WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Для підмоги у Київ був відправлений генерал Ф.Ульф з 1.000 солдат. З Севрська відправлений полковник Я.Ротерт з 5.000 драгун.

28 жовтня прийшла звістка, що візир з військом стоїть в Ладижині, а кримський хан пішов в Крим.

В січні 1679 року стало відомо, що навесні султан має на меті іти на Київ, куди мав підійти і візир. Крім того, стало відомо, що до кримського хана в листопаді 1678 року прибули посли від казанських і астраханських татар. Вони оголосили, що готові допомогти Османській імперії у війні з Московською державою.

В тому ж 1679 році господар Волощини Дука отримав від візира наказ бути посередником, і схилити Москву до миру з Туреччиною. З цією метою 5 травня в Москву прибув капітан Ян Белевич. Вислухавши його, думні бояри оголосили, що московський уряд завжди готовий до миру, але вимагає, щоб дніпровські козаки були в підданстві Московської держави і щоб турки не посилали своїх військ на українські землі.

17 грудня 1679 року був відправлений до султана гонець – піддячий Никифор Кудрявцев. В грамоті повідомлялось про задоволення прохання кримського хана прислати йому послів для ведення мирних переговорів. В якості послів були відправленні Іван Сухотин і дяк Василь Михайлович. Їм було наказано заключити договорів з Кримським ханом, а потім відвезти цей договір для підтвердження до султана. Кудрявцев прибув в Туреччину 21 лютого 1680 року. Після отримання відомостей про мир, 18 квітня 1681 року, його покликали до султана і відпустили з султанською грамотою. В Москву він прибув 27 червня 1681 року157.

В грамоті султана і візира Мустафи-паши повідомляється про заключення в Криму миру і пропонувалось відправити в Константинополь великого посольства для отримання затвердженого султаном мирного договору.

В Москві досить швидко впевнились, що відправлені в Крим посли не можуть повністю забезпечити інтересів Московської держави. 26 серпня 1680 року були відправленні нові делегати – стольник Василь Тяпкін і дяк Микита Зотов. Їм було наказано укласти договір на наступних умовах:

  1. Кордоном має бути ріка Дніпро. Хан отримує казну за три роки зразу, а потім буде отримувати її щорічно.

  2. Султан і хан зобов'язані писати в своїх грамотах повний царський титул.

  3. Київ зі всіма навколишніми містами і монастирями має бути за Московською державою

  4. За Дніпром поселень не повинно бути; перебіжчиків не приймати.

  5. Московськім підданим і запорожцям дозволяється ходити на правий берег Дніпра за дровами, сіном, для полювання, рибної ловлі і добування солі.

  6. Під час миру ніяких нападів на Україну не здійснювати.

  7. Непорозуміння вирішувати через послів і війни через них не розпочинати.

  8. Звільнити всіх полонених.

  9. Перед закінченням перемир'я домовитись про продовження терміну договору або про вічний мир.

Особливо непохитними повинні були бути посли в питанні про кордон. В Москві крім Києва хотіли мати в себе ще й великий район навколо нього, від містечка Василькова на півночі до річки Носаківки, яка впадає в Дніпро на півдні. В цей район повинні були входити м. Чигирин і все Запоріжжя. По цьому питанню розгорілась велика дискусія. Тоді московські посли запропонували гроші. В кінці кінців, 3 січня 1681 року посли запропонували перемир'я на 20 років з тим, щоб кордон був по ріці Дніпро, проте за Москвою залишався Київ, з містечками Васильків, Трипілля і Тайки, а також і Запоріжжя. На правому березі Дніпра міст і сіл не будувати. Хан прийняв ці умови, і Турецький султан їх затвердив. На основі цього договору був проведений обмін полоненими. 25 грудня 1681 року посли повернулись в Москву.

Такий був поки що кінець довголітньої війни за правобережну Україну. Було санкціоновано пустелю в самому серці багатого краю, там де колись був осередок держави Богдана Хмельницького. Ця пустеля була мов надгробним пам'ятником на могилі визвольних змагань народу, який волів зруйнувати свій край і засіяти його власними кістками, ніж добровільно скоритись такому політичному і соціальному ладу, який не відповідав його устремлінням і критеріям..

Висновки.

Середина ХVІІ століття вписана в нашу історію як період великих епохальних змін, ініційованих Богданом Хмельницьким. Роки 1648-1657, дали українському народу державу (зі всіма її атрибутами і визнанням), відчуття самобутності, впевненість і гордість. Зі смертю Б.Хмельницького ситуація на Україні змінюється, настають часи суспільного розбрату та чужоземної інтервенції. Найбільш постраждалою і найсплюндрованішою частиною краю, у цій ситуації опинилось Правобережжя, що в силу історичних обставин стало ареною військових дій сусідніх держав – Речі Посполитої, Росії і Туреччини – за панування у цьому регіоні.

Першими, після військового і дипломатичного протистояння, примирились Московська держава з Річчю Посполитою в Андрусові. Після цього перемир'я війна між цими державами за панування над Правобережжям була завершена. Це була дуже дивна війна. Ні одна зі сторін не використала своїх досягнень. Після перемоги під Конотопом, польські війська яким не виплатили жалування відмовились далі воювати і повернули додому. Теж сталось і після Чуднівської кампанії. Ця кровопролитна боротьба тільки виснажила обидві сторони, чим в майбутньому скористається Османська імперія. Після укладення Андрусівського перемир'я Україна фактично було розколена навпіл. Лівобережжя попадає під вплив Росії, а Правобережжя – Речі Посполитої.

Проте, такий стан речей не влаштовував Османську імперію, що призвело до війни між Портою і Річчю Посполитою. Після поразки Речі Посполитої і укладення Бучацького мирного договору, Правобережна Україна була знову поділена на нові сфери впливу. В 1676 році за Журавським мирним переважна більшість її територій відійшла до володінь Османської імперії, а землі, що прилягали до Білої Церкви й Наволочі, – до Речі Посполитої.

Оскільки польський уряд визнав незалежність козацької держави й відмовився від претензій на неї, Росія отримала шанс поборотись за поширення своєї влади на Правобережжі.

Це зумовило нову війну – між Московською державою і Османською імперією. Після чотирьохлітньої війни, восени 1681 року було підписано в Бахчисараї перемир'я на 20 років. Протягом цього часу, ані Москва, ані Туреччина, ані Крим не мали права заселяти просторів між річками Бугом та Дністром, себто середньої та південної Київщини: ця область мала залишатись безлюдної й нейтральною.

Така ситуація на Правобережжі не могла довго втриматись. Це був штучний витвір політичного опортунізму, який дуже скоро показав себе нездатним супроти життя з його різнорідними й ніякими законами непередбаченими вимогами. Втративши Юрія Хмельницького, турки віддали Правобережну Україну в управління молдавському господарю Іванові Дуці. Не зважаючи на постанови договору, Дука почав колонізацію спустошеного краю на основах козацького ладу. Титулуючи себе "господарем земель молдавських і земель українських", він призначив наказним гетьманом Яна Драгинича, а той призначив полковників до колишніх козацьких міст, які мали відновити, й розсилав на всі сторони універсали, закликаючи народ переселятися й обіцяючи усілякі льготи та вільності. Полковники Дранинича грали роль осадчих, які заселяли на старих попелищах міста і села. Народ й справді почав сходитись, й знову появились під старими назвами нові людські оселі в спустошеному краю. Це викликало тривогу в кругах гетьманського уряду на Лівобережжі й примусило поспішити з остаточним розселенням зігнаного перед тим силоміць люду з правого берега на півдні теперішньої Полтавщини, між річками Ворсклою й Ореллю, на самому кордоні запорізьких степів.

Але не тільки Туреччина не дотримувалась пунктів договору, так само не дуже то звертала на умови Журавського миру й Польща. Під проводом короля Яна ІІІ Собеського, пройнятого ідеєю боротьби християнського світу з мусульманським, Польща фактично не припиняла прикордонних сутичок з турками й за декілька років витіснила їх майже з цілого Поділля. В турецьких руках залишився лише самий Кам'янець. Опанувавши Поділля, польський уряд заходився колонізувати безлюдні простори Поділля і Київщини. Ян Собеський на завагався відновити українську козаччину, щоб закріпити за собою Правобережну Україну. Він призначив від себе гетьманом Степана Куницького, що служив колись в П.Дорошенка, й доручив йому наново організувати вірне Речі Посполитій козацьке військо.

Весною 1686 року в Москві було укладено з Польщею "Вічний мир" і взаємний союз проти Туреччини і Криму, на основі якого Польща назавжди зрікалась Лівобережної України, а на правому березі уступала цареві Київ. Запоріжжя залишалось в виключному підданстві царя.

Loading...

 
 

Цікаве