WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Військові дії на Правобережній Україні (1658-1681рр.) - Дипломна робота

Відступивши від Станіслава турки вирушили під Журавно (див. додаток №3).

Король виступив зі Львова, через Жидачів, 23 вересня дійшов під Журавно де й став табором, який північною стороною впирався в Дністер, а на Сході в річку Свічу.

Польське військо налічувало 10.000 жовнірів, а литовське 3.000 війська, крім того було ще декілька тисяч озброєної челяді.

По дорозі до Журавна польське військо зустрілось з татарським відділом, яке облягало замок Вейнилів, після недовгого бою татари були розбиті і відступили від замку. 25 вересня перейшовши річку Свічу, поляки зіткнулись з цілим татарським військом на чолі якого стояв Нурадін-хан. 28 вересня татари оточили польський табір, а вже 29 вересня підійшов Ібрагім Шайтан з рештою частиною війська, зайнявши місце між Станіславською дорогою і Свічею, навпроти південного крила польського табору. На лівій стороні розташувався хан, а волохи стали на східному правому крилі.

Облога польського табору тривала з 26 вересня по 16 жовтня. В свято святого Михайла відбулась велика битва. На лівому крилі, де татари ходили до лісу за пашею для конів, поляки напали на татар і розбили їх. На це турки цілу ніч бомбили з важких гармат польський табір118.

Тим часом від кінця вересня тривали переговори між поляками і турками через висланих в турецькій табір шістьох послів. Найбільша роль в переговорах була в підкоморія володимирського Єжи Вільєгорського і воєводи брацлавського Костянтина Вишневецького. Згідно інструкції посли мали вимагати повернення турками Кам'янця зберігаючи в місті мечеті, зажадати знищення Кам'янецької фортеці. Якщо б ці вимоги були б відхиленні, тоді посли мали вимагати хоча б передання самого Кам'янця з доданням двохмильної зони навколо міста. Проте під час переговорів польська сторона згодилась на передачу Туреччині території вздовж Дністра, від устя річки Збруч до устя річки Мухи (на схід від Кам'янця), зі збереженням міст Язловця, Бара і Меджибожа. Єдиним досягненням польської сторони була згода на перебування польської залоги в Білій Церкві і Паволоці з околицями. Польські залоги в Немирові і Кальнику могли залишатись аж до повернення великого посла з Константинополя. Фактично Річ Посполита не евакуювала залоги з Бару і Меджибожа, хоча трактат не передбачав їх затримання119.

Журавський договір був узгоджений 14 жовтня. 16 жовтня Туреччина прислала свій варіант тексту договору, а 17 жовтня відбувся остаточний обмін копіями договору. Турецька версія була сформульована у 7 пунктах. Перший – кордонів Поділля, другий – кордонів України, третій – вільної торгівлі, читвертий – стосувався прав францисканських монахів в Єрусалимі, п'ятий – стосувався татарських, козацьких і семигородських нападів на Польщу, шостий – прав шляхти яка залишилась на Поділлі120.

Укладення Бучацького договору призвело до істотних змін характеру міжнародних відносин у Східній Європі. Оскільки польський уряд визнав незалежність козацької держави й відмовився від претензій на неї, Росія отримала шанс поборотись за поширення своєї влади на Правобережжі.

Проте вже в 1676 році за Журавським мирним договором передбачалось знищення Правобережного гетьманства. Він на відміну від Бучацького, вже не передбачав, існування на Правобережжі "Української держави". Переважна більшість її територій відійшла до володінь Османської імперії, а території, що прилягали до Білої Церкви й Наволочі, – до Речі Посполитої.

Розділ ІІІ.

Турецько-російська війна 1674 – 1681 рр.

Турецький похід 1674 року був відповіддю Польщі на погром своїх військ під Хотином. Москва бачачи як Річ Посполита і Туреччина зайняті взаємною боротьбою вирішила розпочати війну з П.Дорошенком і приєднати до себе Правобережну Україну.

1. Військова операція 1674 року.

На початку 1674 року 60-70-тисячне російсько-українське військо, під проводом Г.Ромодановського та І.Самойловича, перейшли Дніпро. Були спаленні Воронівка, Боровиця, Бужин та інші поселення. Впали Черкаси, Канів і Корсунь. У бою під Лисянкою зазнав поразки і потрапив в полон Г.Дорошенко121. В червні 1674 року Самойлович і Ромодановський облягли Дорошенка в Чигирині.

Турецький уряд розумів, що якщо Дорошенко не витримає облоги і здасться, то Туреччина втратить Правобережну Україну. Через це в турецькому таборі було вирішено іти на допомогу П.Дорошенку.

20 липня турецька армія вирушила з Цецори і 2 серпня 1674 року була під Сороками. 6 серпня татари переправились через Дністер. Турецька армія переправилась через річку десь близько 7 серпня і 16 серпня підійшла до міста Ладижин, що в Брацлавському воєводстві. На шляху до нього від Дністра вона пройшла понад 110 км. Судячи з того, скільки в середньому за добу ця армія просувалась від Дунаю до Цецори і від Цецори до Сорок, їй на подолання відстані від Сорок до Ладижина вистачило 7-8 днів.

Перед переправою через Дністер, а можливо, під час пересування їхніх військ від Цецори до Сорок, султан і хан вирішили після перебазування на Правобережжя рушати на Київ через Умань122.

Є різні відомості яким було співвідношення сил, втягнених у воєнні дії на Правобережжі, - військ султана, хана і П.Дорошенка, з одного боку, й І.Самойловича та князя Г.Ромодановського, - з іншого.

М.Крикун у праці "Турецький похід у Правобережну Україну 1674 року" подає дві цифри, опираючись на велику джерельну базу. За одними джерелами, кількість турецького війська, напередодні вступу у Правобережну Україну, налічувала 52 тисячі чоловік, а склад її, за безпосередньою підлеглістю загонів тим чи іншим особам був такий:

  1. Султан – 1.500 чол.

  2. Великий візир – 3.500

  3. Єгипетський ("мисирський") паша – 3.000

  4. Інший єгипетський паша – 2.600

  5. Діяр Беки-паша – 1.500

  6. Юсуф-паша – 1480

  7. Масаіп-паша – 3.000

  8. Каймакан* Кара Мустафа-паша – 3.200

  9. Дефтердар ("тевтердар")** – 3.000

  10. Мешанчи-паша – 1.500

  11. Кайсер-паша – 1.300

  12. Каплан Мустафа-паша – 3.000

  13. Гусейн-паша – 860

  14. Сейдеулу-паша – 1860

  15. Боснійський паша – 2.500

  16. Румелійський бей – 160

  17. Арнаутський бей – 60

  18. Егейський Антан-паша – 280

  19. Пелопоннеський Мора-паша – 320

  20. Інші паші – 180, 250, 320, 260, 200, 380, 280

  21. Інші беї – 60, 130, 170

  22. Яничар на чолі з Мустафа-агою – 8.000

  23. Власники приватних володінь – 2.000

  24. Спагіїв* – 3.000

  25. Наглядачів за порохом і зброєю – 1.200

  26. Пушкарів – 1.000123

Щодо татар то є згадки, що їх було близько 35.000 чоловік. За іншими даними М.Крикун наводить цифру турецько-татарського війська – 100.000 чоловік.

На час вступу турків і татар на Правобережжя майже всі сили П.Дорошенка були на чолі з ним в Чигирині, обложеному від 2 серпня князем Г.Ромодановським та І.Самойловичем. його сили складались з 6.000 козаків Чигиринського полку, постійно вірного П.Дорошенку, і 1.500 серденят124.

Чисельність війська І.Самойловича становила 50 тисяч військ, а князя Г.Ромодановського – менше 100 тисяч. Мабуть, загальна чисельність їхніх військ перевищувала загальну чисельність військ султана, хана і П.Дорошенка.

Опинившись на лівому березі Дністра, султан пішов на північ, взяв містечко Стіну, віддалене від місця переправи приблизно 40 км, після чого пішов на схід і взяв містечка Комаргород та Тиманівку; далі його маршрут простягся до Ладижина. Хан від місця переправи рушив на північний схід і, здобувши на цьому напрямі містечка М'ясківку та Кісницю, розташовані від Сорок приблизно на 45 і 55 км (відповідно), попрямував на схід, південніше від турецької армії та паралельно їй, і захопив містечка Куниче та Тростянець125.

Північніше свого східного маршруту турки активно не діяли. Вони задовольнилися, наприклад, тим, що містечка Брацлав, Кальник і Немирів від них відкупилися126. Не відхилялись турки від того ж маршруту й на південь, хоч би тому, що тут пройшли татари.

Підійшовши до Ладижина, султанський табір мусив простояти два дні над Бугом, з огляду на те, що міст через нього не був закінчений.

Щоб не залишати нескореної фортеці в себе в тилу, султан наказав захопити фортецю Ладижин. Є різні дані про чисельність гарнізону Ладижина. Г.Граб'янка подає цифру у 5.000 чол.127. Є також згадки, що кількість гарнізону становила 2.500 чол. Тут мова йде про козаків, а кількість не козаків за різними даними становила від 20.000 до 30.000 чоловік128.

Loading...

 
 

Цікаве