WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ватажки коліївщини Залізняк і Гонта - Реферат

Ватажки коліївщини Залізняк і Гонта - Реферат

Розпочалася нова фаза народного повстання. Урочище Карчівка поблизу Умані перетворилося на основний повстанський табір. На загальній раді повстанців обрано гетьмана та старшину. Гетьманом став Максим Залізняк. Керівники Коліївщини приступили до організації влади на визволеній території на засадах козацького устрою. У цьому зв'язку Залізняк повсюдно розсилав свої універсали. Проголошувалася ліквідація польського панування, унії та панщини. Вживалися заходи для зміцнення бойових загонів повстанців, які будувалися на організаційних засадах й традиціях козацького війська (поділ не сотні, десятки, запроваження посад сотників і осавулів, використання військових прапорів та ін.). У різні райони Правобережжя вирушали загони, перед якими ставилося завдання проганяти польську шляхту з української землі. Дедалі більшого розмаху набувало покозачення селянства.

Такий характер повстання не на жарт налякав російський уряд. Його вельми непокоїло насамперед те, що полум'я соціальної боротьби селянства Правобережної України може перекинутися на українські території, які перебували під владою Російської імперії. Катерина II вирішила силою зброї придушити визвольний рух на Правобережжі. Реалізації подібних намірів сприяло те, що в цьому регіоні вже знаходилися російські війська, які допомагали польському королю загнуздати рух конфедератів.

Російське командування відправило до Умані карателів - полк донських козаків, який вів полковник Гур'єв. Не виказуючи своїх справжніх намірів, царський полковник розташувався зі своїми силами під містом поруч з табором повстанців. Вдаючи з себе союзника Залізняка і Ґонти, Гур'єв став обговорювати з ним перспективи спільних військових операцій проти конфедератів. 8 липня, дізнавшись про наближення до Умані додаткових континґентів російських військ, він розпорядився влаштувати для повстанців бенкет. Тим часом його солдати непомітно захопили склад зброї, коні повстанців і оточили їхній табір. Запросивши Залізняка, Ґонту та інших ватажків до свого намету, Гур'єв наказав їх заарештувати. Одночасно царські війська почали брати у полон учасників повстання.

Протягом липня-серпня 1768 р. виявилися розгромленими більшість повстанських загонів. Гайдамаки - жителі Правобережжя були передані для покарання польським властям. Особливо жахливими і масовими стали страти учасників Коліївщини у селі Кодні (тепер Житомирського району Житомирської області). Ті повстанці, які мали російське підданство, після жорстоких тілесних екзекуцій були заслані на каторгу до Сибіру. За вироком Київської Губернської канцелярії Залізняка засуджено до середньовічної кари - колесування. Утім, цю кару було замінено іншою - повстанському ватажку було завдано 150 ударів батогом, піддано клеймуванню і заслано в Нерчинськ на довічну каторгу. За деякими свідченнями він звідти утік і взяв участь у селянській війні в Росії 1773-1775 рр. під проводом Омеляна Пугачова. Героїчна постать Максима Залізняка оспівана в усній народній творчості - історичних думах, піснях, переказах та леґендах.

4. ІВАН ГОНТА - ВАТАЖОК НАРОДНО-ВИЗВОЛЬНОГО ГАЙДАМАЦЬКОГО ПОВСТАННЯ

Уманський сотник Іван Гонта увійшов в історію як чільний провідник Коліївщини великого народно-визвольного гайдамацького повстання 1768-1769 рр. на Правобережній Україні.

Біографічні дані про Гонту дуже скупі. Народився він у селі Розсішках (тепер Христинівського району Черкаської області) в селянській родині. Дата його народження залишається нез'ясованою. Очевидно юнаком вступив в Умані на службу до надвірного війська польських магнатів Потоцьких. У 1757 р. козака Гонту обрали сотником. Він мав яскраву індивідуальність, а також помітну зовнішність — був високим, ставним. Відзначався сміливістю, сильною волею та організаторськими здібностями. Сучасники звертали увагу на його освіченість — добре писав по-польськи, а також вільно володів цією мовою.

На обдарованого сотника, який мав незаперечний авторитет серед козаків надвірного війська, звернув увагу власник Умані Салезій Потоцький. Гонта став довіреною особою польського магната. Потоцький вивів його з-під командування полковників-шляхтичів і підпорядкував безпосередньо уманському ґубернаторові. Гонта отримав у пожиттєве володіння рідне село Розсішки (у якому мешкала його родина — дружина, четверо дочок і син), а також сусідню Орадівку. Володіння цими селами давало йому прибуток близько 20 тисяч злотих щорічно.

Конфіденційні стосунки Гонти з Потоцьким, а також неабияка матеріальна вигода від служби у надвірному війську не позбавили уманського сотника власних переконань і не зробили його сліпим виконавцем чужої волі. Гонта явно не співчував політиці релігійних утисків православного населення, що здійснювалася у Речі Посполитій. Він пожертвував значні кошти на спорудження православної церкви у рідному селі. Уманський сотник та його дружина були ктиторами Православної Воздвиженської Церкви у містечку Володарці (у цій Церкві зберігався портрет Гонти, завдяки чому ми маємо уявлення про його зовнішність). До Гонти як до людини, що вболівала за конфесійні інтереси православних (інакше кажучи, особи з опозиційними настроями стосовно наявного політичного режиму) зверталися представники православного духовенства навіть з Києва. Загалом, уманський сотник внутрішньо був готовий до боротьби проти польсько-шляхетського панування в Україні, за відновлення козацьких порядків.

У кінці травня 1768 р. до Умані дійшли чутки про наближення повстанських гайдамацьких загонів на чолі з Максимом Залізняком. Ґубернатор Умані Младанович розпорядився вжити посилених заходів безпеки. Були зачинені міські брами, зміцнено варту. Проводився ретельний огляд усіх, хто прямував до міста. Не довіряючи козакам надвірного полку, які були вихідцями з селянських родин Уманщини, Младанович змусив їх скласти присягу на вірність Потоцькому. За наказом губернатора козаки виступили у похід назустріч повстанцям. Однак використати надвірних козаків як карателів Младановичу не вдалося. Поблизу містечка Соколівки між Гонтою та Залізняком відбулися переговори. Результатом їх стало те, що уманські козаки прогнали своїх полковників-шляхтичів і вжилися у повстанські лави.

Остаточне об'єднання загонів Гонти та Залізняка відбулося під стінами Умані. Близько півтори доби тривав запеклий штурм фортеці. Невдовзі після його початку усі солдати місцевого гарнізону приєдналися до Гонти. Це стало переломним етапом облоги. 10 червня було зламано опір шляхти, орендарів та лихварів, які шукали захисту від народного гніву за оборонними укріпленнями Умані. Гонта намагався не допустити безглуздих жертв серед переможених — наскільки це було можливим в умовах розбурханого народного повстання.

Після здобуття Умані повстанці провели загальну раду. На ній Залізняка було обрано гетьманом, а Гонту уманським полковником. На визволеній території запроваджувався козацький устрій, ліквідовувалася панщина. Уманщина була поділена на територіальні сотні, влада у яких належала сотникам. Керівники повстання вживали енергійних заходів з метою поширення і зміцнення повстанського руху. Такий розвиток подій на Правобережній Україні видався загрозливим для Росії. Царський уряд був наляканий розмахом і соціальною спрямованістю Коліївщини, яка могла перекинутися на українські землі, що перебували під владою Російської імперії, а також ускладнити міжнародне становище країни. Катерина II наказала генералу М. Кречетникову придушити повстання. На той момент генерал тримав в облозі Бердичів, в якому оборонялися польські конфедерати. Кречетников розпорядився провести каральну операцію полковнику Гур'єву. Увійшовши в довір'я і приспавши пильність Залізняка і Гонти, Гур'єв підступно заарештував керівників повстання, а також взяв у полон більшість його учасників.

Розпочалися жорстокі розправи над повстанцями. Гонту було видано польській стороні. Пір, посиленою вартою його доставлено у село Серби поблизу Могилева (на Дністрі). Після страхітливих середньовічних тортурів, які Гонта витримав, не втративши самовладання, мужнього ватажка Коліївщини було страчено.

Пам'ять про цього борця проти польсько-шляхетського поневолення України глибоко закарбувалася у народній пам'яті.

ВИСНОВКИ

Народно-визвольне повстання 1768 року потрясло польсько-шляхетський політичний устрій на Правобережній Україні, наблизило час її возз'єднання з Лівобережжям у складу Росії. Воно надовго збереглося у народній пам'яті й відіграло велику роль у формуванні визвольних традицій українського народу. Цим подіям Кобзар присвятив один із кращіх своїх творів- поему "Гайдамаки".

Різноманітних форм набирала антифеодальна бородьба й на західноукраїнських землях. Селянство і міська біднота Закарпаття активно боролися проти феодально-кріпосницького гноблення та іноземного поневолення під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. Селянськи маси Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття відмовлялись відробляти панщину і сплачувати податки, захоплювали панські землі, майно тощо, вдавалися до фіхачних розправ над гнобителями та збройних виступів. Слід відзначити повстання с. Мшанці Теребовлянського Руського воєводства (1717 р.), Долинського староства (1740 р.), сіл Обертин (1744 р.) і Космач (1749 р.) на Прикарпатті, сіл Хащів і Вовче (60-і роки) на Самбірщині, Східної Галичини (1769 р.) та багатьох інших.

Українська історія зазнае ще багато народних посвстанн, що свідчить про непідкорність українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Історія України курс лекції (за ред. Л.Г. Мельник, О.І.Гуржій).-К:"Либідь" 1991р.

  2. Ю.Зайцев Історія України -Львів: "Світ", 1996 р.

  3. Орест Субтельний , Історія України - К:"Либідь"-1993 р.

  4. І.К.Рибалка Історія України –Харків:"Основа", 1997 р.

Loading...

 
 

Цікаве