WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Проте в Яна Собеського був дуже важливий союзник: запорозький кошовий отаман Сірко, який ще в січні 1667 року побувавши у Львові, заявив, що не визнає Дорошенка за гетьмана й готовий зробити диверсію проти Криму, щоб стримати Дорошенкових спільників – татар.

Спершу П.Дорошенко напав на польську залогу в Чигирині і примусив її до здачі. Білу Церкву П.Дорошенко оминув. Головні сили з Костянтинова пішли на Збараж, Тернопіль, Зборів. Польський коронний гетьман Ян Собеський чекав Дорошенка під Кам'янцем, але потім відступив до Галичини і укріпився на сильній позиції біля Підгайців, і тут на початку жовтня облягли його козаки і татари. Близько двох тижнів Собеський витримував облогу. 4 серпня 1667 був перший сильний штурм, який Собеський відбив і вже його сили почали слабнути, коли прийшла звістка, що Сірко вдарив на Перекоп і спустошив північний Крим так, що там залишились "тільки пси і коти", забрав у полон тисячі татарських жінок і дітей і з тріумфом повернувся до Січі. Ця звістка страшно злякала татар, які були з П.Дорошенком, і відібрала в них бажання дальше воювати в Галичині. Вони почули недовір'я до своїх союзників козаків. Багато почало тікати з табору до дому. Повторилась типова в історії українсько-татарських відносин картина: за спинами козаків Керим-Гірей почав, 16 жовтня, переговори з Собеським, і всього за якихось чотири години був готовий трактат про "вічну приязнь і непорушний мир"; а щодо козаків, то вони мали б залишатись в польським підданстві на умовах, які мали бути виробленні спеціальною комісією. П.Дорошенко опинився в настільки небезпечній ситуації, що мусів наспіх копати окопи, щоб захистити свій табір від "союзників". Коли на третій день Керим-Гірей запропонував своє посередництво, то П.Дорошенку не залишалось нічого іншого, як почати переговори із Я.Собеським. 19 жовтня було укладено угоду: П.Дорошенко і все військо запорозьке обіцяли підданство королеві й відмовлялись на майбутнє від усіх інших протекцій; дідичі могли вільно повертатись до своїх маєтків; коронне військо не повинно було входити до козацької України; залога в Білій Церкві мала бути зменшена. Пакт був скріплений взаємною присягою Петра Дорошенка і Яна Собеського81.

П.Дорошенко не дав зламати себе цим гірким обставинам і з повною енергією почав робити спробу, щоб Українській Державі забезпечити незалежність, в іншій комбінації – через союз з Туреччиною.

Переговори з Портою почались ще в 1667 році. Тепер два нові посольства наказного гетьмана Михайла Портянки і генерального писаря Лупи Бушкевича підготували договір з Туреччиною82. У своїй інструкції до султана П.Дорошенко ставив такі вимоги:

  1. Основою договору має бути умова Богдана Хмельницького з Портою.

  2. Українська держава має право на всю українську територію від Перемишля до Путивля.

  3. Запорізьке військо свобідно вибирає гетьмана на довічне гетьманування.

  4. Українська церква має автономію під Царгородським патріархом.

  5. Султан немає прав до ніяких данин з України.

  6. Прислані війська султана на Україну стоять під владою гетьмана.

  7. Турки не мають право ставити на Україні мечеті, брати ясиру і руйнувати територію.

Султан Мухамед грамотами з 1668 і 1669 років забезпечив деякі з цих домагань, а саме: свободу від податків і свобідний вибір гетьмана; Україна мала бути під протекторатом Порти, так, як Молдова і Волощина, гетьман мав обов'язок повідомляти султана про закордонні зносини і на султанську вимогу висилати військо у похід83.

Два турецькі посольства в березні і серпні 1669 році вручили гетьману привілеї, бунчук, булаву, прапор та інші відзнаки.

Союз з Туреччиною підняв престиж Дорошенка. Зрозуміло це було і в Польщі і в Росії, які до того його ігнорували. Представники обох держав з'їхались на нові переговори до Андрусова куди запросили і Дорошенка. Особливо старалась перетягнути гетьмана на свій бік Польща, і для переговорів з ним вислала комісію до Острога, в березні 1670 року. Тоді П.Дорошенко подав Польщі свої умови, які були оперті на Гадяцький договір І.Виговського, але поширенні і доповненні. Він хотів дати рівноправність для православної церкви, відмінити унію, повернути православним церкви, допустити митрополита і п'ятьох владик до сенату. Три Правобережних воєводства мали становити одну цілісність, а польські війська не мають право входити на цю територію.

Поляки не хотіли навіть говорити про такі умови і визнали гетьманом Ханенка, який також подав умови, але він вимагав набагато менше. Проте, наприклад, Тадеуш Корзон стверджує, що Петро Дорошенко взагалі не прислав свого посольства, і польська комісія була змушена надати гетьманську булаву його супернику Михайлові Ханенку84.

Тим часом в самій Польщі відбувались зміни влади. В 1668 році Ян Казимир відрікся від престолу. Він скликав сейм і оголосив, що правління державою остаточно вичерпали його сили, після чого він склав корону і виїхав у Францію де й помер в 1672 році.

Новим королем став Михайло Вишневецький, син Яреми Вишневецького. Обраний за допомогою конфедератів, Михайло не мав реальної опори. Він не міг знайти її і у Франції, і тому спробував зійтись з Австрією, одружившись на Елеонорі, сестрі австрійського імператора Леопольда85. Цей союз прирівнювався до війни з козаками, татарами і, насамперед, Туреччиною, яка тільки перед тим оголосила війну Австрії. Тому весь кінець XVII століття в польській історії залишився як боротьба між Річчю Посполитою і Османською імперією.

2 Військові операції 1671-1672 років. Бучацький мирний договір.

Через події, що розвивались в середині Польщі, польській владі не було часу до втручання в справи України. Цим займався тільки гетьман Ян Собеський, в обов'язки якого входило оборона земель корони. Йому також Річ Посполита завдячувала кількалітнім спокоєм. Він приймав і відправляв посольства для втримання добрих стосунків з татарами, козаками і турками, не жаліючи коштів і подарунків. Він не виконав обіцянки перед П.Дорошенком і не зменшив залоги в Білій Церкві. Крім того Ян Собеський вислав полковника Піва на наддніпрянське Полісся для зруйнування і покарання міста Димитр.

Вдалою була компанія Яна Собеського в 1671 році. Отримавши перемогу над татарами під Брацлавом, Ян Собеський гнав їх 5 миль до степу. Після того він вирушив на козаків, де йому піддались багато міст між Дністром і Бугом, а замки Брацлав і Могилів (зараз Могилів-Подільський) він взяв в облогу. Під ним також стояли М.Ханенко і запорізький отаман Іван Сірко. В цей час, в серпні 1671 року, Петро Дорошенко взяв в облогу Білу Церкву де знаходився польський гарнізон. А в самій Польщі під час збору посполитого рушення, підняло бунт литовське військо, через несплату зарплатні86. Ян Собеський був змушений повертатись додому, через що його перемоги були зведені нанівець.

9 грудня 1671 року турецький султан оголосив війну Речі Посполитій.

Через ці події був скликаний сейм, проте зібрався він заледве 23 січня 1672 року, але 12 березня 1672 року він був зірваний через накладання "veto" одним з шляхтичів. Через цей інцидент Річ Посполита залишилась без війська перед сильною і могутньою Портою.

Повторний сейм, який проходив з 18 травня по 30 червня, відбувався одночасно з наступом турецьких військ. Проте і цей сейм був зірваний накладанням "veto".

Сам султан Мухамед IV став на чолі 200.000 армії, яка була зібрана біля Адріанополя, і, оголосивши Польщі війну, в кінці травня вирушила в похід. По дорозі пристали 50.000 татар із ханом Селім-Гіреєм, а ще пізніше 12.000 козаків із П.Дорошенком. Артилерія нараховувала 200 гармат. Турецький обоз розтягнувся на одну милю.

Тоді ж передовий відділ татар в кількості 40.000 чол. Ввійшов на Поділля, і на берегах Південного Бугу зустрів поляків на чолі з подільським каштеляном Лужицьким, при яком знаходився й гетьман Ханенко з своїми козаками. Польський відділ нараховував 6.000 жовнірів, проте незважаючи на таку різницю в силі поляки змогли зсунути татар в Буг, а Лужицький навіть вирішив вдатись до їх переслідування. Проте переправившись через річку був атакований татарами і був змушений повернутись назад в табір, а вже тоді табором почав пересуватись до Ладижина, де й знайшов притулок87.

14 серпня 1672 року, султан переправився через Дністер по трьох мостах і вже 18 серпня взяв в облогу Кам'янець. Залога Кам'янця налічувала не більше 1.500 жовнірів і 500 міщан і селян. Це була головна польська фортеця – збудована на скелі, яку обмиває річка Смотрич, ця фортеця майже нездоланною. Проте, для потужній турецькій артилерії не було великої трудності зруйнувати мури фортеці. В ніч з 25 на 26 серпня оборонці фортеці покинули стіни Нового Замку. А в суботу 27 серпня здались оборонці Старого Замку. По 11-и денній облозі і безперервних штурмів фортеці, її залога була змушена здатись88.

До султана було відправлено посольство на чолі з Станіславом Маковецьким. Акт капітуляції було складено на турецькій і на латинській мовах. За цим актом турецький султан гарантував безпечність мешканців Кам'янця і околиць, вільний вихід з родинами і майном для шляхти і війська, забезпечення вільного віросповідання для мешканців які залишаються на території Подільського воєводства, звільнення шляхти і духовенства від квартирування турецького війська89. 2 вересня султан Мухамед IV урочисто в'їхав до Кам'янця.

Loading...

 
 

Цікаве