WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська воєнно-морська політика в Криму 1917-1918 рр. - Реферат

Українська воєнно-морська політика в Криму 1917-1918 рр. - Реферат


Реферат на тему:
УКРАЇНСЬКА ВОЄННО-МОРСЬКА ПОЛІТИКА
В КРИМУ 1917-1918 рр.
Про категоричну необхідність державної приналежності кримського півострова до своєї метрополії не може бути двох думок, бо з військово-морського боку той, хто володіє Кримом, той фактично, маючи флоту розуміється, володіє Чорним і Азовським морями. Головний чорноморський воєнний порт Севастополь (на південному заході Криму) має виключно вигідне тактично-стратегічне положення, з одного боку щодо всіх можливих напрямків активно-бойової діяльності своєї фльоти, проти кожної ворожої фльоти, де б вона не з'явилася на Чорному морі, з другого боку як найкраще вихідне місце, з якого в найліпший спосіб можна провадити оборону своїх комунікаційних ліній і свого побережжя. До того ж сам Севастополь віддавна вже в готовою і добре урядженою головною базою Чорноморської флоти.
Севастопольський рейд в 6 верст довжини, від 250 до 450 саженів ширини і від 35 до 63 футів глубини, по своїм якостям є одним з найкращих в світі. Північні й південні береги бухти високі, скелясті і обривисті, але до моря знижуються. Північний берег мав кілька мисів і малих бухт, в які впадають короткі і неглибокі балки: Північна, Суха, Куринг, Панаіотова, Голандія, Сухарна, Маячна і Ґрафська. Південний берег має три більші бухти, які глибоко врізуються в нього, а саме Килен-балочну чи Килен-бухту, Південну - найбільшу і найвигіднішу і Артилерійську. Південна бухта зовсім захищена від усіх вітрів і є чудовою природною гаванню. Вона фактично і є урядженою базою для Чорноморської фльоти, базою для ескадрових міноносців, підводних човнів, транспортів і кораблів ріжних призначень. Лінійні ж кораблі і крейсери мають сталу стоянку на Північнім великому рейді..
Від Артилерійської бухти на схід морський берег поступово понижаючись до Херсонеського мису, має ще кілька більших чи менших бухт, а саме Карантинну, Херсонеську, Козацьку, Пісочну, Камишову і Стрілецьку. Від Херсонеського мису берег круто повертає на південний схід, поступово підвищується і переходить в стрімкі і часами нависаючі кручі, як утворюють біля Балаклави вигідну, лише з тісним виходом в море, бухту-базу для підводних човнів.
У Севастополі ж находиться і найбільший на Чорному морі та і взагалі на Близькому Сході, сухий док для лінійних кораблів-дредноутів.
Справа безперечної і необхідністі приналежності Криму до України(і необхідність), кілька разів була темою для численних таємних докладів Українського Морського Генерального Штабу, як головним чином під час правління гетьмана Скоропадського, так і під час правління отамана Петлюри. (Про ці доклади буде окрема стаття).
Головною є тезою цих докладів була необхідність приналежності Криму до України, як головної підвалини панування великодержавної України на Чорному морі.
Так що треба зазначити, що те, що колись через недозрілість державної думки Центральної Ради, занятої більш соціалістичними експериментами, ніж будовою Держави, було попущено відносно Криму, то з часом історично, силою реальних фактів життя повинно було направитись і почало було направлятись одразу: Національне військо, як носитель здорового державного розуму хотіло одразу ще в березні-квітні 1918 року направити по військовому кримську справу. Кримська ґрупа Запоріжської Дівізії полковника Балбачана швидким нагальним маршем, посунувшись. поперед німцями, звільнила Крим від большевиків аж до Бахчисараю і околиць Ялти і вже мала замір подати руку Чорноморській флоті, яка тоді ціла стояла в Севастополі під українським прапором, але це не вдалося, бо німецьке командування, опираючись на постанову-заяву Центральної Ради, примусило українське військо повернутись за Перекоп.
Українське Морське Відомство, базуючись на здоровому державному розумі, ніколи не дивилося на Крим, як на якусь, окрему від України, землю і не рахуючись з існуванням бутафорного кримського краєвого уряду ґен. Сулькевича, безупинно і неухильно провадило українську воєнно-морську політику у Криму, розпоряджаючись чорноморською флотою в тій чи більшій мірі, що зрештою поступово все більше і більше допускало німецьке окупаційне командування.
Український прапор повівав теж і на всіх кораблях торговельної фльоти, які тоді підтримували регулярні рейси між портами Чорного і Азовського моря і між всіма портами Криму.
В наказах по Морському Відомству про Крим стрічаємо перший раз 24 грудня 1917 року в наказі Генеральному Секретаріатові Морських Справ ч. 3. думку, якою Крим, як і Бесарабщина і Північний Кавказ, рахуються навіть вже тоді частинами Української держави.
13 березня 1918 року було оголошено наказом по Мор. Відомству ч. 8: "Тимчасовий закон про флоту УНР., ухвалений Центральною Радою 14. 1. 1918 р., по якому російська чорноморська флота як воєнна, так і торговельна проголошуються флотою УНР, і з цього часу російські воєнні і торговельні кораблі на Чорному і Азовському морях (§ 5) піднімають український прапор (що в Севастополі чорноморська фльота в повному складі виконала 29 квітня 1918 р.). Внаслідок цього закону наказом по М. В. з 17. III. 1918 р. ч. 2/17 було приписано командуючому флотою скупчити всі боєздатні воєнні кораблі до Севастополя, як до свойого порту, а кораблі які потребували більшого ремонту, - до Миколаєва.
Цікаво, що не дивлячись на крайні соціалістичні впливи, які тоді віяли, все-таки вдалося нашим воєнно-морським чинникам провести в тому ж наказі ще точку Б, яка категорично касує всяке виборне "начало" командного складу фльоти і разом з тим зносить всі судові, дівізійні та інші комітети і "Центро-флоту" (в Севастополі), які створилися в чорноморській фльоті підчас Керенського і большевиків.
19 квітня 1918 р. (наказ по М. В. ч. 31.) начальником оборони побережжя Кримського півострова і командантом м. Севастополя призначено Капітана ІІ рангу Миколу Містникова з відповідним штатом. Далі головним командантом всіх портів Чорного і Азовського моря і командуючим фльотою, згідно зі "Сводом В.-Морських Постанов" був призначений віце-адмірал Покровський (Наказ по М. В. 24. IV. 1918. ч. 36, 3. V. 1018 ч. 45. і 23. V. 1918. ч. 70).
21 травня 1918 р. маємо слідуючий наказ:
Наказ по Морському Відомству Української Держави ч. 6/069, 21 травня 1918 р., м. Київ.
"По наказу Ясновельможного Пана Гетьмана Всієї України капітан і ранги* Михайло Остроградський призначається офіційним представником Морського Міністерства Української Держави до м. Севастополя для зв'язку з германським командуванням на Кримі по питанням, котрі торкаються: воєнних кораблів, транспортів і пароплавів, що базуються у Севастополі, їх особистого складу, севастопольського портового правління, а також по всіх воєнно-морських питаннях на Кримі".
*Вже був підвищений в контр-адмірали, але наказ про це не був ще оголошений. Контр-адмірал Михайло Михайлович Остроградський -- Апостол походив від гетьмана Апостола)
27 травня 1918 року розпочато залічування до резерву в Севастополі старшин і підстаршин флоти, якіне залишилися на дійсній службі. (Наказ по М. В. ч. 74).
Наказом по М. В. ч. 102. від 10 червня 1918 р. контр-адмірала Остроградського призначено в розпорядження гол. команданта всіх портів Чорного і Азовського морей, а контр-адмірала Клочковського (перебуваючого тоді в Севастополі) призначено на його місце. Причому характерно, що в наказі підкреслено необхідність зложити візиту командуючому німецькими військами на Кримі Генералові фон-Кошу, бо контр-адмірал Остроградський, рахуючи себе в воєнно-морськім відношенню повним господарем на Кримі, в
Loading...

 
 

Цікаве