але підтримка була можлива лише за умови порозуміння Порти з Річчю Посполитою – з огляду на те, що в зовнішньополітичному відношення ханство було залежним від Порти. В разі такого порозуміння, вважав хан, Річ Посполиту можна було використовувати для тиску на Османську імперію, для послаблення її позиції в регіоні109.

13 липня, після з'єднання турецьких і татарських військ, хан одержав прохання від поляків, в якому вони просили хана, щоб він помирив їх з турками. Зустрівшись з султаном, хан схиляв його до примирення з поляками, брав на себе місію арбітра в цій справі, підкреслював необхідність спільних турецько-татарських дій проти Москви. Хоч як султан неприхильно був налаштований щодо Речі Посполитої, з гіркотою пам'ятаючи Хотинську поразку свого війська, він усе ж мусив визнати те, що запанування Москви на Правобережжі становить для імперії небезпеку, а тому є неприпустимим.

За погодженням із султаном хан відрядив у Варшаву для ведення переговорів Магмета Кази-агу – сина свого візира Суффана Кази-аги110.

На спільній військовій раді в Цецорі, хан зумів переконати султана в необхідності воювати не з поляками, а з Москвою – за Правобережжя, за збереження тут позицій Петра Дорошенка, як гетьмана й османського протекторату над цією територією111.

20 липня, коли султан довідався про те, що поляки поступились туркам Хотином, він віддав своїй армії наказ рушити до молдавського міста Сороки, що на правому березі Дністра, перейти на територію Правобережної України і надати допомогу П.Дорошенку в його протистоянні військам князя Г.Ромодановського і І.Самойловича.112

Увійшовши в Поділля, турки захопили Вінницю, Ладижин, і інші подільські міста. 4 вересня 1674 року турки здобули Умань і все населення міста було забране в ясир. Після того як хан допоміг Петру Дорошенку зняти облогу з Чигирина, Мухамед ІV повернувся за Дністер113.

Турецький похід 1674 року, спрямований спершу проти Речі Посполитої, а згодом проти московського та лівобережного військ у Правобережній Україні, охопив період від травня, коли армія на чолі з султаном виступила з Фракії, до середини листопада, коли вона прибула до Адріанополя. З цього на перебуванні її на теренах Правобережної України припадає серпень, вересень і початок жовтня. Головна мета походу в Правобережну Україну була досягнута – названі війська при допомозі загонів союзника Туреччини - кримського хана, який їх очолював, і козаків, керованих П.Дорошенком, відновили тут владу П.Дорошенка як гетьмана і протекторат Туреччини над цією територією. У зв'язку з цим запланований турецько-татарський наступ на Київ не відбувся. Воєнні дії турецької армії проходили в межах порівняно неширокої територіальної смуги – від містечка Стіни на заході до міста Умані на сході. Головні її зусилля були затрачені на здобуття Ладижина та Умані. Можна сказати, що турецький похід 1674 року врятував П.Дорошенка як гетьмана, продовжив його перебування на гетьманському уряді – до 1676 року, коли він був змушений зректись гетьманства і віддатись на милість московського самодержця.

Ян Собеський в перших числах жовтня, зібравши військо, виступив в похід. Військо складалось більше з іноземних найманців, яких надав Фрідріх Вільгельм. 18 листопада Ян Собеський здобув Бар, а на протязі листопада оволодів цілим краєм від Дністра до Дніпра, і такими містами: Вінниця, Немирів, Брацлав, Кальник, Жорнище і Могилів. Сміливою атакою жовніри і козаки розгромили трьох тисячну турецьку залогу в Рашкові114. Його комендант Юсуф-паша з кількома сотнями пробився до Бендер115. Не зміг він оволодіти таким містами як Кам'янець, де знаходилась сильна турецька залога, і Чигирин, де сидів Петро Дорошенко з своїми козаками. Також Ян ІІІ Собеський хотів очистити від татар Причорноморський степ, а потім дійти до Дунаю. Провести зиму Собеський мав на меті на Україні. Проте планам Собеського насудилось здійснитись. Михайло Пач покинув його з більшою частиною литовського війська, а курфюрст бранденбурзький відкликав своїх драгунів через вторгнення Швеції на його територію. З московської сторони також крім обіцянок ніякої військової допомоги на надійшло.

На початку 1675 року всі старання Яна ІІІ і французької дипломатії були спрямовані на примирення з Османською імперією, і тим самим розпочати реалізацію балтійської політики. Проте ці спроби не мали реального успіху і замість очікуваного спокою, прийшлось Яну ІІІ змиритись з новою війною з Туреччиною.

На початку травня 1675 року турецько-татарське військо, під командуванням Ібрагіма Шесмена вступило на Поділля. Тоді ж татарське військо захопило Гусятин, а головна турецька армія, попри Рачків, пішла в сторону Львова. 27 липня турки здобули Збараж.

Проте вони були зупиненні на полях приміського села Лисиничі Яном Собеським116. Ця поразка і довга облога Теребовля, якою командував Ян Самуель Храновській, схилило турків, на початку жовтня, до відходу.

В 1674-1675 роках сталась така ситуація, коли зима на Поділлі поновляла блокаду Кам'янця, але літом знову надходили турецькі війська, перед якими польське військо було змушене відступати.

Така ситуація повторилась і в 1676 році. Смерть головнокомандуючого Ібрагіма Шесмена і призначення на його місце Дамаського бея Ібрагіма Шайтана, сприяло тому, що 23 серпня турецька армія перейшла Дністер. Після того, як вони забезпечили послаблену залогу Кам'янця, турки вирушили в напрямку Язловця117. Тоді ж коронний гетьман Дмитро Вишневецький видав розпорядження, за яким коменданти Чорткова, Ягельниця і Бучача з жовнірами і всім посполитим людом, сходились до Язловця. За стратегічним планом Яна Собеського Язловець разом з Баром, Межибожем, Теребовлею і іншими головними замками на Україні, мали складати першу лінію оборони, що дало б час королеві для збирання війська під Львовом. Проте, всупереч сподіванням Яна Собеського, залога Язловця швидко здалась, а турецько-татарське військо вирушило в напрямку Станіславова.

Loading...

 
 

Цікаве