WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Галичина під владою Польщі - Реферат

Галичина під владою Польщі - Реферат

Реферат на тему:

Галичина під владою Польщі

План

  1. Підпорядкування поляками земель і населення України.

  2. Шляхта, як привілейований стан.

  3. Селянство та фільваркова система господарства.

  4. Місто та його мешканці.

  5. Вільні люди – "козаки".

  6. Наслідки підпорядкування поляками земель і населення України.

1. Підпорядкування поляками земель і населення України.

Тривалий і всеохоплюючий вплив на долю українців справили експансія Польщі. Початок їй поклав Казимир Великий (1320-1370), відновивши середньовічну польську монархію. У просуванні на схід короля підтримували три сили:

магнати Південно-Східної Польщі, що сподівалися поширити свої володіння вглиб білоруських та українських земель;

католицька церква, яка прагнула здобути новонавернених;

багаті міщани Кракова, котрі воліли підпорядкувати собі важливі торгові шляхи в Галичині.

Для поляків захоплення українських земель не відбувалося так легко, як для литовців.Галицько-Волинські князі, захищаючи свої землі від посягань з боку феодальної Угорщини, Польщі й Литви, наполегливо домагалися об'єднання підлеглих їм територій. Однак сил для цього не вистачало, і в середині XIV ст. землі Галицько-Волинського князівства були загарбані й поділені між Польщею, Литвою і Молдавією.

Не встиг Казимир повернутися до Польщі, як галицькі бояри під проводом Дмитра Детка встановили свою владу в краї. Казимир був змушений визнати Детка фактичним правителем Галичини. За це останній неохоче визнав обмежену зверхність польського короля. Ще більшу загрозу польським намірам у Галичині й на Волині становили литовці. Оскільки син Гедимінаса Любарт був зятем померлого галицького правителя Болеслава, то у 1340 р. волинські бояри визнали молодого литовського князя своїм сюзереном. І, коли у 1344 р. помер Детко, грунт для сутички між поляками й литовцями за галицько-волинські землі був готовий. Через дев'ять днів після смерті, король Польщі у квітні 1340 р. вступив у Галичину. У 1349 р. в результаті надзвичайно вдалої військової кампанії Казимир підпорядкував собі Галичину й частину Волині. Нарешті, у 1366 р., війна закінчилася польською окупацією всієї Галичини й невеликої частини Волині. Решта Волині лишалася за литовцями. Але навіть тоді поляки ще не змогли надійно закріпитися на своїх величезних завоюваннях в Україні. Завоювання ці охоплювали близько52 тис. кв. км із населенням 200 тис. чоловік і збільшували землі Польської корони майже на 50 °о.

Якщо на перших порах Галичина ще зберігала деяку автономію, то в 1434 р. вона була повністю інкорпорована до складу Польського королівства і разом з Львівською і Перемишльською землями перетворена у "Руське воєводство".

Унаслідок Кревської унії 1385 р. було сформовано союз двох держав — Литви і Польського королівства. Литовський князь Ягайло зобов'язувався прийняти католицтво і зробити цю релігію державною для Литви, використати свої багатства в інтересах Польщі, приєднати до Польського королівства "на віки вічні" усі підлеглі йому, в тому числі й українські, землі. Після цього на сеймі в Любліні Ягайло був обраний польським королем.Кревська унія призвела до поступової ліквідації самостійності південно-західних князівств, забезпечила панування польських феодалів над населенням українських земель.

Віленська угода 1401 р. ліквідувала залежність Великого князівства Литовського, яке знову стало самостійним. Але вже в 1413 р. була ухвалена наступна унія в місті Городлі. Спираючись на цю угоду, польські феодали посилили натиск на підлеглі Литві Волинь і Поділля. У 1452 р. Волинське князівство ліквідовувалося і перетворювалося у звичайну литовську провінцію. У 1471 р. було ліквідовано і Київське князівство. З цього часу, як свідчить літопис, "у Києві перестали бути князі, а замість князів стали воєводи". Таким чином, Волинь, Київщина, Поділля перетворювалися на воєводства з намісниками-воєводами на чолі.

І нарешті, Люблінська унія 1569 р. об'єднала, а точніше злила Польське королівство і Велике князівство Литовське в "одне, не-розрізнюване, неподільне тіло", утворивши єдину державу — Річ Посполиту зі спільними органами влади й управління, єдиною грошовою системою. Люблінська унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Відтоді українські землі перейшли до короля на правах коронних, польська шляхта здобула право володіти маєтками на всій території Речі Посполитої. Тому наслідком Люблінської унії стало остаточне закріпачення українського селянства, політичне і національно-релігійне гноблення населення.Колонізація українських земель, ополячення та окатоличення українського народу, наступ на його культуру підкріплювалися Берестейською церковною унією. У 1596 р. в Бересті (Бресті) на уніатському соборі було підписано угоду про унію православної церкви України і польської католицької церкви на умовах залежності від папи римського із збереженням у межах Київської метрополії адміністративної та обрядової автономії. Але мета, яку ставили ініціатори унії, не була досягнута, навпаки — упродовж усього XVII ст. вона давала результати, протилежні бажаним. Реального об'єднання церков (православної і греко-католицької) не відбулося. Взаємна ворожість православних, греко-католиків та уніатів справляла величезний вплив на боротьбу України з Польщею, у якій переплелися релігійні елементи з соціальними і національними.

2. Шляхта, як привілейований стан.

Одним з найважливіших наслідків Люблінської унії для українського народу було те, що українські землі - і ті, що належали перед тим до Литви, і ті, що належали вже до Польщі, опинилися тепер в одній державі. Разом з тим Люблінська унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Від цього часу українські землі перейшли до короля на правах коронних, польська шляхта отримала право володіти маєтками на всій території Речі Посполитої.

В умовах всевладдя литовських, польських і місцевих магнатів, православне населення українських земель перетворилося на об'єкт нещадного поневолення й покатоличення. Більшість місцевих феодалів дотримувались щодо Польсько-Литовської держави угодовської політики.

Після видання Нешавських статутів та Радомського привілею шляхті Польща на початку XVI ст. перетворилася на шляхетську республіку з виборним монархом на чолі. Польська шляхта не лише домагалася певних політичних прав, цілковитої влади над своїми селянами, а й одержала навіть право відмови у "послушенстві" королеві. На початку XVI ст. законодавство у державі перейняв сейм, представництво в якому мала виключно шляхта.

Галицьке боярство опинилося у менш привілейованому становищі, ніж польська шляхта, проте в міру того як верхівка галицького боярства окатоличувалася й полонізувалася, вона одержувала привілеї, які надавали їй дедалі більше прав. Зрештою привілеєм від 1434 року король Владислав III запровадив у Галичині польське право, а великі й середні бояри отримали право шляхетства; дрібне боярство поступово злилось з селянством. У 1435 році галицькій шляхті надали право самоврядування, в Галичині набули чинності шляхетські суди. За сприяння королів католицька церква посіла в Галичині становище державної й привілейованої.

Отже, оформлення шляхти як привілейованого стану та її остаточне відокремлення від "поспільства" (селянства) на середину XVI ст. було в основному завершене. Під польською владою православна церква втратила своє привілейоване становище і опинилася перед небезпекою повного знищення. Вищі церковні посади контролювала державна влада і просувала на них зручних їй людей. Але, незважаючи на це, зросла роль церкви як національної організації. Будучи у тяжкому становищі, церква шукала захисту і допомоги в самому громадянстві, змушена була наближатися до мас.Основну масу населення українських земель становило селянство, яке за майновим і правовим становищем не було однаковим, тому що знаходилося на різних ступенях феодальної залежності.

3. Селянство та фільваркова система господарства.

За правовим становищем селянство поділялося на дві категорії: тих, хто мешкав на королівських чи великокнязівських землях, і тих, хто мешкав на землях магнатів чи шляхти, або знаходився на церковних і монастирських землях.

За ступенем залежності від феодалів селянство поділялось на три групи: 1) вільні селяни, які мали право безумовного виходу від феодала після виконання своїх зобов'язань; 2) найчисленніша група залежних селян, які ще мали право виходу, але з певними умовами; 3) покріпачені селяни, які вже позбулися права виходу від феодала.

Крім цих, основних категорій, існувало селянство проміжного, перехідного стану. Загальна тенденція характеризувалася переходом селян від простих форм економічної залежності до більш складних і в кінцевому підсумку - до їх повного закріпачення.

На селянстві лежав увесь тягар сплати натуральних і грошових податків на користь держави, окремих феодалів, а також церковної десятини.

Одним із головних загальнодержавних податків був щорічний податок. На Київщині і Галичині він звався "подимщина" (одиницею обкладання був "дим" - будинок). На Чернігівщині адміністрація Великого князівства Литовського збирала "поголовщину" (також з "диму").

Крім цього, селяни українських земель відбували повинності на користь держави: будували і ремонтували замки

І двори польського короля і великого князя, споруджували мости, зводили греблі, прокладали шляхи, взагалі ходили працювати "з косою, серпом і сокирою", давали "стадію" (грошове забезпечення князю і його двору при переїздах).

Loading...

 
 

Цікаве