WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Після цього походу дві ворогуючі сторони вже не мали сил продовжувати боротьбу. Великих кампаній вже не було, хоча війна ще велась, але то були лише локальні сутички. З цього часу між Росією і Польщею починаються переговори про припинення війни.

13 січня 1667 року в місті Андрусові було підписано перемир'я між Росією і Річчю Посполитою. За цим договором Правобережна Україна відходила до Речі Посполитої, за винятком міста Києва і його навколишньої території, на відстані однієї милі, яка переходила під вплив Москви на два роки, а потім знов мала бути приєднана до Польщі. Лівобережна Україна залишалась під впливом Москвою. Також за цим перемир'ям, Польща залишала Росії Смоленське воєводство. Росія повертала Речі Посполитій воєводства Полоцьке, Вітебське, Інфляндське, крім міст Невеля, Себежа і Велика71.

У статтях договору були два пункти, що стосувались українських козаків: в одному з них було сказано, українські козаки мають залишитись "під обороною і високою рукою двох великих володарів для послуг проти наступаючих басурманських військ". В іншому пункті було сказано, що запорожці повинні допомагати російському і польському володарям у тому випадку, коли кримський хан відмовиться зберігати приязнь до Польщі і Росії після проголошення йому послами про Андрусівське перемир'я (додаток №5).

Козацьких послів не запросили в Андрусів, і лише після укладення перемир'я Україна і Запоріжжя дізнались про це від стольника Івана Телепнєва, посланого до гетьмана І.Брюховецького72.

Після цього війна між Річчю Посполитою і Росією була завершена. Це була дуже дивна війна ні одна з сторін не використала своїх перемог. Після перемоги під Конотопом польські війська яким не виплатили жалування відмовились далі воювати і повернули додому. Теж сталось і після Чуднівської кампанії. Ця кровопролитна боротьба тільки виснажила обидві сторони, чим в майбутньому скористаються Крим і Османська імперія.

Україна фактично було розколена навпіл. Лівобережжя попадає під вплив Росії, а Правобережжя – Речі Посполитої. Юридично це було оформлено Андрусівським перемир'ям.

Розділ ІІ.

Польсько – турецька війна 1667-1676 років.

1 Дипломатична підготовка до війни.

В другій половині XVII століття Турецька імперія переживала короткий період відродження і, опираючись на військово-економічний потенціал, в 50 60-их роках активізувала свою зовнішню політику. Спочатку удари її армії відбулись по країнам Південної і Центрально Європи, а з другої половини 60 их років її напрям інтересів спрямовується на Східну Європу.

Як відомо, основний принцип дипломатії Стамбулу і Бахчисараю по відношенню до своїх північних сусідів проголошував відомий вираз: "розділяй і володарюй". Притримуючись цієї позиції, Махмед-Гірей після Переяславської ради 1654 року став на бік Речі Посполитої і дванадцять років був її союзником, допомагаючи воювати з Росією і Україною.

Османська імперія давно хотіла розширити свої кордони на північ, за допомогою українських територій. Практичні спроби турків колонізувати українські землі почались в 1665 році, коли гетьманом Правобережної України став Петро Дорошенко. Мухамед IV, прийнявши гетьманського посла і обіцяв допомогти йому в боротьбі по об'єднанню двох берегів Дніпра. Це було першим кроком султана, яким він намагався зірвати переговори в Андрусові, які вели Польща і Росія. Другим кроком, мав стати двірцевий переворот в Криму. Ставка на Махмед-Гірея, союзника Речі Посполитої, виявилась невдалою і хана зняли з престолу. Аділь-Гірей повинен був заключити мир з Москвою і разом з П.Дорошенком наступати на Польщу.

Вважається, що розгром польського війська загоном нурадіна Девлет-Гірея і полками Петра Дорошенка під Меджибожем, в листопаді 1666 року, був однією з причин, яка підштовхнула Річ Посполиту на швидке укладення перемир'я в Андрусові73. Росія і Польща були поставленні перед дилемою: або шукати примирення між собою і спільними зусиллями захищати свої інтереси на півдні, або продовжувати війну і здати позиції в цьому районі Османській імперії.

Туреччина, дізнавшись про перемир'я між Польщею і Московською державою, запропонувала Яну Казимиру спільний похід на Москву, якщо король розірве договір з царем. Одночасно султан вимагав не нападати полякам на П.Дорошенка, як підданого султана, і передати Туреччині польські міста в Подністров'ї. Ультиматум султана підтримав Аділь-Гірей. В листі до короля, хан вказував, що Крим незадоволений перемир'ям Речі Посполитої з Московською державою, і цим актом поляки зруйнували союз з татарами, поставивши себе в положення їх ворога74.

Таким чином, через події на півдні, Річ Посполита опинилась на межі війни з Османською імперією, а Москва – перед вибором: або виконати статті 18 і 19 Андрусівського перемир'я і, вступивши в союз з Польщею, воювати проти Туреччини і Криму, або прийняти пропозицію хана і султана про мир і дружбу, і розірвати відносини з Польщею.

Як вже згадувалось, польсько-турецька війна виникла через Андрусівський трактат. Деякі польські дослідники вважають, що спровокував цю війну гетьман Правобережної України Петро Дорошенко75. На нашу думку Туреччина використала Петра Дорошенка в цій війні лише як привід, для того щоб розпочати війну.

П.Дорошенко став гетьманом в надзвичайно несприятливих умовах, в яких залишив Україну Павло Тетеря. П.Дорошенко мав багато роботи поки йому вдалось хоч здебільшого впорядкувати державні справи. Він набрав собі цілий ряд співробітників з поміж діячів яких випробував у минулі часи, та з нових людей, які визначились талантом й енергією. Особливе значення мали два гетьманські брати, Григорій і Андрій, що в різних обставинах, як наказні гетьмани заступали Петра на війні; генеральний осавул Тимофій Шулик, генеральні писарі Луна Бушкович і Михайло Вояхович, полковники уманський Григорій Білогруд, торговицький Степан Щербина, лубенський і паволоцький Григорій Гамалія і інші. Проте найбільший вплив на П.Дорошенка мав митрополит Осип Тукальський76.

Від часів слабкого гетьманування Павла Тетері, на Правобережній Україні стояли польські залоги, що мали утримувати народ у вірності Польщі. П.Дорошенко поставив собі за мету усунути польське військо з України. На початку він хотів домовитись у мирний спосіб, радив польським сторонам поводитись більше оглядно. Але як побачив безуспішність своїх заходів, вирішив порвати з Польщею.

В кінці лютого 1666 року відбулась рада старшин, на якій було ухвалено програму: "вигнати всіх ляхів із України до Польщі", вступити в союз з кримським ханом і йти на весні на лівий берег Дніпра, щоб об'єднати його з Правобережною Україною під однією булавою77.

П.Дорошенкові було відомо, що Польща і Москва вже від кінця квітня 1666 року вели між собою в селі Андрусові переговори про мир, і що в московського уряду є намір зректися претензій на Правобережну Україну, щоб цією ціною зміцнити своє панування над Лівобережжям. І через ці причини П.Дорошенко вирішив вдарити на Польщу, щоб примусити її зректися з свого боку Правобережної України й цим поставити обидві сторони, перед фактом унезалежнення цієї частини України.

Літом 1666 року на річці Цибульнику П.Дорошенко уклав тісний договір з Кримом – до нього прийшло 30.000 орди. Разом з татарською ордою він вирушив проти поляків. Польський уряд, по ліквідації бунту Любомирського, вислав 6.000 коронного війська на Україну під проводом Маховського (того, що розстріляв Виговського). Маховський вступив у грудні 1666 року на Поділля й першим ділом зруйнував містечко Івангород, яке не хотіло піддатися добровільно. Але вже 19 грудня на нього напав П.Дорошенко між Браїловим і Брацлавом і знищив цілий його відділ. Сам Маховський попав у полон і був відвезений до Криму78.

Розгром Маховського прискорив укладення договору в Андрусові, за яким Росія зрікалась прав на Правобережну Україну. Це розв'язувало руки П.Дорошенку в одному відношенні: щодо боротьби проти Польщі в союзі з Кримом і Туреччиною. Ще перед укладенням Андрусівського договору П.Дорошенко вислав до Криму посольство клопотатись, щоб новий хан Аділь-Гірей помирився з Москвою і разом з ним почав війну проти Польщі. Одночасно він вислав посольство до Царгороду.

У другій половині вересня 1667 року П.Дорошенко з 24.000 своїх козаків, з 40 гарматами і 8.000 татарської орди, під проводом калги Керим-Гірея, почав похід в Галичину. На поміч йому прийшло 3.000 турецьких яничар із 12 гарматами. В обороні Речі Посполитої став Ян Собеський, який міг виставити лише 8.000 жовнірів для оборони другої лінії між Кам'янцем і болотами Полісся.79 І.П.Крип'якевич говорить про 15.000 регулярного війська і декілька тисяч озброєної челяді.80 Розставивши свої відділи на п'яти дорогах, сам з трьома тисячами став в Підгайцях, щоб можна було б опертись на мури міста, де він міг би чикати посполитого рушіння.

Loading...

 
 

Цікаве